Маючи в області власний завод з виробництва комбайнів та потерпаючи від нестачі такої техніки, херсонські аграрії не в змозі їх купувати. Ті ж, у кого є кошти, надають перевагу «іноземцям»
По селах дбайливі хазяї зазвичай ще з зими починали готувати техніку для збирання врожаю. Але на Херсонщині тисячі господарників, власне, не мають чого готувати: якщо трактори для оранки ще так-сяк збереглися, то комбайни — вже рідкість. Відтак поїхали до якоїсь сусідньої області й уклали з якимось тамтешнім сільгосппідприємством договір про використання їхньої зернозбиральної техніки — ото й уся підготовка.
— У нашому селі вже жодного комбайна не залишилося — упродовж минулих років наймати їх аж у Черкаси їздили, та й зараз фермери туди збираються, — розповідає одноосібник із степового села Зеленотропінське Голопристанського району області Олександр Тодоренко. — Платимо власникам агрегатів по 180—200 гривень з гектара — недешево, але іншого виходу немає. Добре, хоч із оранкою власними зусиллями поки що справляємося. У мене, наприклад, є трактор «ЮМЗ» з культиватором. Йому, як мені, вже 35 років, але вдається підтримувати «ветерана» в робочому стані. Інакше було б сутужно: я, дружина та троє дітей годуємося з десяти гектарів землі, яку самі обробляємо. Якби ще й за оренду трактора платити довелося, доходів з паю на родину зовсім мало лишилося б.
В інших селах краю ситуація якщо й краща, то не набагато: за відсутності власної техніки наймати її доводиться кожному п’ятому господареві паю. Ще стільки ж господарств користується комбайнами, випущеними 20—30 років тому, часом навіть за СРСР. Вони «на ходу сиплються», і підтримувати їх у робочому стані вимагає від власників просто-таки див винахідливості.
Чоботар без чобіт
Регіон із славою житниці України зараз нагадує чоботаря без чобіт: в обласному центрі числиться машинобудівний завод, нібито спроможний випускати тисячу комбайнів на рік. Тим часом сільгоспвиробники Херсонщини здебільшого не мають грошей на купівлю його продукції. Адже один зернозбиральний комбайн коштує понад мільйон гривень. Такі гроші після неврожаю і тривалої посухи, яка «висмоктала» з господарств усі резерви, не кожен відшукає.
— З початку нинішнього року вже маємо замовлення на 22 комбайни, але сільськогосподарські підприємства Херсонщини не замовили жодного з них. Так само було й торік — у аграріїв коштів немає, а державні програми для стимулювання оновлення парку вітчизняної сільгосптехніки не працюють, — пояснює директор Херсонського машинобудівного заводу Віктор Слободянюк.
Тим часом у столичних кабінетах підрахували, в яку суму обійдеться переоснащення аграріїв країни.
«За нашими розрахунками, і про це казав Прем’єр-міністр, потрібні приблизно 125 мільярдів гривень протягом майбутніх п’яти років. Це необхідно для того, щоб ми зробили прорив у напрямку модернізації і технічного переоснащення сільськогосподарської техніки», — зазначив директор Департаменту інженерно-технічного забезпечення та сільськогосподарського машинобудування Мінагропроду Олександр Григорович.
Утім, не можна стверджувати, що місцева влада відсторонилася від вирішення задавнених проблем агропромислового комплексу регіону. Навпаки — тут розробляють і власні програми підтримки, і до проектів національного значення долучитися намагаються. Але й самі чиновники кажуть: «Це — лише краплина у морі».
— Скерували до НАК «Украгролізинг» заявку про придбання сільгосп-підприємствами регіону десяти комбайнів щороку до 2015-го з розстрочкою платежів на 3—10 років, із початковим внеском у 10—15 відсотків їхньої вартості. Зі свого боку, формуємо програму часткової компенсації початкового внеску за умови придбання комбайна вітчизняного виробництва з розстрочкою платежів на 3—10 років. Виходячи з того, що цей початковий внесок може становити близько 180 тисяч гривень, власник техніки зможе зекономити 90 тисяч. За умови затвердження програми депутатами облради, кошти на компенсацію надаватимуться з обласного бюджету, — повідав начальник відділу механізації Головного управління агропромислового розвитку Херсонської ОДА Роман Євдокимов. — Хоча цілком зрозуміло, що десять комбайнів дефіциту в півтисячі аж ніяк не перекриють.
