— застерігають на Бортницькій станції аерації власників землі, котрі зводять свої будинки на каналізаційних комунікаціях
Приміром, навкруги насосної станції Бортничі-Вишеньки (Київська область, Бориспільський район, територія Гнідинської сільради) більшість земель опинилися у приватній власності. Причому, наділи, певне, не без старання місцевої влади, нарізаються безпосередньо на підземному колекторі, яким очищені стоки скидаються у Дніпро (читайте «Голос України № 234 за 4 грудня), і потроху освоюються новими господарями. Це може призвести до руйнування колектора та виникнення аварійних ситуацій з непередбачуваними наслідками і для довкілля, і для мешканців Києва.
Якщо схематично, то очищені стоки через насосну станцію Бортничі-Вишеньки йдуть до Дніпра магістральним каналом. У просторіччі його охрестили «річка Гавнярка». Переважно саме по ній стічні води й потрапляють до Дніпра — через так званий розсіюючий випуск.
А ще від насосної станції паралельно магістральному каналу проходить колектор — у землі лежать дві величезні бетонні труби. Здебільшого їх задіюють після повені чи рясних дощів. Цей колектор особливо затребуваний, коли тала вода підтоплює навколишні села, бо дає змогу зняти паводкове навантаження.
Треба сказати, що комунікації ці доволі поважного віку (приміром, колектор прокладався ще у 1964 році), відповідно потребують дедалі більшої уваги щодо ремонту та обслуговування. Останнім часом по телебаченню можна почути про японський кредит на реконструкцію Бортницької станції аерації. Цю оптимістичну інформацію активно підхоплюють ріелтори, котрі торгують у тих краях землею. Мовляв, найближчим часом надійдуть закордонні гроші й канал як зливний не працюватиме, стоки скидатимуться в Дніпро південніше, нижче за течією. А отже, можна беззастережно гендлювати ділянками просто на комунікаціях. На Бортницькій станції аерації таку інформацію категорично спростовують, кажуть, що «ці об`єкти не підпадають під реконструкцію в рамках японського кредиту».
Мало того, питання перенесення в інше місце стратегічних комунікацій навіть не стоїть. Та й куди їх відсунути, якщо земля скрізь приватизована? Фахівці переконані: споруджені минулого сторіччя і канал, і колектор слугуватимуть ще не один десяток років — іншого виходу немає.
«Якщо не по каналу, то як усе це стікатиме?! Земелька вся продана чи розпайована і роздана людям. І південніше, і північніше, і зверху, і знизу, і взагалі... Вільної землі не знайти! Тому й альтернативи магістральному каналу немає. Інші варіанти для скидання очищених каналізаційних стоків Києва навіть у перспективі не проробляються. Тут спеціально побудовані розсіюючі випуски, бо цю воду не можна зливати напряму в Дніпро, адже тоді вона не розбавлятиметься належним чином. А тут одна труба на 80 метрів заходить у Дніпро, друга — на 110, третя — на 140, четверта — на 160 і на 180 метрів — остання. І кожна з них викидає очищені стоки, які рівномірно змішуються з річковою водою. Щоб напряму з каналу в Дніпро не йшло — зведена дамба, яка тримає рівень води і спрямовує потік на розсіюючі випуски», — розповіли спеціалісти.
Але ось який нонсенс: скидний канал і колектор обслуговуються фахівцями станції аерації, а землі, певне, з благословення можновладців, активно приватизуються.
Дійшло до того, що нібито продали навіть майданчик, де розміщується розсіюючий випуск.
«Ніхто ж нам не казав, що не потрібно більше обслуговувати колектор, — розповідають працівники станції. — А землю, де проходять комунікації, здебільшого продали. Процес триває вже не перший рік. Про ситуацію знають прокуратура, Служба безпеки, відповідні інспекції, природоохоронна прокуратура...
