Тернопільщина однією з перших розпочала земельну реформу. Якщо в інших регіонах у правильності дій Леоніда Кучми та його урядів ще сумнівалися, то в Галичині з ентузіазмом взялися ділити землю і майно колишніх колгоспів. У пам’яті старшого покоління збереглося шанобливе ставлення до землі як до найбільшого багатства. І ось знову з’явилася можливість стати власником земельної ділянки. Чи треба казати, які почуття піднялися у душах колишніх колгоспників, які надії вони плекали? І як ті розбилися і продовжують розбиватися об реалії сьогодення?
І не платить, і не відпускає
«Вже протягом п’яти років директор приватного підприємства «Онікс» Орест Васильович Самотяга не видає нам цукру, а за 2012 рік взагалі не дав нічого. Ми не раз запрошували пана Самотягу на збори, щоб почути, коли він поверне борг, але жодного разу він не прийшов. Натомість надіслав пайовикам доповнення до договору оренди земельних ділянок, що ще більше обмежує наші права. Ми не хочемо бути кріпаками в Самотяги й тому вирішили розірвати з ним договори. Однак відпускати нас він не хоче. Переважна більшість пайовиків — колгоспні пенсіонери з мінімальними пенсіями, і кожен розраховував на належну нам продукцію, щоб вести підсобне господарство і вижити. Просимо допомогти, бо на всі наші звернення місцеві чиновники не реагують».
Це цитата з листа до редакції, яке підписали члени ініціативної групи О. С. Башняк, В. О. Снігур, Д. Ф. Вовчак, С. М. Чайка і П. Р. Юзва. Я зустрілася з авторами листа у Великогаївській сільській раді. Вони показали договір оренди земельних ділянок з «Оніксом» від 1 січня 2007 року, де написано, що
«орендна плата за 1,5 га ріллі вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 1,5% від грошової оцінки, що становить 300 гривень, або в натуральній формі: зерно пшениці — 600 кг, цукру — 50 кг, крупи гречаної — 15 кг або взамін послуги».
А ще в договорі зазначено, що орендар має розплатитися з власниками земельних ділянок до 31 грудня поточного року. Передбачена й пеня за порушення цього терміну, щоправда, в цій графі стоїть прочерк. Є пункт і щодо індексування орендної плати, але й там прочерк. Так ось, цукор орендодавці бачили лише в рік укладання договору. Наступні п’ять років орендар його не видавав, не кажучи про компенсацію, пеню чи індексацію.
— По допомогу люди приходять до сільської ради, — розповідає її голова Олег Кохман. — Ми пробували вплинути, чотири рази запрошували пана Самотягу на збори, однак безуспішно: він не з’являвся.
Ще більше обурило людей, коли з ними взагалі не розрахувалися за 2012 рік. Точніше, орендну плату отримали лише ті, хто підписав додаток до вже діючої угоди. Ним, зокрема передбачено передавати орендовану земельну ділянку в суборенду, не допускається розірвання договору в односторонньому порядку, орендна плата «схудла» на весь цукор і половину гречаної крупи. Про грошову форму оплати взагалі не йдеться. 2 січня цього року, так і не дочекавшись орендної плати, кілька орендодавців із Великих Гаїв поїхали на тік «Оніксу», що у Великій Березовиці. Комірник заявив, що їх у списках немає, тому зерно не видаватиме. Але вони вирішили не відступати. На тік приїхав Орест Самотяга. І не сам, а в супроводі міліції. Мовляв, його хочуть пограбувати. З’ясувавши обставини, правоохоронці покинули тік. Але й люди повернулися додому з порожніми руками, точніше, мішками.
Чом не сучасні кріпаки? Їхню землю орендар використав, сам збагатився, а людей залишив ні з чим. Розірвати угоду також зась. Не підпишеш кабальний додаток, взагалі нічого не отримаєш.
Слід сказати, що завдяки ініціативній групі, підтримці сільського голови власники земельних ділянок у вересні таки розірвали угоди з «Оніксом».
— Ми передали їх у користування Юрія Березовського з Товстолуга, — каже Олег Степанович. — Він чоловік порядний, з людьми вчасно розраховується та й умови оренди вигідніші.
