З подій останніх років можна винести урок: будь-яке суспільство легко розколюється — і з величезними складнощами консолідується. Тому єдиний спосіб побудувати вільну, демократичну, могутню, процвітаючу Україну — це вчитися домовлятися.

Знак рівності між демократією та дисципліною

Український політикум, уся палітра політичних сил у парламенті, незалежно від ідеологічних переконань, повинні повною мірою глибоко усвідомлювати всю складність економічної ситуації не тільки в нашій країні, а й у світі. А там, де ця ситуація посилюється політичною нестабільністю, цілі країни скочуються в безодню повного хаосу, а народи — до зубожіння.

Вибори закінчилися. Сьогодні не можна допустити перетворення Верховної Ради на братську могилу демократії. Люди чекають від народних обранців не боїв без правил, не бездумного блокування трибуни, а прийняття законів, які забезпечать підвищення рівня життя, динаміку економічного зростання, фінансову стабільність, підтримку національного виробника, енергетичну незалежність нашої країни.

Що для цього необхідно? Насамперед — чітка, підтримана основними політичними силами і більшою частиною суспільства програма соціально-економічного розвитку держави.

Такий масштабний, стратегічної значущості документ, спрямований на активізацію розвитку економіки, був ухвалений урядом у присутності Президента України В. Януковича. Його виконання дасть змогу відчутно підвищити якість життя в Україні. Дуже важливо, що в центрі уваги зазначеної програми стоїть Людина та її інтереси, які реалізуються через динамічний розвиток економіки.

Але без розв’язання проблем, які накопичувалися роками, складно знаходити можливості для виконання поставлених завдань. І це вже наша спільна відповідальність — політиків усіх ідеологічних кольорів — вести професійну, аргументовану дискусію, що вимагає високої кваліфікації кожного її учасника. Або, забувши про обіцянки виборцям, як це роблять окремі політикани, базіки й демагоги, кликати на барикади, поляризувати суспільство, дестабілізувати політичну ситуацію в країні, заганяючи економіку в глухий кут.

Як правило, за плечима таких горе-політиків немає жодних досягнень. Їхнє природне середовище — безлад у суспільстві, коли в каламутній воді професіоналізм нікого не цікавить.

Виникає цілком закономірне запитання, яке постійно витає в повітрі: що кардинально відрізняє Партію регіонів від наших політичних опонентів? У чому принципова різниця між нами й ними? Гадаю, не треба глибоко і детально вивчати програми партій, гортаючи їхні сторінки і звіряючи окремі статті й абзаци. Не в цьому суть. Головна відмінність зовсім в іншому. У розумінні суті демократії. У нашому розумінні формула демократії полягає у наступному. 

Ми ставимо знак рівності між демократією з одного боку і порядком, дисципліною і відповідальністю — з другого. При такому розумінні демократії можна будувати і творити. Творити і будувати. Країну. Економіку. Щасливе життя. А ми — будівничі і творці.

У розумінні наших політичних опонентів демократія — це хаос, анархія і загальний бардак. За такої формули демократії творити неможливо. Можна тільки руйнувати. Тому вони себе повністю ідентифікують як руйнівники. За прикладами далеко ходити не треба. З п’яти років, наданих для підготовки та проведення Євро-2012 в Україні, за перші три роки за помаранчевої влади в країні не було побудовано навіть собачої будки. Підготовка до чемпіонату була з тріском провалена. І тільки після обрання в 2010 році Президентом України В. Януковича ми були врятовані від загальної ганьби. За два роки було зроблено те, що слід було зробити за повноцінних п’ять років. Як результат, за оцінкою президента УЕФА Мішеля Платіні, ми провели кращу футбольну фієсту за всю історію європейських чемпіонатів і, тим самим, зміцнили імідж України на міжнародній арені.

Інвестиції в майбутнє

Серйозним викликом залишається соціальна нерівність у нашому суспільстві. Люди очікують відновлення принципу соціальної справедливості та підвищення рівня свого добробуту. Завдання влади — дати позитивну відповідь на ці очікування. На досягнення цих цілей спрямований затверджений Главою держави Національний план дій на 2013 рік з реалізації економічних реформ.

