Олімпійський тріумф... запасної

Микола БУКАТИЙ

11 квітня 2013 80

Знаменита легкоатлетка, знана майстриня з бігу і стрибків у довжину 50—60-х років минулого сторіччя Віра Самуїлівна Крєпкіна (дівоче прізвище Калашникова) народилася 15 квітня 1933 року в місті Котельничі Кіровської області (РРФСР). Крім неї в сім’ї ще було четверо дітей (усі хлопчики — двоє старших від неї і два молодших).

Батько Самуїл Володимирович Калашников (1903 року народження, росіянин, а назвали його так тому, бо народився на день Самуїла) в пошуках шматка хліба об’їздив багато місць, зупинився на станції Шар’я Костромської області, став працювати на залізниці. Мати Марія Михайлівна (1901—1966), освіта 1 клас, працювала прибиральницею в лікарні.

Тато пішов на війну і загинув. Отож довелося матері самій піднімати дітей. Зрозуміло, що жили дуже бідно. У школі Віра понад усе любила фізкультуру, в бігу з нею ніхто не міг зрівнятись. У сьомому класі (1949 р.) вона взяла участь в змаганнях у Вологді. Це була першість залізничників Північної дороги. Дівчина представляла депо, в якому працював її батько до війни. Спортивної форми не було жодної, тому бігла... босоніж. Якийсь чоловік позичив їй свої труси. Віра прибігла першою, але перемогу їй не зарахували тому, що вона додала собі один рік і виступала під іншим прізвищем.

Але був і позитивний момент: її тоді помітила тренер Валентина Дорогова і запропонувала вступати до Вологодського залізничного технікуму і займатися в дитячо-юнацькій спортивній школі. Віра вступила до технікуму. Навчання і заняття спортом у ДЮСШ проходили успішно. 1951 року Віру покликали до збірної СРСР. І це було не тільки визнання її здібностей, а й певне поліпшення матеріального становища. Адже дівчина почала отримувати стипендію у 1200 карбованців (на той час це були великі гроші), з якої половину надсилала матері, щоб брати могли навчатися в школі і у ФЗУ.

На першості СРСР у Мінську того року Віра посіла четверте місце. Тоді сталася знана подія у її житті. Вона зустріла свою долю: познайомилася з 30-річним Михайлом Крєпкіним, учасником ВВВ, на якій був двічі поранений.

Після війни він служив у Німеччині, у відпустку приїхав до Мінська, де мешкала його сестра.

До війни Михайло займався спортом, а після поранень спорт був йому протипоказаний. Але, залишаючись уболівальником, якось завітав на стадіон подивитися змагання і там познайомився з Вірою Калашниковою. Обмінялися адресами. Михайло поїхав до Німеччини продовжувати військову службу. Два роки вони листувалися.

Наступного року в Гельсінкі проходили Ігри ХV Олімпіади, на яких уперше виступали спортсмени СРСР. Віра Калашникова взяла участь у складі естафети 4 х 100 м і посіла високе четверте місце. Це був великий успіх для 19-річної спортовки.

Після Олімпіади влітку відбувся чемпіонат СРСР, на якому тріумфувала наша Віра. Вона завоювала чотири золоті медалі — на дистанціях бігу на 100 і 200 м, в естафетах 4х100 м і 4х200 м. Блискучий результат для студентки технікуму, якого вона досягла завдяки тренеру Валентині Дороговій. Розчулена і вдячна, Віра тоді подарувала улюбленій наставниці одну із золотих медалей.

Радісним став для чемпіонки 1953 рік. Віра закінчила технікум і стала дружиною підполковника. Вона вийшла заміж за Михайла Крєпкіна, який пішов у відставку. Молоде подружжя переїхало до Києва, де Михайлу Крєпкіну, як учаснику війни, надали кімнату в комунальній квартирі на вулиці Саксаганського.

У мирі й злагоді вони прожили разом 55 років. Віра (уже Крєпкіна) продовжувала спортивну кар’єру, перемагала на чемпіонатах СРСР, Європи, встановлювала рекорди. А ще навчалася в Київському інституті фізкультури, який закінчила 1961 року.

