Чимало керівників сільськогосподарських підприємств та фермерів Херсонщини роздратовані й спантеличені. Замість того, щоби займатися підготовкою та веденням посівних робіт у час, коли день рік годує, вони саме зараз змушені «вибивати» зі страхових фірм компенсацію ще за договорами про страхування минулорічного врожаю, загиблого від посухи.
Загалом страховики начебто платити і не відмовляються, переказуючи клієнтам гроші протягом тридцяти робочих днів з моменту подачі пакета документів настання страхового випадку, як це й передбачають стандартні угоди. Але при визначенні, скільки саме треба заплатити, дехто вдається до «маленьких хитрощів», зменшуючи відшкодування на суму податку на додану вартість, яку товаровиробники сплачували, купуючи пальне, гербіциди, добрива для потреб посівної кампанії. Втрачаючи через це десятки, а нерідко й сотні тисяч гривень, частина хліборобів навіть не намагається добитися справедливості — мовляв, добре, що хоч якісь гроші отримали. А от юридично «підковані» споживачі послуг не бояться вступати з страховиками у правові «війни». І хоча вони розтягуються надовго, справедливості та збільшення виплат найчастіше їм усе ж вдається домогтися.
Приміром, одне з херсонських сільгосппідприємств засіяло озимим ріпаком 450,8 гектара землі біля села Нововоскресенського Нововоронцовського району області і ще в грудні 2011 року застрахувало майбутній врожай у місцевій філії великої страхової компанії. Та, коли через посуху врожай майже повністю загинув, компанія сплатила орендарям лану 439,9 тисячі гривень — на 151,05 тисячі гривень менше, ніж сподівалися отримати виробники. Вони звернулися до Господарського суду Херсонщини з позовом на страховика та компанію, яка виступала поручителем при укладанні договору.
У ході судового засідання представники компанії посилалися на частину 17 статті 9 Закону України «Про страхування». Ця стаття обмежує суму страхового відшкодування сумою прямих збитків, якими страховики вважали тільки витрати на посів та вирощування знищених посухою озимих. А виплати ПДВ вони визначали як побічні витрати. Проте суд зайняв цілком протилежну позицію, нагадавши відповідачеві про існування статті 198 Податкового кодексу України. Вона обумовлює, що суми податку на додану вартість, сплачені в процесі виготовлення товарів (надання послуг), до податкового кредиту не належать. А отже, сплачений ПДВ автоматично збільшує вартість товарів та послуг і є невід’ємною частиною прямих витрат виробника.
З’ясувавши обставини конфлікту, Господарський суд Херсонщини однозначно став на бік землеробів. І ухвалив задовольнити їхні вимоги в повному обсязі, зобов’язавши страхову компанію та підприємство-поручитель за угодою солідарно виплатити позивачеві належні151,05 тисячі гривень. Споживачам страхових послуг варто було б взяти цю аргументацію до уваги і не боятися боронити свої права у судах. Адже трюк із зменшенням суми відшкодування на суму ПДВ є досить розповсюдженим для українських страхових компаній, і не тільки в агробізнесі. Втім, багато кому з підприємців це вже відомо: в тому ж Господарському суді Херсонської області розглядається кілька подібних справ, і, напевно, в інших регіонах їх також вистачає.
Херсонська область.