За підсумками роботи економіки в першому кварталі ми внесемо зміни до держбюджету і спрямуємо додаткові ресурси на підвищення соціальних стандартів і збільшення фінансування регіонів.

Президент країни В. Янукович виступив з ініціативами, спрямованими на підтримку материнства і дитинства.

Це інвестиції в тих, хто будуватиме нашу країну завтра. Це найкраще вкладення в майбутнє Української держави.

Ми зобов’язані зробити світову кризу періодом відкриття нових перспектив для країни. Відносини з нашими партнерами ми розвиваємо виключно на основі дотримання та захисту національних інтересів України. Триває пошук оптимальної моделі наших стосунків з Митним союзом, товарообіг з яким торік становив 63 млрд. доларів. І це не можна не враховувати.

Важливим етапом у наших відносинах з Європейським Союзом став лютневий Брюссельський саміт. Ми отримали чіткий план спільних дій, результатом яких буде, ми сподіваємося, підписання восени цього року у Вільнюсі Угоди про асоціацію з ЄС.

Та не менш важливі для нас спільні дії депутатського корпусу. Будемо сильні всередині країни — будемо сильні і у світі. Партія регіонів відкрита для конструктивної дискусії. Але для діалогу потрібні двоє. Це вулиця з двостороннім рухом. Ми очікуємо від опозиції кроків назустріч для розв’язання актуальних проблем, що хвилюють країну.

Дурень той, хто починає іншого повчати

Лад у країні буде тільки тоді, коли ми навчимося бути терпимими один до одного і, як у будь-якій демократичній державі світу, поважати право кожного на вибір мови спілкування і віросповідання. Навіть у Радянському Союзі церква була відділена від держави. А у нас в помаранчевий період намагалися мало не силою загнати всіх віруючих до єдиної української помісної церкви, тим самим волею чи неволею провокуючи національний конфлікт на релігійному грунті. І тільки з обранням В. Януковича Президентом України державна влада перестала втручатися в справи церкви.

На жаль, з’явилося багато політичних провокаторів, які намагаються спекулювати на дуже чутливій мовній проблематиці. Сьогодні практично весь народ України чудово розуміє дві мови — російську та українську, хоча половина людей розмовляють російською мовою, а інша половина — українською. Але якщо житель Львова приїде до Донецька і заговорить там щирою українською, то донеччани його чудово зрозуміють. Так само і я, приїжджаючи на Львівщину, розмовляю російською, і всі мене чудово розуміють. На рівні простих людей і на Заході, і на Сході України жодних проблем у мовній сфері немає. Фактично нині в Україні на паритетних засадах склався статус двомовності. І по розуму нікому з політиків не треба було б «влазити» у тонку мовну сферу. Але, на превеликий жаль, у мізках окремих політичних авантюристів з’являються нав’язливі ідеї, що розколюють країну.

Хоча я глибоко переконаний, що справжня криниця мудрості — це не сивочолі мужі в парламентських чи міністерських мантіях на плечах, а простий трудовий народ. Оскільки його мудрість йде від витоків. Від землі. Від самого життя. Якось на одному з промислових підприємств, у цеху я проводив зустріч з робітниками. Наприкінці було дуже багато запитань. Але особливо запам’яталося останнє, яке поставив посивілий п’ятдесятирічний робітник, який не має вищої освіти. Але по тому, яке він поставив запитання, і найголовніше, як він сам на нього відповів, я зрозумів, що у цієї простої людини державного розуму значно більше, ніж у десятків народних депутатів разом узятих. Він запитав: якщо розмовляють між собою двоє людей — два депутати, два міністри, два шахтарі, два металурги. Причому один говорить російською, а інший українською, але при цьому вони один одного чудово розуміють. «Хто, — каже він, — з них двох дурень?». Я хотів було дуже делікатно відповісти. Але він поклав свою мозолясту руку мені на плече і відповів сам. «Дурень, — сказав він, — не той, хто говорить українською мовою і не той, хто говорить російською мовою. А дурень той, хто починає іншого вчити, якою мовою слід говорити». Хотілося б, щоб таких розумних людей з державним рівнем мислення було якомога більше в українському парламенті.