Вона примудрилася в листопаді 1955 року народити сина Андрія, а через рік (22 листопада — 8 грудня 1956 р.) взяла участь в Іграх ХVІ Олімпіади в Мельбурні. Всі турботи по догляду за сином взяв на себе Михайло Степанович. Коли в Мельбурні Віра вийшла на старт, принесли телеграму, що Андрійко пішов. Вона перехрестилася і побігла. Знову Віра була четвертою.

1958 року Крєпкіна успішно виступила на матчі легкоатлетів СРСР — США у Філадельфії. Вона першою із спортсменок почала поєднувати біг і стрибки в довжину.

Цим матчам тоді надавалося не менше значення, ніж Олімпійським іграм. Тоді між супердержавами тривала холодна війна. Гостра суперечка переносилася і на стадіони. Стрибок у довжину Віри Крєпкіної став вирішальним у цих змаганнях. Радянські спортсмени здобули перемогу. Крєпкіну нагородили медаллю «За трудову доблесть».

Наближалася ХVІІ Олімпіада в Римі. І от біда, Віру Крєпкіну не хотіли брати на ці змагання. Річ у тім, що вона у Філадельфії заразилася і перенесла хворобу Боткіна. Відновлювалася завдяки чоловікові. Його фронтовий друг, лікар, оглянув Віру, видав рекомендації з харчування і поступового збільшення навантажень. За всім цим дуже уважно стежив Михайло Степанович, сам готував дієтичні страви для своєї Віри, складав план тренувань. До літа 1960 року Віра вийшла на високий рівень результатів. Але старший тренер збірної країни з легкої атлетики Леонід Хоменков у своїй команді Крєпкіну не бачив. На щастя, тодішній голова Держкомспорту СРСР Микола Романов особисто наполіг, щоб киянку взяли на Олімпіаду. Її включили до списку як запасну.

Під час олімпійських стартів у Римі була тропічна спека, ртутний стовпчик піднімався до позначки плюс 45 градусів, і в таких складних умовах доводилося виступати спортсменам. 31серпня 1960 року на стадіоні «Форо Італіко» сталося диво. Киянка Віра Крєпкіна стрибнула на 6 метрів 37 сантиметрів, перемігши досвідченіших майстринь: стрибунок у довжину — чемпіонку ХVІ Олімпіади Ельжбету Кшесиньску з Польщі та світову рекордсменку Гільдрун Клаус із НДР і ще 27 учасниць.

Зріст Віри Крєпкіної 159 см, і виступала вона під номером 159. Весь стадіон аплодував Вірі, котра встановила новий олімпійський рекорд.

Ніхто у світі до Крєпкіної і після неї не стрибав у довжину з таким результатом за такого зросту. Це була перша золота медаль збірної Союзу на римських Іграх.

Перемога Крєпкіної стала однією з головних сенсацій змагань легкоатлетів у Римі. Репортаж тоді вів відомий дитячий письменник Джанні Родарі. Він назвав Віру «ангелом із крильцями». В очах Віри бриніли сльози радості, коли на найвищій сходинці п’єдесталу їй вручили золоту олімпійську медаль і на її честь оркестр виконав гімн її держави.

Звичайно, було багато поздоровлень. Зокрема, чемпіонку першими привітали знаменитий штангіст Юрій Власов (його визнали кращим спортсменом Олімпіади-1960), а також кращий спортсмен XІ Олімпіади в Берліні (1936 р.) легендарний Джессі Оуенс.

Цей негритянський атлет із США у Берліні завоював чотири золоті медалі (біг на 100 м, 200 м, стрибки в довжину, естафета 4х100 м). Оуенсу в 1960 році було 47, і на Олімпіаді в Римі він був почесним гостем.

Привітав Крєпкіну з перемогою і її опікун — Микола Романов. Дуже зраділа Віра, коли на трибуні стадіону вона побачила свого Михайла Степановича, чоловік приїхав до Вічного міста повболівати за дружину. В ті роки це був швидше виняток.

За золоту медаль Крєпкіна отримала величезну суму — 15 тисяч карбованців.

