Чи відірветься літак від злітної смуги?

Запитання прагматичне. Навіть після того, як кілька місяців над розробкою документа працювала спеціальна комісія, були враховані пропозиції аерофлотівців, однозначно відповісти поки що важко. А депутати обласної ради, котрі затверджували програму, постали перед непростим вибором. Адже її виконання потребує чималих коштів. Але чи зможе пасажир отримати зручні й головне — доступні за ціною транспортні послуги, а економіка краю — належну віддачу від зроблених інвестицій? У цьому впевнені далеко не всі.

Хоча навряд чи пильну увагу до аеропорту можна назвати несподіваною. Адже в основі програми — розпорядження Кабміну ще п’ятирічної давності про схвалення концепції державної цільової програми розвитку аеропортів. Однак весь цей час на Хмельниччині ніхто так і не наважився взяти на себе відповідальність за фінансування такої програми. Адже для її реалізації протягом нинішнього і наступного років плановано витратити 41,5 мільйона гривень. Десять відсотків цієї суми дасть обласний бюджет. Решту мають покрити «інші джерела фінансування». Та чи справді готові забити такими грошовими потоками ці джерела?

Наразі аеропорт переконує, що має потенційні можливості для здійснення до шести міжнародних рейсів за добу. Однак усе, чим ще володіє підприємство, перебуває у такому стані, що практичне виконання польотів під великим сумнівом. Протягом останніх восьми років в розвиток аеропорту не вкладалися цільові кошти, і це призвело до втрати всіх регулярних авіарейсів.

Хоча не можна сказати, що весь цей час аеропорт сидів на голодному фінансовому пайку. Обласний бюджет таки знайшов свого часу майже 1,4 мільйона гривень на облаштування пункту пропуску через державний кордон, капітальний ремонт світлосигнальної системи та реконструкцію зливної каналізації. Крім того, за два минулі роки саме з обласного бюджету було погашено близько 600 тисяч гривень зарплатних боргів. Але наразі в підприємства знову борги, і знову відсутні власні гроші.

Тепер в області задумали не просто відновити роботу комунального підприємства, а й створити сучасний міжнародний аеропорт, котрий має стати транзитером як на міжнародних авіалініях, сполучаючи об’єднану Європу з Росією та Азією, так і на внутрішніх рейсах України. І тут є над чим подумати.

Програмою передбачено ремонт злітно-посадкової смуги, реконструкція та облаштування аеровокзалу, придбання технічних засобів авіаційної безпеки, авіаційно-рятувального та пожежно-технічного обладнання, відновлення аеродромної і спеціальної техніки, створення інфраструктури вантажного термінала з використанням усіх видів транспорту для обслуговування пасажирів та вантажів...

Звичайно, перспектива обнадійлива. І якщо великі гроші знайдуться, а це ще понад 37 мільйонів гривень, окрім тих, що може виділити обласна казна, то планам судилося збутися. Але проблема в тому, що наразі про потужного інвестора, готового взяти на себе такі витрати, нічого не чути.

Ще раніше в області було оголошено, що аеропорт готові здати в концесію, бо самотужки з ним не справитись. Та ажіотажу серед потенційних концесіонерів не видно.

І не дивно. Інвестори вміють рахувати гроші. А в даному випадку видно, що фінансові вливання можуть бути вищими від очікуваних прибутків. Навіть за найоптимістичнішими підрахунками. Адже виявилося: відповідно до попиту, що склався на авіаперевезення з Хмельницького, один літак «Сааб», який наразі ще є у розпорядженні аеропорту, може здійснювати два рейси на тиждень до Москви і один — до Санкт-Петербурга, а влітку — ще два перельоти на тиждень до Сімферополя. Якщо кожного разу перевезти три десятки пасажирів, річний дохід від таких польотів становитиме трохи більше 900 тисяч гривень.

На підмогу має прийти ще й літак Ан-24, котрий теоретично міг би тричі на тиждень перевозити по сорок пасажирів до Стамбула. З такими темпами доходи від обслуговування міжнародних рейсів мали б сягати 1,2 мільйона гривень на рік.

Іншими словами, розрахований на обслуговування чотирьох-п’яти вильотів на день, аеропорт щодня міг би виконувати, принаймні, один виліт, який би приносив близько шести тисяч гривень доходу. Не надто багато, але з такою ситуацією ще можна було б миритись, якби... не витрати. А за тієї ж завантаженості протягом року вони оцінюються у 1,4 мільйона гривень. У підсумку економічний баланс роботи аеропорту зводиться до трохи більше як 800 тисяч гривень прибутку на рік. За умови, що кожен рейс буде стовідсотково завантажений...

Виходить, щоб відшкодувати вкладені інвестиції, доведеться зачекати майже півстоліття. І це за сприятливих обставин. Що пальне та електроенергія не дорожчатимуть. Що борги із зарплати не накопичуватимуться. І що, зрештою, знайдуться охочі платити чималі суми за авіаквитки.

— Понад два роки тому ми вже обговорювали цю проблему на всіх депутатських комісіях, вишукували кошти, писали плани, а зараз, схоже, знову стаємо на ті самі граблі, — каже депутат обласної ради Олег Хавронюк. — 600 тисяч гривень вже було виділено на аеропорт на минулій сесії. Але чи хто запитав: «Як використані ті кошти?» Тепер, відповідно до програми, маємо виділити півмільйона на погашення заборгованості із заробітної плати. Але хіба це ліквідує проблему, коли борг становить близько 1,2 мільйона гривень?

Та й хто дасть гарантії, що літак, котрий простоює ось уже три роки, зможе здійснювати регулярні, а головне — безпечні рейси. До того ж, як стало відомо з повідомлень податкової міліції, аеропорт раніше не дуже дбав про своє майно, розпродував нерухомість та літаки за надто низькими цінами. Так, приміщення площею понад 1,6 тисячі квадратних метрів — за 108 тисяч гривень, тоді як ринкова його вартість становила не менше 2,3 мільйона гривень. А літаки продали одному з хмельницьких товариств як відступне за раніше надану фінансову допомогу. І теж задешево: три літаки (Ан-24 та Ан-26) — за 1,1 мільйона гривень. Податківці розцінили таку діяльність окремих посадових осіб аеропорту як таку, що спрямована на фінансове знищення підприємства. Найприкріше, що все це відбувалось тоді, коли в обласному бюджеті шукали і знаходили кошти для того, щоб підтримати авіаперевізників.

Тож не дивна теперішня стурбованість — а чи не виявляться і програма, і бюджетне фінансування просто дежавю?

Тим більше, що авіатранспортний бізнес у країні переживає не найкращі часи. Далеко не кожний обласний центр нині може похвалитись тим, що має працюючий аеропорт. Та й не всі діючі радують своїми прибутками. Навіть столичні постійно балансують між прибутками і збитками. То чи справді раціональним інвестуванням можна назвати вливання мільйонних коштів у спробу реанімувати Хмельницький аеропорт.

З іншого боку, не здійснюючи жодних кроків  для розв’язання проблеми, не можна розраховувати її вирішення.

Це розумне рішення. Бо ні обласний, ні державний бюджет не можуть дозволити собі такої розкоші, як розкидання мільйонів на неперспективні справи. Тепер потрібно шукати тих, хто не просто захоче підняти літаки з Хмельницького аеропорту, а й вкладе в цю справу кошти. От тільки в цьому чеканні не минув би дворічний строк, відведений для виконання програми з реанімації аеропорту. Бо тоді знову доведеться все розпочинати з нуля?

Хмельницька область.