Аж ніяк не тріумфальним, а швидше буденним виявилося повернення до рідного Херсона для міжнародного гросмейстера Інни Гапоненко — члена національної збірної України, яка днями вперше в історії виграла чемпіонат світу з шахів у казахстанській Астані. Керівники міста й області чомусь не визнали за потрібне навіть зустріти і привітати спортсменку. Тож це зробили за них учні та викладачі місцевої шахової школи спільно з журналістами. Запросивши Інну до прес-клубу, шанувальники її таланту зустріли чарівну пані гросмейстерку дружними оплесками, та ще й завалили її цілими оберемками запашних квітів. Інна Гапоненко каже, що таких контраст у ставленні чиновників і рядових городян для неї вже звичний.
Увагою не розпещені
— Херсон — місто унікальне. Адже сам він дав світу одразу чотирьох жінок—міжнародних гросмейстерів: Анжелу Борсук, Ірину Чолушкіну, Наталю Жукову і мене. Однак у рідному місті зараз залишилася я одна — все ж троє дітей, двом з яких ще немає і року, до переїзду не спонукають. А от Ірина Чолушкіна вже у Сербії, Наталя Жукова розривається між Москвою та Закарпаттям, та й Анжела Борсук в Херсон навідується нечасто. І моїх колег можна зрозуміти. Особливої допомоги після отримання гросмейстерського звання від місцевої влади ані вони, ані я не відчули — ні квартир, ні запрошення іменитих шахістів на «спаринги», для яких треба створювати комфортні умови, — нічого.
Хіба що в дитинстві, пам’ятаю, талони на безкоштовне харчування видавали...
Гросмейстер і чемпіонка світу Інна Гапоненко вже давно відповідає не тільки за себе, а й за дітлахів, тому звикла дуже точно зважувати свої можливості, зокрема й матеріальні. На сприяння регіональної влади вона не дуже розраховує (навіть постійного тренера в неї нема), покладаючись в основному на державну стипендію для членів національної збірної та призові за перемоги на турнірах. Але через змагання доводиться часто розлучатися з маленькими синочками — і серце «не на місці». А от старша донька у свої тринадцять років і з мамою по турнірах поїздила, і сама вже здобула перший розряд із шахів. Хоча Інна відверто зізнається: для доньки, на відміну від мами, це швидше хобі, ніж справа усього життя.
Фахова солідарність
Своїм кумиром Інну Гапоненко вважають і більшість учнів Херсонської шахової школи, надто дівчата.
Гросмейстер також намагається вирватися до них, щойно з’являється трохи вільного часу, і поділитися своїми секретами гри.
Та й не тільки ними: за підтримкою школи справа також не стає. Свого часу, коли міськрада планувала виселити спортивний заклад з шахово-шашкового центру на вулиці Леніна, і постало питання про його подальше майбутнє, резиденцію муніципальної влади разом з учнями, батьками та викладачами пікетувала й чемпіонка світу Інна Гапоненко.
Загалом, коли мова заходить про «вибивання» чогось вкрай потрібного для юних шахістів, голова обласної Федерації шахів Віталій Богданов часто звертається по допомогу саме до Інни, і вона ніколи не відмовляє, на відміну від тих самих чиновників. Нещодавно просили шахісти виділити їм з комунальної власності порожнє приміщення на вулиці Перекопській, але міськрада відмовила — навіть авторитет чемпіонки на депутатів не вплинув.
Зі спортсменів, мовляв, високої орендної плати не візьмеш, а званнями і перемогами бюджет не наповнити.
Може, це й справедливо, однак кого Україна відряджатиме на міжнародні турніри шахістів за кілька років — власників магазинів і кафе, котрим добитися приміщення в оренду куди легше, ніж спортсменам для своїх тренувань?
Херсон.
Факт
Свій перший міжнародний турнір Інна Гапоненко виграла 1992 року. Вона є чемпіонкою України, Європи та світу, срібним (2008 рік) та бронзовим (2012 рік) призером Всесвітніх Олімпіад, олімпійською чемпіонкою у складі жіночої збірної країни (2008 рік). Заслужений майстер спорту України.
Чемпіонка світу, гросмейстер Інна Гапоненко з вихованцями Херсонської шахової школи.
Фото автора.
