Мешканці регіону життям та здоров’ям розплачуються за зволікання військових із знешкодженням території полігона, що мав стати природним резерватом.

Вибухи серед дюн

Під час «екскурсії» до Національного парку «Олешківські піски» в Цюрупинському районі... підірвався 35-річний мешканець села Раденське. Між високих дюн він за допомогою саморобного металошукача виявив під шаром піску металевий предмет. Та коли мешканець села Пролетарка намагався витягти свою «щасливу знахідку», загадковий предмет вибухнув, і чоловік потрапив до районної лікарні з пошматованою осколками та переламаною лівою ногою, численними забоями.

Місцеві жителі кажуть, що таке трапляється тут не вперше. Адже частина національного парку, створеного ще два роки тому, розташована на території колишнього військового полігона, який активно використовувався в радянські часи (з 1956 року) для льотчиків, котрі відпрацьовували тут навички бомбометань та ракетних пусків по наземних цілях. А закрили полігон вже в незалежній Україні. Та навіть Міністерству оборони достеменно невідомо, скільки бомб вагою до трьох тонн і ракет, спроможних рознести на друзки багатоповерхівку, не спрацювало і тепер лежить під шаром піску. Після того як вісім років тому під час спроби розібрати освітлювальну авіабомбу загинув один необережний збирач металу із села Козачі Лагері, а іншого було шпиталізовано з важкими опіками, військові сапери провели кілька рейдів полігоном, зібравши та знешкодивши загалом понад півтори тисячі потужних боєприпасів. Але останній випадок підтверджує: об’єкт залишається вкрай небезпечним.

— На полігоні наші піротехніки з дозволу місцевої влади також знешкоджують знайдені в районі міни, снаряди та гранати часів Великої Вітчизняної, тому знаємо ми його непогано. І з цілковитою відповідальністю можу сказати, що зачистити величезну ділянку в кілька тисяч гектарів із складним рельєфом дуже важко. Адже навіть найкращий металошукач виявляє метал на глибині до шести метрів, а тут боєприпаси залягають під дюнами, які рухає вітер. Сьогодні бомба лежить майже на поверхні, а за лічені місяці над нею може бути дюна заввишки до восьми метрів. Якби завдання прибрати з полігона всі небезпечні предмети доручили нашій піротехнічній групі, то вона мала б працювати тут п’ять років без сну й відпочинку, не відволікаючись на жодні інші завдання, — пояснює начальник піротехнічної групи аварійно-рятувального загону спецпризначення управління Держслужби з надзвичайних ситуацій Херсонщини Андрій Кочетов.

Коли зволікання смерті подібне

Як уже зазначалося, указ Президента України про створення Національного природного парку «Олешківські піски» було підписано ще в лютому 2010 року, і колишній полігон був би для нього досить цінним надбанням, оскільки господарської діяльності тут не велося, на його землях чимало червонокнижних рослин, а після припинення бомбувань — тварин і птахів. Однак теоретично полігон вважається частиною природного парку, а практично Міністерство оборони України цій установі свої володіння не передало, бо вони залишаються таким собі мінним полем, де смерть може підстерігати будь-кого і будь-де.

Відтак події навколо полігона розгортаються за класичною схемою: коли на папері господарів у величезної території кілька, а насправді немає жодного. Цим і користуються всі охочі: хтось нишком ходить добувати зайців та лисичок, хтось браконьєрську вирубку дерев влаштовує, а безробітні (їх, мабуть, найбільше) бігають по дюнах з металошукачами — дармовий брухт відкопують та здають у приймальні пункти, щоб хоч якимись грішми розжитися. Комусь щастить, і з полігона він повертається живий. Для інших, як це сталося з мешканцем Раденського, «тури» місцями бомбометань закінчуються якщо не в лікарні, то на кладовищі. І що довше влада зволікатиме із видаленням смертоносного залізяччя з мальовничих піщаних дюн, то більше людей через це поплатяться життям чи здоров’ям.

Цитата 

«Землі закритого військового полігона лише оголошено частиною парку «Олешківські піски», але в установленому порядку вони йому не відведені, і їхнім господарем резерват вважатися не може. Але й Міноборони ставиться до них не по-господарськи. Знешкодження боєприпасів почали, та через безгрошів’я ніяк не можуть завершити. Для господарської діяльності полігон також використовувати ще впродовж тридцяти років не можна, але ця заборона залишається суто формальною, бо об’єкт не огороджений і не охороняється. А що може місцева влада? Коли на полігоні працювали сапери, дали в газету оголошення, щоб люд на полігон не потикався, щоб не потрапити в зону підриву боєприпасів», — розповів заступник голови Цюрупинської райдержадміністрації Іван Місько.

Факт

За даними передостаннього голови Херсонської облдержадміністрації Бориса Сіленкова, станом ще на 2008 рік для оформлення земельної документації, налагодження охорони Національного парку «Олешківські піски» та знешкодження боєприпасів на полігоні потрібно було 176 мільйонів гривень. Протягом чотирьох минулих років у цю роботу з бюджетів різних рівнів вклали менш як два мільйони гривень.