Вулкани вугільного краю

Загалом у Донецькій області 640 териконів. Породний відвал, якщо він не загашений належним чином, — справжній хімічний реактор. Усередині за температури до 1200 градусів за Цельсієм відбуваються процеси утворення сірки та сірчаної кислоти, нових мінералів і сполук, які не зустрічаються в природі і характерні для метеоритів, стверджують експерти. На поверхні виділяються отруйні гази — сірководень, чадний газ, діоксиди сірки й азоту, роблячи повітря навколо небезпечним для життя. А іноді терикони можуть вибухати, як це сталося в 1966 році на шахті імені Димитрова на Донеччині, коли повністю було знищено селище і загинули понад 60 осіб.

Але із загашеними відвалами теж не все просто: дощі вимивають із них шкідливі хімічні речовини, забруднюючи ґрунтові води, а вітри здувають тисячі тонн пилу, яким дихають мешканці регіону. До безпосередньої зони шкідливого впливу потрапляють 35 тисяч мешканців. Насправді ця цифра не обмежується кордонами санітарної зони: від сусідства з рукотворними горами потерпають більшість мешканців вугільного краю. «У районі відвалів концентрація сірководню перевищує норму в 1,5—2 рази, а пилу — в 4 рази», — заявляє начальник управління екологічної безпеки Донецької міської ради Роман Кішкань.

За радянських часів у санітарній зоні териконів забороняли житлове будівництво, а мешканців, чиї будинки там опинилися, відселяли, забезпечуючи житлом. Згодом обов’язок виділення квартир для таких «переселенців» поклали на шахти та вугільні об’єднання. Через дорожнечу житла підприємства розв’язували проблему дуже «винахідливо»: зрізали верхівку діючого терикона, в такий спосіб зменшуючи його висоту та звужуючи санітарну зону. До того ж більшість відвалів не має проекту санітарно-захисної зони, і точно визначити, скільки саме осіб потрапляють до неї, неможливо.

У середині 90-х, із масовим закриттям шахт, у проектах ліквідації стали передбачати рекультивацію території — із вивезенням породи териконів включно. Фахівці-екологи називають такі проекти утопічними. По-перше, практично жоден проект ліквідації шахт не профінансовано повністю, а на подолання екологічних наслідків такого закриття виділялося в кращому разі кілька відсотків від передбачених коштів. По-друге, немає резону руйнувати вже сформовані старі терикони, які вкриті захисним шаром ґрунту та зелені. Розкопування таких відвалів відкриває кисню доступ до речовин, які горять, і процес активізується. Через ці причини озелененню рукотворних «гір» завжди приділялася велика увага.

«У 2007 році затвердили стандарт із біологічної рекультивації відвалів. Є багато розроблених і перевірених методик природоохоронного і ландшафтного напрямів. На жаль, держава не приділяє належної уваги цим проблемам. У 2013 році нашому науковому закладу на 30 відсотків скорочено фінансування», — каже старший науковий співробітник відділу фітоекології Донецього ботанічного саду Сергій Жуков. За його словами, замовлень від вугільних об’єднань на озеленення відвалів нині надходить дуже мало. «Якщо у 80-х роках минулого століття щороку рекультивували п’ять-шість великих териконів, то сьогодні — одиничні невеликі відвали», — додав науковець.

Великий досвід «співіснування» поруч із териконами мають індустріальні регіони Німеччини. Під час круглого столу, організованого Генеральним консульством Німеччини в Донецьку, представник Лаузицької та Середньонімецької гірничої керуючої компанії Йорг Шленштед та голова департаменту планування навколишнього середовища міста Котбуса Міхаель Шмідт поділилися нагромадженим досвідом із санації відвалів вугільної, металургійної та уранової галузей.

Виявляється, навіть для західноєвропейської країни вивезення породи — дороге задоволення. Частково відвали використовують під час будівництва автошляхів. Але найчастіше терикони вкривають ізолюючим шаром товщиною в один-два метри для попередження вимивання з опадами шкідливих речовин та вивітрювання пилу. Зазвичай таким ізолюючим шаром стає просте будівельне сміття. Потім наноситься шар ґрунту товщиною до одного метра для висадження дерев і кущів. Усі роботи виконують так, щоб «вписати» відвали до навколишнього ландшафту, зробивши їх придатними для відвідання, проведення спортивних і розважальних заходів.

Відверто кажучи, українських фахівців така технологія приємно шокувала. Щодо донецького досвіду, то є приклади вилучення вугілля з породи, з якої складаються терикони, чи використання її в будівництві автошляхів. «Кращим вибором для обласного центру було б вивезення териконів, тому що земля, де вони розташовані, дуже дорога», — переконаний начальник головного управління розвитку базових галузей промисловості, енергетики та енергоефективності обласної державної адміністрації Ігор Низов. Для інших територій більш прийнятне озеленення відвалів. Та поки що вартість землі в Донецьку не така висока, щоб виправдати витрати на вивезення породних відвалів. У міській раді підрахували: щоб вивезти терикон по вулиці Молодих Шахтарів у Київському районі і на його місці збудувати мікрорайон доступного житла, потрібно 270 мільйонів гривень. Успішні проекти поодинокі: приміром, спорудження торговельного центру на кордоні обласного центру та Макіївки на місці колишнього терикону або використання породи під час спорудження дороги напередодні Євро-2012.

А от спроби «вписати» рукотворні гори до якогось туристичного маршруту поки що не вдавалися. Хоча на значну частину териконів в обласному центрі можна піднятися. На таку подорож зважуються небагато гостей міста. Щоб переконатися у цьому, один з авторів публікації приїхав до найзнаменитішої донецької «вершини» — терикона шахти імені Горького. З його схилів не одне покоління вболівальників спостерігало за перебігом футбольних матчів на сусідньому стадіоні «Шахтар». Нагору веде добре видна стежка. Але підступитися до відвалу заважають зграї собак, які охороняють гаражі, приліплені навколо підніжжя (на знімку внизу), і проганяють чужинців. Надто негостинний прийом очікує на туристів, які хочуть піднятися на вершину. Формально терикон перебуває у віданні закритої нині шахти, яка не зацікавлена в його використанні як туристичного об’єкта. Тож червоно-коричневі гори залишаються німим нагадуванням про інтенсивну та безвідповідальну, з екологічного боку, розробку надр Донбасу.

Донецька область.