Згідно зі статтею 10 Конституції України державною мовою України є українська мова. При цьому частиною третьою цієї статті встановлено, що в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської мови. У розвиток цього конституційного положення частиною третьою статті 6 Закону України «Про засади державної мовної політики» встановлено, що «обов’язковість застосування державної мови чи сприяння її використанню у тій чи інший сфері суспільного життя не повинні тлумачитися як заперечення або применшення права на користування регіональними мовами або мовами меншин у відповідній сфері та на територіях поширення».

При цьому право на користування регіональними мовами, серед яких є і російська мова (частина друга статті 7 Закону), кореспондується зі статтею 9 зазначеного Закону, за якою «засідання Верховної Ради України, її комітетів і комісій ведуться державною мовою. Промовець може виступати іншою мовою...».

Отже, право виступу промовця російською мовою на засіданні Верховної Ради України, її комітетів і комісій прямо передбачено Законом.

Крім того, будь-яка особа, яка робить спроби заперечити право народного депутата України — публічної особи, обраної виборцями, які підтримали програму партії, одним з пунктів якої є прагнення введення в Україні другої державної мови — російської, тим самим порушує статті 21—22 та 24 Конституції України, за якими:

«Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».

Паростки фашизму випалюватимемо розпеченим залізом

Адже з чого починався фашизм у Німеччині в тридцяті роки минулого століття? З виділення і звеличення однієї, вищої, арійської нації. 7 квітня 1943-го у фашистській Німеччині був прийнятий «Перший расовий закон Третього рейху» — закон про відновлення професійного чиновництва, який створив перепони «неарійцям» у доступі до державної служби. Згідно з цим законом накладалися обмеження на адвокатів єврейського походження, почалося вигнання євреїв з вищих навчальних закладів. Закінчилося все це Бабиним Яром і концентраційними таборами, де були розстріляні й спалені живцем у печах крематоріїв мільйони безневинних єврейських громадян.

Сьогодні в Україні представники ультранаціоналістичної партії «Свобода» намагаються проголосити українську націю вищою, титульною. Хочеться запитати у цих молодчиків, які топтали у Львові своїми брудними черевиками святиню — Прапор Великої Перемоги: хто їм дав право через майже 70 років від переможного 9 Травня 1945 року, коли Радянський Солдат зламав фашизм і врятував увесь світ від фашистської чуми, знову публічно принижувати представників єврейської національності, називаючи їх другосортною нетитульної нацією, відкрито обзиваючи їх жидами, що сколихнуло всю прогресивну світову громадськість?

Особливо прикро і соромно, що так званий лідер об’єднаної опозиції Арсеній Яценюк не спинив, не змусив вибачитися перед великим єврейським народом цих моральних виродків, аж до виключення партії «Свобода» зі складу об’єднаної опозиції, а як страус, засунув голову в пісок і сором’язливо промовчав.

Таке враження, що він, рекламуючись як прогресивний європейський політик, насправді намертво пристебнув себе до ультранаціоналістичної, екстремістської «Свободи», заснованої на принципах національної зневаги, расової та релігійної нетерпимості. В остаточному підсумку все це може стати серйозною непереборною перешкодою на шляху до великого європейського дому.

Партія регіонів рішуче засуджує цю людиноненависницьку ідеологію і на весь голос заявляє: «Фашизм в Україні не пройде! Паростки фашизму ми випалюватимемо розпеченим залізом!»

На завершення хочеться сказати наступне. Так вже історично склалося, що на території нашої країни проживають представники різних національностей, що говорять різними мовами, носії різних національних культур, які сповідують різні релігії. Це ще раз підкреслює, що Україна багатолика. Але вона одна. Одна для всіх нас. І нам разом у ній жити. Тому і підняти її ми зможемо, лише об’єднавшись. Тільки консолідувавши зусилля. Тільки всі разом. Взявши за основу вищі інтереси держави і народу.

Михайло ЧЕЧЕТОВ, народний депутат України, перший заступник голови фракції Партії регіонів у Верховній Раді України.

Ініціативи

На чверть буде підвищено розмір допомоги малозабезпеченим сім’ям з дітьми, збільшено підтримку дітей з особливими потребами та сиріт. Буде створено 100 тисяч нових місць у дитячих садочках, відновлено дитячі спортивні об’єкти.