«Звертайтеся до суду»
Але ось чи віддасть борги «Онікс», наразі невідомо. Навряд його директор був такий самовпевнений, якби не відчував коли не явну підтримку, то самоусунення від цих питань влади. Пороги яких тільки установ не оббивали люди в пошуках справедливості: районна й обласна адміністрації, районне й обласне управління внутрішніх справ, прокуратура, управління агропромислового розвитку та інші установи, але їх не чують або не хочуть чути. Відповіді написані, мов під копірку, і закінчуються однією фразою: «Домовляйтеся з ПП «Онікс» або звертайтеся до суду». Спробуй домовитися, коли чотири роки директор уникає людей. Щодо суду, то кожному позивачеві треба заплатити 1147 гривень. У багатьох пенсія менша. Одна з колишніх ланкових нині прикута до ліжка. Лише на памперси йде майже половина пенсії, а ще потрібні гроші на ліки, харчування... Та ще не відомо, чим той суд закінчиться.
Одні правоохоронні органи Тернопільського району відкривають кримінальні справи стосовно «Онікса», а інші закривають.
— Ми створили депутатську комісію, — каже голова районної ради Василь Дідух. — Я був на зборах у Великих Гаях, люди правду пишуть. Там зібралося до 200 орендодавців. Хіба вони кріпаки? Обіцяв допомогти, але не можу.
— Рішення судів різного характеру, — доповнює його голова тимчасової контрольної комісії райради з питань законності реформування товариства власників «Поділля» Роман Наконечний. — То задовольнити позовні вимоги, то відмовити. Так триває роками.
Взагалі в ході реформування сільського господарства допущено багато порушень. Хто встиг хапонути багато, той нині «на коні», і до нього не підступитися.
Та не всі покірно схиляють голови. Батько Василя Дудуна працював ковалем у колгоспі «Поділля». Син продовжує його справу: займається художнім ковальством. З подарованими батьком майновим і земельним паями вийшов із засновників «Поділля» ще 2008 року. На майновий пай йому дісталася споруда силосних ям, заповнених сміттям, поблизу Петрикова. Чоловік довів її до пуття, організував виробництво. Аж раптом на упорядкований об’єкт (не так на нього, як на землю поблизу обласного центру) накинув оком директор «Оніксу». Відтоді тривають судові розгляди між ним та Василем Дудуном.
— Я вже майже став професійним юристом, — каже він. — Навіть взявся представляти інтереси Березовицької селищної ради в судах. Ви не уявляєте, що таке наше судочинство! Але, здається, нарешті виходжу на фінішну пряму.
Сім років судиться з Орестом Самотягою і подружжя Євтухів з Великої Березовиці. Євген Романович більше 20 років працював трактористом на фермі, Ганна Войтківна — у полі та в колгоспному дитсадку.
— Звернувся чоловік, щоб виділили йому майно в натурі, бо днював і ночував на фермі. Дали частку в гаражі, ми здали всі документи для приватизації, але пан Самотяга відбирає той гараж. Сумнівним шляхом скликав збори і приєднав майно «Поділля» до свого «Оніксу», навіть дороги включив до пайового фонду, в тому числі, центральну дорогу селища. Що казати, коли мій чоловік вже два роки не може оформити пенсію: не відомо, де поділися документи. До директора не добитися: у конторі не з’являється, на телефонні дзвінки не відповідає.
Сумнівно привласнене?
У розпорядженні автора є багато документів, що стосуються «прихватизації» майна колишнього колгоспу-мільйонера, а потім людського, директором (він же власник) «Оніксу».