А ще переможців Ігор відзначили державними нагородами. Заслуженому майстру спорту Вірі Крєпкіній дісталася найвища — орден Леніна. А восени цього року в родині Крєпкіних сталася ще дуже радісна подія. Начальник Південно-Західної залізниці Петро Федорович Кривонос вручив Вірі ордер на двокімнатну квартиру, в якій вона мешкає й нині.

Звичайно, що герої Олімпіади були бажаними гостями на різних заходах. Скажімо, на святкування річниці піонерського табору «Артек» як почесних гостей запросили першого космонавта світу Юрія Гагаріна (це відбулося через кілька місяців після його польоту), композитора Олександру Пахмутову з чоловіком поетом Миколою Добронравовим і олімпійську чемпіонку Віру Крєпкіну.

Але не обійшлося без ложки дьогтю. В готелі у Крєпкіної вкрали орден Леніна. Наступного року міліція взяла в неї орденську книжку для пошуку нагороди. Відзнаку не знайшли.

Тепер у Крєпкіної немає ні ордена, ні орденської книжки, але вона цьому не надає великого значення і все сприймає по-філософськи — вкрали, то нічого не вдієш, слави ж не вкрадеш!

На стадіонах 37 країн виступала знаменита спортсменка. Їй не властиве було накопичення. Адже не секрет, що в ті роки при дефіциті всього в СРСР багато відомих і майже невідомих спортсменів займалися скупкою-продажем імпортних товарів. Чоловік їй суворо наказував: «Привезеш кілька сувенірів на пам’ять — і досить, барахло з собою в могилу не візьмеш».

Ніде, за жодних обставин Крєпкіна не вживала допінг. У ті роки не проводився допінг-контроль і деякі спортсмени стимуляторами користувалися заради перемоги, незважаючи на їх згубну дію на організм. Зі своїм спортивним начальством Віра поводилася принципово, не догоджала йому на відміну від багатьох атлетів і тому її інколи не хотіли включати до списків учасників змагань, замінюючи «своїми».

Віра Крєпкіна з чоловіком прожили світле життя. Ні дачі, ні машини у них не було, вони завжди довіряли один одному. Впродовж всієї спортивної кар’єри вона відчувала величезну підтримку Михайла Степановича. До складу збірної СРСР Віра Крєпкіна входила до 1965 року. Після відходу з великого спорту її запросили до ЦК КПУ, як члена КПРС, і запропонували хорошу роботу тренера у спортивному комітеті — готувати чемпіонів. Але вона відмовилася. Разом із чоловіком вирішили, що вона піде працювати тренером дитячо-юнацької спортивної школи ДСТ «Локомотив» у Києві. Сюди й приїжджали електричкою вихованці сирітського інтернату з Бучі, що біля Києва, і тренувалися під керівництвом Віри Самуїлівни.

Крєпкіна пам’ятала, з якої убогості вона вийшла, що їй допомогли добрі люди піднятися до таких спортивних висот, і вважала своїм обов’язком допомогти знедоленим дітям вийти в люди. Тридцять років вона пропрацювала дитячим тренером у ДЮСШ рідного їй товариства «Локомотив». Отака відданість дивувала багатьох. Але Віра Самуїлівна була задоволена своєю роботою. Михайло Степанович часто ходив у високі кабінети, просив допомогти інтернату в Бучі і нерідко досягав мети, хоча і з труднощами. Завдяки його зусиллям дітям на стадіоні «Локомотив» дозволили користуватися плавальним басейном.

Багатьом вихованцям інтернату Михайло Степанович допоміг вступити до вузів, влаштовував їх на роботу. Дуже часто вихованці інтернату збиралися на квартирі у Крєпкіних, відзначали дні народження, свята, залишалися ночувати — доводилося спати і на підлозі.

Допомагав Вірі Самуїлівні і син Андрій. Він закінчив Київський інститут фізкультури і в інтернаті влаштовував усілякі спортивні змагання.

Про роботу Віри Крєпкіної в інтернаті та її чоловіка київський режисер Міндзянов 1987 року зняв документальний фільм «Не закривайте ваші двері».

Пісню з такою назвою склали вихованці інтернату, підібрали музику. Тоді цю стрічку демонстрували на екранах величезної країни. Якби її зараз показали, багато хто б замислився про життя, про ті цінності, яких дотримувалася родина Крєпкіних. Але зараз, на жаль, у більшості інші захоплення і приклади.

