Залізниця — як море для піратів,

Крадіжки на залізниці вже давно перетворилися на систему. Проте ніхто не зацікавлений порушувати цю тему, кримінальні справи і вже тим паче доводити їх до суду. Навпаки: потерпілим, котрі хочуть повернути вкрадене, намагаються всіляко перешкодити, розваливши справу, відпустивши винних. А вже про те, щоб змусити злочинців виплачувати компенсації, годі й казати.

Торік Нікопольський райсуд Дніпропетровської області виніс вирок у справі про розкрадання продукції Нікопольського феросплавного заводу в особливо великих розмірах. Незважаючи на те, що збитки становили понад 1,8 мільйона гривень (у цінах 2006 року) і підсудні визнали свою провину, доведену на досудовому слідстві, винні опинилися на волі.

У жовтні 2006 року на станцію Нікополь надійшло шість піввагонів із вантажем феромарганцю, який НЗФ мав поставити польському покупцеві. За договором за охорону і супровід вантажу відповідало ТОВ «У безпеці». Останнє у свою чергу уклало договір з нікопольським ТОВ «Сервіс-БГО», підрядивши його охороняти й супроводжувати цей вантаж.

За кілька днів перед прибуттям вагонів двоє невідомих запропонували заст. начальника станції  за винагороду подати вагони на віддалену ділянку станції. Той погодився й «підрядив» під це свою команду. Одночасно було розв’язано проблему з охороною, точніше — її відсутністю.

Як тільки 26 жовтня вагони з вантажем прибули на станцію Нікополь, надійшов наказ залишити об’єкти без охорони і покинути станцію. Коли ті пішли, «заряджені» залізничники відігнали вагони на сусідню станцію Південна. А там за допомогою вантажно-розвантажувальної техніки та автотранспорту з вагонів було перевантажено понад 73 тонни феромарганцю. Щоб приховати розкрадання, до вагонів закидали шлак — неозброєним оком його складно відрізнити від феросплавів. Після цього вагони знову відправили на станцію Нікополь.

Спокійно дістатися Польщі цим вагонам не судилося — довелося серйозно «полегшитися» на станції Здолбунів Львівської залізниці. Як випливає з матеріалів кримінальної справи, долю вантажу вирішили ще на початку жовтня в криворізькому кафе «Ліон» киянин Михайло Кацуба і нікопольчанин Денис Вуйченко. Там вони розробили план крадіжки й зайнялися пошуком співучасників. Одним із них став заст. начальника станції Здолбунів Роман Дудко. Згідно із планом, від нього вимагалося відчепити вагони від состава і відігнати на 42-гу колію — в зону дії козлового крана.

Питання з охороною вирішити було нескладно. Начальник варти Десятник, який уже «заробив» на цих само вагонах напередодні в Нікополі, погодився за 15 тисяч гривень зняти охорону з об’єктів. Змовилися вони із Вуйченком у районі станції Шепетівка. При цьому Десятник розповів, що вагони в Нікополі вже переполовинили. Зазначив: «якщо залітати -то з музикою. Тому я не проти спрацювати і вдруге».

Далі — за схемою: вагони прибувають у Здолбунів, начальник варти ТОВ «Сервіс-БГО» Десятник знімає охорону, а сам із Вуйченком вирушає до Рівного. Залізничники за розпорядженням заст. начальника станції відправляють вагони на 42-гу колію, де за допомогою козлового крана з них вивантажують понад 74 тонни феромарганцю в порожній вагон. Після цього вагони із рештою вантажу знову чіпляють до состава і відправляють у Польщу.

Наступного дня викрадене перевантажують у самоскиди і за підробленими документами, виготовленими Кацубою на якусь дніпропетровську фірму «Конреал», відправляють на реалізацію до Дніпропетровська.

Аналогічним способом у Здолбунові було скоєно крадіжки феросплавів 2 і 4 листопада. Змінювалися лише виконавці — начальники варт «Сервіс-БГО». У першому випадку «знімав охорону» Максим Заславський, у другому — Євген Назаренко. Керував перевантаженням якийсь Зучак.

Після того як покупці з Польщі та Чехії пред’явили НЗФ претензії із приводу нестачі вантажу, завод у свою чергу зажадав компенсації збитків від ТОВ «У безпеці». Що ті й зробили. Але у свою чергу охоронна фірма зайнялася розслідуванням справ про розкрадання на залізниці. І виявила злагоджену систему.

У грудні 2006 року були заарештовані Куренченко, Герасимюк, Десятник, Назаренко, Вуйченко. Під підпискою про невиїзд опинився Дудко. Було накладено арешт на майно. 

Через цю відмову в 2008 році суд направляє справу на дослідування. На дослідуванні тиск правоохоронців не підтвердився, справу знову спрямували до суду. Обвинувачувані почали давати нові й дуже синхронні свідчення, спрямовані на зміну статті обвинувачення. Це спрацювало.

