Коли група представників мас-медіа, які супроводжували Голову Верховної Ради України Володимира Рибака в його поїздці до Запоріжжя, дісталася Запорізького заводу феросплавів, то їм на очі потрапило ось таке оголошення. «Перевага у працевлаштуванні, — було сказано, — надається родичам членів трудового колективу». «Як жаль, що в мене немає родичів на феросплавному», — вихопилося в однієї зовсім юної журналістки. Інші промовчали, хоча, напевне, подумали майже те саме...

Де поділися ті експерти? 

Бо феросплавний — це заробіток і соціальна підтримка, феросплавний — це «фірма» навіть на тлі інших велетів індустрії дуже різногалузевого запорізького проммайданчика. І коли ЗЗФ 1 березня запрацював, то це, без перебільшення, стало справжнім святом 750-тисячного Запоріжжя, а не тільки працівників заводу чи їхніх родичів. Адже й ті, хто стоять сьогодні на ринках, відчувають економічний стан підприємств на власному гаманці. Тому поява в місті понад двох тисяч цілком заможних сімей високо цінується не лише металургами. 

Але повернімося до оголошення про «переваги родичів». Зрозуміло, що це ніякий не «блат», а вже багаторічна традиція підприємства. «Трудові династії на ЗЗФ — це основа нашого трудового колективу, — розповідає голова правління ПАТ «Запорізький завод феросплавів» Павло Кравченко. — У нас — 20 династій із трудовим стажем понад 200 років кожна (це за умови, що цього року підприємство відзначить своє 80-річчя. — Авт.). А ось наприклад, династія Зубових відпрацювала на заводі 450 років спільного стажу». 

Зрозуміло, що такими речами, щоправда, — в інші часи, пишались би цілим містом, областю, і навіть країною. В нашому випадку підприємству і його колективу (від директора до робітника) довелося буквально битися за виживання. Однією з форм цієї битви стала зупинка заводу, середня зарплата по якому впала до 2,5 тисячі гривень, а виробництво — з більшості позицій — на сто відсотків і лише з деяких ненабагато менше — майже на 90 відсотків. Адже протягом трьох місяців на заводі працювала лише одна піч, та й то з огляду на вимоги екологічної безпеки. 

«Голос України» не раз і не два звертався до теми простою і Запорізького заводу феросплавів, і, особливо, його цеху № 4, найпотужнішого виробництва, яке припинило випуск продукції ще з січня 2011 року. Причина відома — абсолютно неприйнятні для підприємства тарифи на електроенергію, доля якої в собівартості продукції становить левову частку. 

Які тільки аргументи не висували феросплавники, щоб довести свою правоту, однак після відвідин численними заводськими делегаціями (у складі і робітників теж) високих київських кабінетів, після обіцянок «вже завтра» («за тиждень», «за місяць») так нічого й не змінювалося. Навіть ухвалена Постанова Кабінету Міністрів № 912 від 1.10.2012 р. чомусь у встановлені терміни (після офіційного опублікування) теж не запрацювала. Навпаки, у жовтні мав місце справжній «експертний каменепад», коли визнані й не дуже «знавці», один поперед одного доводили ледь не в кожному впливовому виданні України, яка то буде біда, коли згадана постанова Кабінету Міністрів таки запрацює. Хоча документ лише передбачав продаж елетрометалургам необхідних їм кіловат-годин електроенергії за тими цінами, за якими їх продають за кордон. До того ж без витрат на транспортування та втрат на лініях електропередач. Бо, наприклад, до найближчого кордону від Запорізької АЕС — добрих 300 кілометрів, а до ЗЗФ — усього шістдесят. 

Порахували — просльозились? 

Треба зазначити, що експертні оцінки зникли так само, як і з’явилися, — несподівано. Однак фактичний саботаж урядової постанови (до неї додалася ще одна, вже за № 1011 від 31.10.2012 р.) тривав і в листопаді, а 1 грудня одразу два феросплавні заводи України — Запорізький та Стахановський — зупинилися. Приблизно зрозуміла мета ініціаторів того саботажу, і вже добре зрозуміло, чому жодні аргументи — фантастичні збитки бюджетів усіх рівнів, соціальних фондів та «Енергоринку», а також соціальні втрати і Запорізького регіону, і суспільства загалом — нікого довгий час не зворушували. Бо, маючи можливість фактично директивно, до того ж «зі стелі» встановлювати ціни, ніхто про перший закон власне ринку і думати не стане. А той закон формулюється просто: товар коштує рівно стільки, скільки за нього заплатить покупець. 

