«Вступила в Рівному без ЗНО, диплом отримаю у Варшаві», — розповідає рівнянка Олена Бабак — студентка-другокурсниця, яка здобуває освіту за спеціальністю «Міжнародний туризм», навчаючись у Рівненському інституті слов’янознавства за програмою Вищої школи менеджменту у Варшаві.

З березня українські вищі навчальні заклади розпочали цикл відкритих дверей, щоб перемогти у нелегкій боротьбі за свого студента. Це, у свою чергу, вимагає від вишу оригінальних рішень і менеджерських інновацій. Адже демографічна криза охопила не лише Україну, а й країни Європи. Крім того, українські студенти скаржаться на відсутність інноваційного обладнання, кваліфікованих викладачів, і не потрібно бути реалістом, щоб зрозуміти, що отримати перше робоче місце у нас нелегко.

Тож цілком зрозуміло, що, враховуючи особливості сучасного ринку освітніх послуг, окремі виші налагоджують зв’язки з навчальними закладами Європи, намагаючись увійти до європейського освітнього простору через Болонський процес. А польська вища школа, у свою чергу, широко відчиняє двері перед студентами-іноземцями, зокрема, українцями.

— Завдяки українсько-польській програмі я зрозуміла, що можна отримувати задоволення від самого процесу навчання, — розповідає Олена Бабак, — дуже задоволена тим, що так просто змогла долучитися до високого рівня освіти в Європейському Союзі та ще й вивчити польську мову. Я і мої ровесники маємо змогу поєднувати традиції навчання та культуру спілкування, засвоювати демократичні стандарти, знайомитися з життям і культурою цієї країни безпосередньо, розширювати свій світогляд. І це неймовірно цікаво, бо для всебічного професійного й особистісного розвитку молоді кращого навчання важко вигадати.

— Що вплинуло на твій вибір?

— Важливо, що для вступу не потрібний сертифікат оцінювання якості освіти, оскільки польські інститути його не вимагають — це звичайна практика вступу молоді до навчальних закладів Західної Європи, — каже Олена. — На мою думку, це демократичний підхід, адже людина має право отримати вищу освіту, тим паче, вона сама оплачує ці послуги. До речі, вартість польського проекту не вища від звичайної програми у Рівному і набагато нижча порівняно з вишами Києва, Львова, Харкова. Навчання у мене розпочинається 1 жовтня. Уже наступного року отримаю диплом бакалавра, в Україні за цією спеціальністю необхідно навчатися чотири роки. У країнах Євросоюзу прийнято закінчувати університет, отримавши ступінь бакалавра, бо його достатньо, щоб працювати за спеціальністю. Рівненський інститут слов’янознавства дає змогу здобути цей кваліфікаційний рівень та рівень магістра за польською програмою із здобуттям диплома, який сьогодні визнано у дванадцятьох країнах Європи.

— Яка вона, Польща студентська?

— Перший візит до Варшави мене вразив, — розповідає Олена, — місто чудове. Викладачі дійсно добре ставляться до іноземних студентів. Після першого семестру переконалася, що не помилилася, адже система навчання досить цікава, використовується сучасний підхід до викладання, а проживати можна у комфортних модернізованих кампусах ( гуртожитках. — Авт.). Студенти мають можливість працювати, практикуватися за кордоном, а це не тільки престижно, а й справді перспективно. Різниця освіти в Україні й тут очевидна. Загалом навчатися подобається. Планів поки що не маю, але можливість гарно реалізувати себе тут, впевнена, буде. А в Україні, вважаю, потрібно підвищувати якість та модернізувати освіту, подолати корупцію. І зробити це легітимним шляхом — через закон. Лише тоді кількість тих, хто прагне виїхати на навчання, зменшуватиметься, а кількість охочих повернутися на батьківщину збільшуватиметься.

Рівне.

Зліва направо: українські студенти Олена Бабак, Андрій Вишневський та Ірина Мосійчук під час чергової мовної практики у Польщі.

Фото надане Оленою Бабак.