У великому спорті олімпійська чемпіонка Віра Крєпкіна була 16 років, багато виступала, тренувалася, і це позначилося на її суглобах. Фактично спорт відняв у неї здоров’я.

Багато років вона навіть на милицях насилу пересувалася. Віру Самуїлівну оглянула в Москві знаменитий спортивний хірург, її подруга Зоя Сергіївна Миронова і сказала, що треба ставити штучні тазостегнові суглоби, порадила хорошого хірурга в Києві, свого учня Миколу Тернового.

Штучні суглоби коштували 5 тисяч доларів. Таких грошей у олімпійської чемпіонки, гордості вітчизняного спорту, звісно, не було. Не знайшлося їх і в Національному олімпійському комітеті і в усій Україні. Вихованці Віри Крєпкіної тоді написали листа до Міжнародного олімпійського комітету, особисто його президенту Гуану Антоніо Самаранчу. На спеціальному засіданні МОК під головуванням Самаранча була виділена сума 5 тисяч доларів і переведена до України для Віри Крєпкіної.

Операцію із заміни тазостегнових суглобів на штучні провів хірург Микола Терновий 2001 року. Михайло Степанович дуже хвилювався і переживав за дружину. Після операції він доглядав свою Віру, але незабаром з ним стався інсульт. Його паралізувало, віднялася мова, він повністю осліп, нікого не впізнавав. У такому жахливому стані Михайло Степанович перебував сім років. Віра Самуїлівна в інвалідному візку доглядала хворого чоловіка. Допомагав батьку й матері син Андрій. 2008 року Михайло Степанович помер, а наприкінці 2011-го не стало і сина.

Віра Самуїлівна поступово навчилася ходити. Зараз вона щодня долає східці з третього поверху своєї квартири (ліфта в будинку нема) і робить прогулянку з паличкою у дворі, дякує Богу, що вижила після такої складної операції.

Допомагає Вірі Самуїлівні онука Катя (донька Андрія), приходить до бабусі кілька разів на тиждень.

2008 року Крєпкіна стала лауреатом української національної премії «Гордість України». Їй вручили красиву статуетку і 14 тисяч гривень, за які вона встановила пам’ятник Михайлу Степановичу.

У 2011-му Крєпкіна — переможець у номінації «Спортивна слава України», і знову отримала статуетку.

Попри все, життям Віра Самуїлівна задоволена, ні на кого не ображається. Вона прожила його гідно, після великого спорту займалася улюбленою справою — виховувала знедолених дітей, виводила їх у люди, залучала до спорту. Віра Крєпкіна каже: «Бачити, як виправляється дитина, як відтає її серце — це ні з чим не порівняти, навіть олімпійська медаль порівняно з цим — така дрібниця».

Протягом багатьох років стосовно Віри Крєпкіної здійснювались недобрі вчинки. Ми вже згадували про тренера збірної СРСР Хоменкова. Він весь час вставляв їй палиці в колеса. З Римом у нього не вийшло. Але наполегливим виявився, стерво. На його вимогу Крєпкіну не включили до складу учасників XVІІІ Олімпіади в Токіо (1964 року), мотивуючи тим, що їй уже 31 рік.

Припускалися авторські помилки в книжках, де були матеріали про чемпіонку з Києва. В одному з видань, де йшлося про Віру Самуїлівну, вмістили портрет... олімпійської чемпіонки Маріїї Гороховської.

Книгу («подарунок») вручили олімпійській чемпіонці вдома в березні 2012 року. Коли вона побачила на 28-й сторінці замість свого чужий портрет, засмутилася і сказала мені, що якби одразу таке побачила, то від того «подарунка» відмовилася б.

Насамкінець хочу повідомити, що видавництво «Олімпійська література» повторно випустило цю справді чудову книгу-альбом. І на 28-й сторінці вміщено вже саме портрет Віри Крєпкіної.

P. S. Наступного понеділка видатній українці, олімпійській чемпіонці, виховательці молодого покоління виповнюється 80 років. Многая літа, шановна Віро Самуїлівно!