То де ж світло в кінці тунелю?
На думку експертів, головна біда аграріїв Херсонщини — не стільки відсутність фінансового «допінгу» з бюджету, скільки те, що дорога сучасна техніка більшості з них просто не по кишені. Фермери давно підрахували, що витрати на новий комбайн окуповуються за умови його експлуатації на збиранні врожаїв принаймні на тисячі гектарів. А в регіоні майже половина господарств мають значно менші площі ріллі! До того ж далеко не всі спеціалізуються на вирощуванні зернових, і частину землі відводять під баштани або ж овочеві плантації.
Для придбання українського «Скіфа» чи, тим паче, значно дорожчого американського «Джон Діра» таким невеличким підприємствам треба створювати спеціалізовані кооперативи на кшталт тих, які працюють у багатьох західноєвропейських країнах і в США. А це справа довга. Втім, навіть об’єднання одноосібників не вирішить питання з грішми: техніку доведеться купувати у кредит, а за кредит будь-яка фінансова установа вимагатиме заставу. І навряд чи хати кооператорів або ж їхні іржаві трактори можуть зацікавити банкірів.
Хоча тут уже питання не до виробників комбайнів чи тих, хто безпосередньо працює у степу, розсмиканому на дрібні клаптики паїв...
Херсонська область.
ФАКТ
Беруть те, що надійніше
За даними Головного управління агропромислового розвитку Херсонської ОДА, сільгосп-підприємства області мають 2448 комбайнів, причому дев’ять із кожних десяти таких агрегатів — імпортного виробництва. Дефіцит зернозбиральної техніки становить 525 одиниць.
З архіву
А віз і нині там...
«...Щорічне зношення сільськогосподарської техніки в десять разів перевищує її оновлення. Вітчизняне машинобудування забезпечує потреби аграріїв явно недостатньо... Але перш ніж нарощувати виробництво техніки, належить як слід розібратися, скільки і яких марок тракторів та комбайнів ми потребуємо і які заводи мають їх виробляти».
(З виступу Президента України Леоніда Кучми на урочистих зборах з нагоди Дня працівників сільського господарства 14 листопада 2002 р.).
За створення вітчизняного зернозбирального комбайна КЗС-9-1 «Славутич», який практично вже знято з виробництва, його розробникам було присуджено Державні премії в галузі науки і техніки 2001 року. Тепер замість «Славутича» планують масово випускати «Скіф».
ТОЧКА ЗОРУ
Міфічна перспектива
Може, досить витрачати на неї гроші платників податків
Скільки десятиліть вже говоримо про той український зернозбиральний комбайн і скільки вже державних коштів у цю справу «вбухано». Куди ті гроші пішли, до чиїх кишень — страшно й подумати. Пам’ятаю, ще років «надцять» тому одна тиражна всеукраїнська газета навіть збір коштів оголошувала, мовляв, з миру по гривні — Україні комбайн. То, може, час вже показати нарешті зроблену за гроші платників податків вітчизняну диво-техніку! Сучасну, високопродуктивну... Якщо немає, то чи варто ще десятки років морочити людям голову, говорити про той вітчизняний зернозбиральний комбайн як про порятунок для нашого сільського господарства? І чи доцільно спускати у міф бюджетні мільйони і мільярди, про які, певне, потираючи руки, розповідають у Мінагропроді? Врешті-решт, живуть же якось у Франції (теж аграрна держава), не маючи власного зернозбирального комбайна. Відповіддю на ці запитання може бути проста ілюстрація. Щоб донести інформацію до наших читачів, наскільки ефективним є Херсонський машинобудівний завод, «Голос України» вирішив з’ясувати кількість вироблених там комбайнів як загалом, так і минулого року. Але головний інженер підприємства Сергій Шляховер такі цифри нашому власному кореспонденту надати відмовився, пославшись на те, що ці дані є комерційною таємницею.
Галина КВІТКА.
