Кому потрібний двопалатний парламент в Україні?

Мудрі люди свого часу підказали схему, що теоретично нагадує демократичні моделі управління, а практично забезпечує легалізацію корупційного та авторитарного принципу управління країною.

Першою серйозну боротьбу щодо реалізації ідеї двопалатного парламенту в Україні розпочала команда Президента Леоніда Кучми, яка, можна сказати, на дві третини її реалізувала. Так, у 2000 році було організовано та успішно проведено так званий всеукраїнський референдум «за народною ініціативою». Цей референдум провели настільки «успішно», що протягом кількох наступних років цей прецедент згадувався багатьма політологами і вченими не лише України, а й світу як яскравий приклад дискредитації ідеї референдуму за народною ініціативою.

Як відомо, організатори цього референдуму на місцях настільки перестарались із забезпеченням «народної підтримки», що примудрилися назбирати понад 100% голосів на його підтримку в окремих селах Закарпаття, а за рахунок можливості дострокового голосування виборців, до дня проведення референдуму — 16 квітня — деякі підприємства і установи вже набрали абсолютну підтримку усіх питань, винесених на обговорення.

Отже, результати такого референдуму, зокрема, щодо «необхідності формування двопалатного парламенту в Україні, одна з палат якого представляла б інтереси регіонів України і сприяла б їх реалізації, та внесення відповідних змін до Конституції України і виборчого законодавства», виявилися такими: «за» — 81,68%, «проти» — 16,79% населення. Водночас, напередодні референдуму експерти Інституту політики оприлюднили низку досліджень відомих соціологічних компаній, згідно з якими максимальна підтримка ідеї двопалатного парламенту в Україні на той час становила від 40 до 50%.

До речі, тоді опозиція довго не могла ухвалити рішення, як їй діяти, і, врешті, вирішила проігнорувати участь у референдумі, що, на мою думку та думку багатьох політологів, лише дозволило тодішній владі цілком реалізувати свої плани.

Так, «організаційну роботу з народом» здійснював Фонд «Соціальний захист», очолюваний нинішнім народним депутатом Олександром Волковим. А головами обласних держадміністрацій, які виконували відповідні настанови щодо забезпечення результатів референдуму, були: на Донеччині — Віктор Янукович, в Закарпатті — Віктор Балога та багато інших відомих нині політиків.

Враховуючи нищівну критику такого «народного референдуму» і міжнародними, і українськими експертами, а також наявність в Україні тоді ще відносно незалежного Конституційного Суду, рішення стосовно подальшої долі результатів цього референдуму було визначено цим судом чітко і адекватно: результати референдуму носять рекомендаційний характер і набудуть чинності лише через голосування у Верховній Раді про внесення відповідних змін до Конституції.

Не вдаючися в деталі того, як далі відбувалася спроба імплементації результатів референдуму, зазначимо лише, що вона провалилася, і ідея двопалатного парламенту залишилася мрією, яку вирішив відновити у 2009 році вже інший Президент — Віктор Ющенко.

31 березня 2009 року, під час виступу зі щорічним посланням до Верховної Ради, тодішній Президент Віктор Ющенко презентував свій проект «Закону про внесення змін до Конституції України» і визначив його для розгляду парламентом як невідкладний. У цьому законопроекті В. Ющенко пропонував запровадження двопалатного парламенту з надзвичайно широкими повноваженнями верхньої палати. Так, майбутній парламент — Національні збори — мав складатися з Палати депутатів у складі 300 осіб, що обирається на 4 роки, та верхньої палати, або сенату, що обирався б на шість років і до складу якого мали б входити всі колишні президенти та по три представники від областей.

У проекті Президента Ющенка, окрім схвалення прийнятих палатою депутатів законів, сенату надано дуже значні кадрові повноваження. Саме верхня палата має призначати за поданням Президента України Генерального прокурора України, керівників Служби безпеки та Антимонопольного комітету Голову Національного банку України, Центральну виборчу комісію, половину складів Ради НБУ, Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, чверть членів вищої ради юстиції. Крім цього, за верхньою палатою закріплюється прерогатива дострокового призначення виборів місцевих органів влади та надання згоди на затримання суддів. У разі розпуску палати депутатів (який президент може здійснити із будь-яких підстав) сенат може самостійно ухвалювати державний бюджет (двома третинами голосів). При цьому, на відміну від палати депутатів, повноваження обраного на шість років сенату не можуть бути припинені достроково.

Проте, враховуючи, що Віктор Ющенко не мав чіткої вертикальної системи виконавчої влади і тотальної підтримки в політичній еліті, ця ідея апріорі була провальною, а тому до серйозної її реалізації не дійшло.