Ось один із них, складений головним спеціалістом управління агропромислового розвитку облдержадміністрації Ігорем Гардамалою ще у квітні 2010 року. У ньому, зокрема, зазначається, що відповідно до протоколу загальні збори членів товариства власників «Поділля» відбулися 31 жовтня 2007 року. На них були присутні: уповноважений представник пайовиків О. В. Самотяга із загальним майновим паєм 590784 грн., уповноважений представник пайовиків С. О. Самотяга (дружина О. В. Самотяги. — Авт.) з майновим паєм 166991 грн., уповноважений представник пайовиків І. О. Самотяга (син О. В. Самотяги. —Авт.) із майновим паєм 301513 грн., уповноважений представник пайовиків І. В. Крупка з майновим паєм 188513 грн. та головний бухгалтер товариства Г. Я. Вілівчук. Разом, як зазначено в протоколі, уповноважені володіли майном у сумі 1 млн.247 тис. грн., що становить 84,43 відсотка статутного (пайового) фонду, тобто вони мали право на прийняття рішення про ліквідацію товариства власників, оскільки голосували більше 3/4 загальної кількості пайовиків. Між тим, згідно з актом розрахунку уточненого пайового фонду ТВ «Поділля» від 23 березня 2001 року, він становив 1 млн. 950 тис. грн. Тобто присутні на зборах володіли не 84,34 відсотка статутного фонду, а лише 64,02. Крім того, як з’ясувалося згодом, І. В. Крупки взагалі не було на зборах, про що він дав пояснення. Тобто родина Самотяг сконцентрувала у своїх руках лише 54,36 відсотка статутного фонду, що не давало їй права приймати рішення про ліквідацію товариства власників «Поділля» шляхом приєднання до приватного підприємства «Онікс».
— Про ті збори ніхто не знав, — згадує селищний голова Великої Березовиці Марія Калинка. — Не було жодного повідомлення про самі збори і порядок дня. Що казати про пайовиків, коли навіть працівникам селищної ради нічого про це не було відомо, хоч знаходимося в одному приміщенні з «Оніксом».
Де вирувало життя, тепер пустка
Колись на центральній садибі «Поділля» вирувало життя. Колгосп об’єднував землі чотирьох приміських сіл: Великої Березовиці, Великих Гаїв, Петрикова і Кип’ячки, лише худоби тут налічувалось до 10 тисяч голів, а скільки було техніки та іншого добра, скільки квартир, будинків культури, садочків та інших соціальних об’єктів набудували... Керувала колгоспом-мільйонером Стефанія Тислицька. Уявляю, як нині проходити їй повз порожній колгоспний двір, напівзруйновані ферми. До речі, майно центральної садиби і земля під нею, а це 24 гектари, за словами селищного голови Марії Калинки, не розпайовані.
— «Онікс» здає те майно в оренду, не платить за землю, а наша селищна рада дотаційна, ми зацікавлені в надходженнях, — каже вона.
Тепер Марія Калинка бореться за те, щоб триповерхова будівля, де колись містилися правління колгоспу, їдальня і селищна рада, перейшла у власність громади. Сама селищна рада переїде у нове приміщення — від гріха подалі.
Заради об’єктивності слід було вислухати і того, на кого скаржаться люди, але мої спроби поспілкуватися з паном Самотягою були марними. Телефонувала протягом тижня за номерами «Оніксу», на мобільний телефон Ореста Васильовича, але трубки ніхто не брав. . В приміщенні, де за юридичною адресою міститься приватне підприємство, у робочий час «поцілувала» замки.
Не треба бути великим мудрецем, щоб зрозуміти, як то кажуть, ціну питання. А це дорога земля поблизу обласного центру. Мабуть, плани на неї має не лише директор «Оніксу», а й ті, хто його покриває. Інакше не почувався б так безкарно.
— На жаль, чимало орендарів, в тому числі іменитих, обманюють тих, хто довірив їм свою землю, — констатує керівник громадської організації «Спілка власників землі» Богдан Кондра. — У договорах оренди часто не обумовлено, яке саме зерно і якого сорту видається, у які терміни. Багато хто підписує такі важливі документи, не читаючи. Іноді люди не знають, де розташовані їхні ділянки. Ми намагаємось допомогти тим, хто звертається, але скарг дуже багато. Свого часу «Спілка власників землі» пропонувала створити у селах ініціативні групи, які б аналізували угоди оренди, підказали б людям, чи вигідно їх укладати, радились би з юристами. Вони могли б захистити себе ще на етапі укладання угоди і не доводилося б потім звертатися до суду. На жаль, цього не сталося, а нечесні ділки від землі користуються ситуацією.
Тернопільська область.
Фото автора.
Автори листа зібралися у сільській раді, щоб розповісти про свої поневіряння.