А державні структури, влада, які погоджували і підписували документи на приватизацію ділянок, тепер ніби й ні при чому. У разі нештатної ситуації, коли треба ремонтну техніку до труб підігнати, закликають: ідіть до хазяїна ділянки, домовляйтеся! Може, він парканчик і зніме. А тоді скажуть, щоб і хатку йому перебудували, бо осідає... Отака в нас у країні біда... Куди не кинься — скрізь кругова порука, розібрано усе, розкрадено...
І куди тільки не зверталися, відповідь одна: ідіть і самі з тими господарями розбирайтеся. А хто ж виділяв їм оці ділянки?!
Землю хтось продав, грошики відмив — це ж з водоканалом не погоджувалося! Комусь ті ділянки далі втюхали. Нові власники, зрозумівши, що їх розвели на гарні гроші, намагаються «елітні наділи» у «рекреаційній зоні» Дніпра спихнути знов, перепродати ... Тих, хто першими пригарбав, здебільшого, немає тут давно, одразу розбіглися. Взагалі люди, які купують собі землю на берегах каналізаційного каналу, дивують. Якщо у них є голова і здоровий глузд і вони сподіваються дожити до років вісімдесяти чи дев`яноста, то не повинні тут жити. Якщо хочуть п`ять-сім протриматися, а потім думати тільки про своє лікування, можуть і тут будуватися. Помиляється той, хто вважає, що стічні води, які спускають каналом, стерильні й не несуть інфекцій. Є і забруднення, і парові викиди сторонніх речовин, а люди ж усім цим дихають... Але якщо в голові немає клепки...
Що ж до колектора, то він розміщується десь на метр у землі. Там постійно вода. Якщо прорве чи, приміром, бульдозер пошкодить, а насос саме працюватиме, все шкереберть полетить на тих ділянках. Бо насос добре качає — шість тисяч кубічних метрів за годину. Тоді летітимуть ті, хто там живе, — разом з будинками, автівками їхніми... Шість тисяч тонн стоків! Як прорве, то мало не здасться!.. Вчасно попередити людей, котрі селяться на колекторі, не можемо, бо їх не знаємо. Ні хто вони, ні що вони там мурують... Обхід коли спеціалісти роблять, бачать — то там будуються, то там, але ж земля не наша, тож не можемо вплинути на власників. А на станцію нові господарі звертаються після того, як маєтки зводять. Мовляв, зі здоров’ям негаразди, запахи ідуть, вода споруди підмиває. А треба просто, щоб у того, хто будується, голова була на плечах. Та, як видно, останнім часом в Україні з цим сутужно...»
Спілкувався Валерій ДРУЖЕНКО.
Мал. Олександра ДУБОВСЬКОГО.
До уваги Міністерства внутрішніх справ
Бориспільський район Київщини у плані земельних скандалів останнім часом — ледь не на першому місці в Україні. Вони спалахують то в одному місці, то в другому. Надто багато навколо для ріелторів привабливих масивів з виходом на узбережжя Дніпра. Час від часу нечистих на руку місцевих чиновників, які погоріли на земельних оборудках, «прикривають». Але здебільшого вони виходять сухими з води. Хоча Дніпро тут переважно не для простих смертних. На узбережжі головної річки країни, зручних пляжах оселилися зі своїми маєтками спритники, перегородивши високими парканами затишні місцини, де відпочивати мали можливість усі охочі. Тобто раніше було для людей, а тепер — для обраних. Хоча, відповідно до Земельного кодексу України, від Дніпра, як від великої річки, забудовники мають відступити мінімум 100 метрів. А Конституція України наголошує, що «земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси <...> є об’єктами права власності Українського народу». І що «кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону».
Щоб вирахувати порушників закону, які торгують нашим спільним національним багатством — Дніпром, працівникам правоохоронних органів далеко ходити не треба. Достатньо включити комп’ютер і зайти на сайти, де продається нерухомість, хоча б у тому самому Бориспільському районі.
Як видно, закони у нас пишуться, начебто, для всіх, а виконуються, на жаль, лише найбільш свідомими. Про сумну долю головної річки України — у наших наступних публікаціях.
На знімку: Київська область, Бориспільський район. Захоплення берега Дніпра в районі 1-го шлюзу.
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