1 грудня покупець платити припинив — бо ціна стала для нього непідйомною. І тут дуже швидко з’ясувалося, що, звичайно, ЗЗФ — не Нікопольський завод феросплавів, який споживає електроенергії рівно стільки, як Тернопільська та Івано-Франківська області разом узяті. Однак Запорізький феросплавний — це 23 відсотки обсягів споживання такої області, як Запорізька. Тобто регіону, нагадаємо, в якому діє (чи діяли) п’ять надпотужних електрометалургійних виробництв. І з’ясувалося, що тепер просто немає куди подіти такі обсяги електроенергії (з розрахунку на рік це — понад мільярд кіловат-годин). 

— Розумієте — ми всі в одному човні, — дуже емоційно розповідає Павло Кравченко, — адже наше підприємство фактично перебуває в кінці довгого виробничого ланцюга. Наприклад, сьогодні на складах накопичилося 5,5 мільйона тонн вугілля. За яке треба сплатити шахтарям... Чим, коли і зима була м’якою, і два феросплавні заводи не відібрали передбачувані обсяги електроенергії? 

Одне слово (це ми вже від себе), життя змусило шукати компроміси. І їх завдяки Всевишньому  та всім причетним організаціям і посадовим особам знайдено. Підписаним Згідно з Постановою Кабінету Міністрів Меморандумом, додатками і доповненнями до нього ціна для електрометалургів сьогодні встановлена на рівні 7,3 цента за кіловат. Так, це не експортні 6 центів, але й не 9,3 цента, за якими продавали електроенергію навіть за першим класом споживання. Водночас чи не найголовніша вимога підписаних документів наприклад, до Запорізького заводу феросплавів — забезпечити запланований на поточний рік відбір електроенергії обсягом не менше 1,5 млрд. кіловат-годин. 

Таке виробництво не можна зупиняти 

— Сьогодні ми йдемо із випередженням графіка, — продовжує свою розповідь голова правління ПАТ ЗЗФ, — хоча техніка не любить великих перерв у роботі, особливо та, де мова про споживання мільярдів кіловат-годин. Робота йде важко, але у правильному напрямі. Фахівці готові і знають, що робити, робітники радіють відновленню роботи і з розумінням ставляться до існуючих проблем. Зараз у нас запрацювали 20 печей, у квітні ж, після запуску вже збудованої унікальної газоочистки запрацює цех № 4. Він, нагадаю, стоїть вже понад два роки, тому печі доведеться буквально «проштовхувати» в роботу. Сподіваюся, що все вийде вдало, і тоді після будівництва другої черги газоочистки — приблизно у серпні-вересні — ми вийдемо на 100-відсоткове завантаження. За винятком, зрозуміло, тільки тих печей, які вимагатимуть ремонту чи реконструкції. 

Павло Кравченко зауважив, що тільки цього року підприємство у вигдяді інвестицій витратить 137 мільйонів гривень. А протягом найближчих п’яти років — мільярд. Адже, окрім впровадження в життя істотних екологічних заходів, гроші вкладатимуть і в енергозаощадження. Зокрема, йдеться про введення в дію когенераційних установок (використання тепла печей для виробництва електроенергії), що дасть змогу задовольняти потреби заводу на 15—20%. Тепер про соціальні наслідки того, що ЗЗФ запрацював. Уже до тих двох тисяч людей, які, нарешті, з режиму простою перейшли на повноцінну працю, додалося сто офіційно прийнятих на роботу працівників. До кінця року, запевнив П. Кравченко, буде прийнято ще 1500 осіб. З 1 березня середня зарплата на заводі зросла до 4,5 тисячі гривень, відповідно і щомісячні платежі до міського бюджету Запоріжжя та Пенсійного фонду зросли удвічі й сягнули 9 мільйонів гривень. І ще про одне: українські феросплавні заводи щороку поповнюють валютні надходження нашої держави на мільярд доларів...

 — Досвід останніх трьох місяців вказує на те, що не можна зупиняти ефективно працюючі підприємства. На це має діяти пряма, передбачена законом заборона. Крім того, в мене є впевненість, що дія меморандуму, розрахованого по 31 грудня нинішнього року, буде продовжена. Бо наслідки фінансові, економічні та соціальні, які ми отримали і на рівні підприємства, і області, і всієї держави за підсумками зупинки ЗЗФ, вказують на те, що з такими речами жартувати не варто. Ще раз підкреслю: всі ми — в одному човні! 

Зустрічаючись з представниками трудового колективу Запорізького заводу феросплавів, Голова Верховної Ради Володимир Рибак відзначив, що такі підприємства мають обов’язково працювати. Адже вони забезпечують суттєві валютні надходження до України та мільйонні бюджетні відрахування, а також дають роботу із гідною зарплатою тисячам людей. Вже під час своєї підсумкової прес-конференції у Запорізькій облдержадміністрації Володимир Васильович особливо зазначив, що йому дуже сподобався бадьорий настрій працівників Запорізького заводу феросплавів і націленість керівництва цього підприємства на виконання екологічних програм. 


Запоріжжя.

Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.