Отче наш, Тарасе всемогущий,
Що створив нас генієм своїм,
На моїй землі,
як правда, сущий,
Б’ющий у неправду, наче грім.
Ти, як небо, став широкоплечо
Над літами, що упали в грузь;
Віку двадцять першого
предтечо,
Я до тебе одного молюсь.
Дай нам силу ідолів знімати,
З п’єдесталів чорної олжі,
Бурити казарми й каземати,
Де виймають душу із душі.
Не введи у спокушення слави,
Вкинь за те у хижу ненависть,
Мудрості і знамено криваве
Дай нам не соромлячись
носить.
Поклади нам зорі на зіниці —
Променем туди,
де не проглядь.
Хай підносять очі люди ниці, Хай в незрячих
більма погорять.
Мислям нашим
дай ясне поліття,
А поетам — спину, що не гнесь. Дай нам пам’ять на тисячоліття, Непокору і любов на днесь.
І не відпусти нам ні на йоту Борг, забутий в клекотах забав, Сплатимо його із крові й поту. Тільки од лукавства нас позбав.
Да святиться слово блискавиця, Що несе у вічну далечінь
Нашу думу й пісню.
Де святиться
Між народами твоє ім’я. Амінь.
Дмитро Павличко. «Молитва». 1965 рік.