При цьому основною мотивацією обвинувачення стало те, що нібито матеріали досудового слідства в судовому слідстві не підтвердилися. 2 березня 2010 року справу знову відправляють на дослідування. Цього ж дня суд змінює запобіжний захід — підсудні із залу суду вийшли під підписку про невиїзд. За новими статтями фігурантам загрожувало не більше трьох років позбавлення волі.

13 березня 2012 року суд ухвалив рішення щодо закриття справи у зв’язку із закінченням строків давнини. А 21 березня з майна підсудних було знято арешт.

Якби правоохоронці не зволікали, а відразу взяли всіх злочинців під варту, то й епізодів би виявили набагато більше, і ланцюжок був би набагато довший. А головна складність у боротьбі з цими злочинами — бездіяльність самих держорганів.

Складно засумніватися в цих твердженнях. Як інакше пояснити той факт, що співучасники злочину Кацуба і Заславський, які перебувають понад п’ять років у міжнародному розшуку, особливо й не ховаються. Один з них їздить відпочивати в Єгипет, другий — до Москви, вільно проходячи прикордонників, у яких не виставлені «контрольки». «Торік протягом трьох місяців місцева прокуратура через співробітників транспортної міліції демонструвала бурхливу діяльність з розшуку злочинців. Уже йшлося про те, що виїжджають брати Заславського. Але в грудні заявили, що слід пропав, знайти його не можуть», — згадують співробітники охоронної фірми.

Слідство навіть не замислилося над тим, що сам 21-річний спортсмен Вуйченко, на прізвисько Удав, не такий геніальний, щоб організувати подібні розкрадання. А могло б: за даними автора, в Удава є дядько — кримінальний авторитет. Можливо, саме він і став мозком операції?

Що наштовхує на певні міркування. Також правоохоронці не притягли до відповідальності дніпропетровських покупців краденого: одержуючи феросплави за ціною в чотири рази нижче від ринкової, ті вийшли сухими з води.

Поза полем зору правоохоронців чомусь залишилися керівники ТОВ «Сервіс-БГО», співробітники якого так вчасно залишали вагони перед крадіжками. Можливо, ця фірма і створювалася конкретно для того, щоб вчиняти систематичні викрадення феросплавів. Але невеликими дозами — 100 кг із вагона: саме така кількість феросплавів за нормативами списується на «усушку та утряску» під час транспортування. Про обсяги розкрадань можна судити з кількості поставок. У середньому НЗФ відправляє продукцію кожні три дні — по шість піввагонів. І, можливо, фірма продовжувала б своє «щипання» й досі, якби їм не перебили малину злодії з більшим розмахом.

Поміркуймо. Євгена Назаренка було призначено начальником варти «Сервіс-БГО» буквально за кілька днів до скоєння крадіжки — імовірно, саме для виконання відведеної йому ролі у викраденні. Припустимо, що коли в «Сервіс-БГО» довідалися, що за участі Назаренка вкрадено було не по 100 кг із вагона, а 80 тонн, то зрозуміли, що тема розкрадань феросплавів засвічена, ТОВ «У безпеці» почне розслідування й усе може закінчитися плачевно. 

За інформацією автора, у Нікополі діяла так звана банда Мимрика, що займалася темою феросплавів. І складно уявити, щоб крадіжка 80 тонн могла відбутися під самим носом «мимриків» без їхньої участі — це в невеликому Нікополі. За даними джерела, зв’язок між «Сервіс-БГО» і «мимриками» існує. Однак слідство розбиратися й виявляти його не стало. «Можливо, відіграв роль той факт, що в засновника «Сервіс-БГО» дружина працює в правоохоронних органах», — каже авторові його джерело.

Залізниця — як море для піратів. Під їхнім прицілом перебуває все, що можна швидко й без проблем реалізувати з великим зиском, заявляють в охоронній фірмі й наводять ще один приклад. У Гуляй-Полі Покровського району Дніпропетровщини протягом двох років донедавна діяли «летючі голландці». Там є ділянка шляху в 5—6 км, на якій залізничний состав сповільнює хід. І в цей момент на вагони застрибують молодики, до вагонів під’їжджає «ЗіЛ», і хлопці лопатами скидають вугілля в кузов. До одного автомобіля встигали скинути до 5 тонн. За один «рейс» платили по 100 гривень на людину. В райцентрі був виявлено склад, куди звозили крадене вугілля — звідти вже йшла реалізація селами.

Кримінальна справа порушувалася знов-таки не місцевими правоохоронцями. Прибули з Києва співробітники СБУ, які впродовж двох тижнів знімали на відео процес розкрадання. І навіть зважаючи на такі серйозні сили, організаторів злочину не знайшли. Виконавці з лопатами потрапили під амністію.

Вищевикладене дає змогу зробити висновок: на українській залізниці діють організовані угруповання. Залізниця надає можливості для крадіжки, злодії — крадуть, посередники — продають крадене, а правоохоронні органи нічого не роблять. У потерпілих при цьому жодного шансу на справедливість.

 

Дніпропетровська область.