Аж ось у 2013 році створюється враження, що майже той самий колектив авторів, який займався «народною ініціативою» для Леоніда Кучми і частина юристів, котрі писали «двопалатну Конституцію» для Віктора Ющенка, тепер активно опікуються ще більш унікальним «двопалатним парламентом» для Віктора Януковича.

Днями оприлюдена «ініціатива від народу», яка вимагає від Президента України дострокового розпуску Верховної Ради і оголошення позачергових парламентських виборів. В іншому випадку «народна ініціатива» погрожує проведенням всеукраїнського референдуму, серед питань якого (знайомо?!) — питання про скорочення кількості Верховної Ради до 300 народних депутатів, про введення другої палати парламенту, що повинна складатися з представників регіонів. Ця палата парламенту «має стати законодавчим забезпеченням розвитку регіонів країни, вона повинна мати контрольні повноваження щодо виконання законів та володіти правом вето». Автори резолюції також пропонують винести на референдум питання про повне скасування депутатської недоторканності та проведення виборів до Верховної Ради виключно на мажоритарній основі.

Ініціатором референдуму стала «Єдина соціальна мережа» — об’єднання громадських організацій, склад якої, як пишуть ЗМІ, вражає своєю строкатістю: до «ЄСМ», зокрема, входять єврейський благодійний фонд «Хесед Шааре-Тіква», організація «Творча співдружність Sensus», організація «Міжнародна жіноча громада», газета «В ім’я життя», «Центр управління кар’єрою» і навіть така екзотика, як організація «Товариство амазонок». Але найважливіше — ініціатива щодо звернення до Президента з приводу проведення референдуму направляється чиновниками Харківської міськради!

Якщо в «кучмівській версії» пропонувалися різні варіанти формування двопалатності, в «ющенківській» — нижня палата могла обиратися за партійними списками, а верхня — мажоритарним шляхом, то варіант від Януковича побив усі рекорди «демократичності»! Адже ініціатива проведення виборів виключно мажоритарним шляхом означає, що до нижньої палати вибори відбуватимуться у мажоритарних округах, а верхня палата буде представницькою. Тобто, якщо загальна кількість депутатів буде 300 осіб, то 225 з них, за задумом, сформують нижню палату — ті депутати, що мають кошти та підтримку влади у мажоритарних округах, а верхня палата складатиметься з президентів та делегованих облрадами губернаторів або друзів губернаторів. Адже цілком очевидно, що сьогодні обласні ради є придатком до ОДА і будуть делегувати лише тих людей, яких у Віктора Януковича «затвердять» голови обласних адміністрацій.

При цьому спільність усіх трьох версій української «двопалатності» (бікамералізму) в тому, що, популярно кажучи, нижня палата голосує, а верхня — затверджує. Зараз важко сказати — чи остаточно Президент прийняв рішення готуватися до проведення такого референдуму найближчим часом. Але за будь-яких обставин, команда Януковича розуміє, що за умови прямих виборів президента 2015 року Віктор Янукович має надзвичайно мало шансів на перемогу. А розпуск парламенту та дострокові вибори навіть за нинішньою (змішаною) системою є ризикованими для Януковича.

Тому обрали інший варіант — спочатку провести всеукраїнський референдум, де розчарований нинішніми депутатами народ з радістю вчергове підтримає зменшення їхньої кількості та зняття з них недоторканності. А найважливіше — паралельно влада пролобіює давно омріяний нею двопалатний парламент та виключно мажоритарну систему виборів. Позачергові вибори, за планом, тоді варто проводити з врахуванням результатів референдуму, вже до нового, двопалатного парламенту.

Неважко спрогнозувати, що такий парламент може не лише без проблем ухвалити зміни до Конституції, щоб президента обирали в парламенті, а він буде готовий в Конституції написати і прізвище президента, щоб у майбутньому не перейматися виборами...

Варто зазначити, що допомога цьому — нинішня антиконституційна редакція Закону про всеукраїнський референдум, яка істотно дає можливість реалізувати мрію Кучми—Ющенка—Януковича, оскільки організацією і проведенням референдуму займаються комісії, що формуються місцевою владою, а остаточний результат не потребує затвердження Верховною Радою, а стає чинним після оголошення ЦВК.

Такий сценарій можна зупинити лише інтегральною, жорсткою та спільною позицією не лише політиків, а й експертів, громадськості, яка, сподіваюся, не хоче жити в країні, де закони та кадрові рішення затверджуватимуться українською «палатою лордів»: Кучмою з Ющенком, Добкіним з Кернесом та іншими представниками нинішньої «політичної еліти».