Навряд чи когось потрібно переконувати в тому, що для будь-якої країни здоров’я її громадян є незаперечним політичним пріоритетом та необхідною умовою економічного розвитку. Ступінь орієнтованості держави на покращення медичної допомоги, вдосконалення діяльності сфери охорони здоров’я — один з основних показників її цивілізованості і конкурентоспроможності. Всі роки існування незалежної України лунали гучні декларації політиків про нагальну потребу глибинної модернізації медичної галузі, натомість жодна політична сила та владна команда протягом двох десятиліть так і не наважилася взяти на себе відповідальність за практичну реалізацію перетворень.
Запуск реформ
І лише у 2010 році, завдяки розумінню нової владної команди на чолі з Президентом України Віктором Януковичем пріоритетності стратегічних інтересів суспільства та держави над кон’юнктурними політичними міркуваннями, відбувся запуск реформ у сфері охорони здоров’я, на які до цього часу в Україні бракувало політичної волі й консенсусу між різними політичними силами та гілками влади. Одним із ключових на-
прямів медичної реформи стала модернізація екстреної медичної допомоги, яка відбувається в рамках впровадження Закону України «Про екстрену медичну допомогу». І хоча минуло лише три місяці відтоді, як закон почав діяти, деякі позитивні зрушення вже даються взнаки.
Процедура затвердження регіональних планів реформування екстреної медичної допомоги на цей рік передбачена статтею шостою Закону «Про екстрену медичну допомогу». Полягає вона в наступному: спочатку плани розробляються центрами, потім затверджуються головами ОДА і наприкінці узгоджуються з міністром охорони здоров’я України. Цю роботу у 2013 році вже виконано, тобто кожна територія вже отримала «територіальний закон» розвитку екстреної медичної допомоги. Отже, якщо раніше «швидка» була проблемою міст та районів, то відтепер відповідальність за сталу роботу «швидкої» лягла на плечі обласних закладів охорони здоров’я. Тепер усі бригади, незалежно від місця перебування, мають бути технічно забезпечені абсолютно однаково, мати однаковий зовнішній вигляд, у перспективі — однакові автомобілі. А виїжджати до пацієнта має найближча бригада — у цьому і полягає суть «екстериторіальності».
Нагадаю, що проект передбачає створення центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, формування регіональних диспетчерських служб та забезпечення машин екстреної медичної допомоги спеціальними GPS-навігаторами, які, як уже неодноразово зауважували фахівці, мають значно скоротити час прибуття медичних бригад до пацієнтів. І сьогодні це вже не лише слова, прописані у законі. На шляху реформи Міністерством охорони здоров’я за три місяці зроблено реальні кроки.
Сьогодні на територіях майже всіх областей вже є центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Проте, не можна сказати, що до реалізації реформи нічого не робилося. Як особливо яскравий приклад можу привести досвід Харківської області. Застосування сучасного програмного продукту та вищезгаданого навігаційного обладнання принесло вражаючий результат. Ця система дає змогу не лише ефективно організувати роботу бригад та контролювати використання пально-мастильних матеріалів, а ще й справді скорочувати термін прибуття за викликом. Сьогодні середній термін прибуття бригади по місту Харкову становить 9 хвилин, а поза містом — 20—22 хвилини. І це не єдиний приклад.
У Дніпропетровській області весь наявний рухомий склад обладнано GPS-навігацією. Для досягнення 10-хвилинного приїзду на виклик у містах і 20-хвилинного в сільській місцевості Дніпропетровщини було додаткового створено 45 пунктів тимчасового базування та введено в дію 20 додаткових бригад «швидкої». Отже, загальна кількість пунктів, з яких бригади виїжджають на виклик, у регіоні збільшилась на 50 відсотків і становить 136 пунктів. Завдяки вжитим заходам у регіоні досягнуто й інших позитивних результатів. Тепер забезпечується приїзд «швидкої» до пацієнта за 10 хвилин у містах у 92,7 відсотка випадків, а в сільській місцевості Дніпропетровщини час приїзду менш ніж за 20 хвилин становить 92,6 відсотка.
Щодо столиці, то у місті Києві ще з 2012 року функціонує сучасна єдина оперативно-диспетчерська служба, а 60 відсотків автотранспорту також було облаштовано GPS-навігацією.
В Львівській області централізований контроль за викликами дає підстави говорити про скорочення витрат пально-мастильних матеріалів з 23 літрів на добу до 13 літрів.
Хочу також звернути увагу на те, що кількість виїзних бригад та виїзного персоналу у жодному разі не підлягає скороченню, оскільки оптимізація, про яку згадується у законі, стосується насамперед управлінського механізму.
Підвищення престижу професії
Не можна не сказати про те, що реформа також сприяє підвищенню престижу професії працівника «швидкої», оскільки тим же законом для працівників системи екстреної медичної допомоги передбачено низку матеріальних стимулів.
А саме: виплачується 20-відсоткова надбавка за особливий характер праці та такого ж розміру надбавка за стаж, крім того, надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного посадового окладу на рік.
Але треба зазначити, що на шляху перетворень є й певні проблеми. На-приклад, при створенні центрів екстреної медичної допомоги в деяких регіонах доводиться стикатися з проблемами, пов’язаними з політичними аспектами. Так, у Тернопільській області через політичні конфлікти до сьогодні не може відбутись сесія обласної ради, відповідно, депутати не можуть легітимізувати Тернопільський центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. З тієї ж причини є проблеми з виділенням коштів на екстрену медичну допомогу Тернопільщини.
Але я впевнена: завдяки тим показникам, які вже сьогодні демонструють регіони, що пройшли через реформування екстреної медицини, реформа на Тернопільщині буде лише питанням часу. Не маю сумнівів, що депутати обласної ради виявлять політичну волю для того, щоб вирішити це питання, бо вони повинні це зробити заради людей.
Щодо робіт, пов’язаних з організацією оперативно-диспетчерських служб, велика частка яких була покладена на національний проект «Вчасна допомога», то тут також виникають деякі проблеми. Саме з цього приводу з’явилось розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 березня 2013 року, згідно з яким доручено утворити міжвідомчу робочу групу з комплексного прийняття рішень щодо проектування та технічної реалізації всіх проектів, що стосуються забезпечення центрів екстреної медичної допомоги зв’язком. І таку групу вже створено. До її складу під керуванням МОЗ ввійшли представники Держінвестпроекту, Держспецзв’язку, НКРЗІ.
Ще одним нелегким завданням на шляху реформування, яке на сьогодні перебуває під постійним контролем МОЗ, є оновлення парку автомобілів «швидкої допомоги». Це наше першочергове завдання. У рамках забезпечення каретами «швидкої допомоги», в 2013 році МОЗ України планує придбати 1000 нових автомобілів типу В та С для регіонів.
Проте, на жаль, цієї кількості недостатньо, враховуючи, що 75 відсотків наявних автомашин повністю зношені. «На лінії» працює близько 50 моделей автомобілів «швидкої медичної допомоги». Деякі авто експлуатувались ще з 1987 року. Причиною такої сумної реальності є той факт, що протягом усіх років незалежності не було чіткого плану забезпечення санітарним транспортом, а його робота — щогодинна, щодобова, щорічна, то, звісно, більшість автівок вичерпала термін експлуатації. Так званий «амортизаційний знос» становить 7—10 років, а враховуючи стан автодоріг, і того менше.
Звичайно, ця проблема не є нерозв’язною, але її рішення потребує часу. Для довідки: протягом 2012 року для потреб пілотних регіонів за кошти державного бюджету було придбано 286 сучасних автомобілів. Завдяки коштам місцевого бюджету та позабюджетному фінансуванню в Донецькій області замінено 167 автомобілів «швидкої медичної допомоги», в місті Києві оновлено близько 70 відсотків автомобільного парку. Також оновлено рухомий склад Вінницької і Дніпропетровської областей.
Окрім того, у 2012 році, завдячуючи субвенції з державного бюджету, забезпеченість викликів медикаментами на всій території України зросла з 3—6 гривень на один виклик до 25—30 гривень. Це дало змогу багатьом територіям втілити в повсякденну практику догоспітального етапу допомоги, наприклад, тромболізис, який значно підвищує шанси пацієнтів на позитивний результат та уникнення подальшої інвалідизації.
До речи, слід додати, що з 2009 року в Україні діє національний стандарт на автомобілі «швидкої медичної допомоги», який адаптовано до європейських вимог. Сьогодні вже неможливо купити «порожній» автомобіль «швидкої медичної допомоги», в якому є тільки ноші. Національним стандартом, у тому числі, визначено комплектацію санітарного автомобіля, яка передбачає медичну апаратуру життєзабезпечення людини та необхідний набір медикаментів.
Ще один з напрямів роботи — це втілення в життя наказу про єдиний зразок спеціального одягу працівників системи екстреної медичної допомоги. Я впевнена, що це також не буде зайвим, оскільки, якщо ми бажаємо мати статус європейської країни, то й наші працівники мусять мати певний вигляд.
Вважаю за необхідне зазначити, що з боку МОЗ завжди ведеться постійний моніторинг заходів, що вживаються регіонами під час реформування, та моніторинг можливих негативних наслідків.
Отже, початок реалізації Закону України «Про екстрену медичну допомогу» покладено. І цей початок вже дає позитивні результати. Звичайно, знадобиться ще 3—5 років для того, щоб нова система почала функціонувати стабільно та в повному обсязі, але це — нормальна практика, як свідчить досвід європейських країн.
І на цьому шляху МОЗ не зможе нічого зробити саме, оскільки реформування екстреної медичної допомоги в Україні — це справа загальносуспільна. Усі перетворення робляться задля того, щоб до людини, коли виникне така потреба, своєчасно прибула укомплектована, навчена, кваліфікована бригада екстреної медичної допомоги й надала допомогу в повному обсязі або вчасно госпіталізувала до лікарні. Ці перетворення неможливі в разі байдужого ставлення з боку суспільства та органів влади різних рівнів. Навіть найсучасніший автомобіль не зможе вчасно доїхати розбитими дорогами за байдужого, а іноді навіть агресивного ставлення інших водіїв, за відсутності номерів на будинках, нерозуміння наших громадян, що «швидку» треба викликати тільки тоді, коли в цьому справді є потреба.
Результати цієї реформи стосуються кожного, тому небайдуже ставлення наших громадян незалежно від політичної чи іншої приналежності дасть змогу Україні отримати гідну систему рятування життя людини.
Отже, можу з упевненістю констатувати, що ми зробили один з перших та найважливіших кроків назустріч не лише європейським стандартам у сфері медицини, та й узагалі європейському життю, а й кроки назустріч власному національному щастю, бо лише здорова нація може бути по-справжньому щаслива!
Раїса БОГАТИРЬОВА, міністр охорони здоров’я України.
Проект передбачає створення центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, формування регіональних диспетчерських служб та забезпечення машин екстреної медичної допомоги спеціальними GPS-навігаторами, які, як уже неодноразово зауважували фахівці, мають значно скоротити час прибуття медичних бригад до пацієнтів.
Доручено утворити міжвідомчу робочу групу з комплексного прийняття рішень щодо проектування та технічної реалізації всіх проектів, що стосуються забезпечення центрів екстреної медичної допомоги зв’язком.
