«Протягом грудня 2011 року в Києві було введено в експлуатацію чотири багатоквартирні житлові будинки, в яких 125 сімей отримали квартири за підтримки державної програми доступного житла. Два об’єкти звели у Деснянському районі — по вулиці Градинська, будинки 9 та 11. Тут державною підтримкою скористалося 37 сімей», — такі дані у по-радянськи «піднесено-патріотичному» дусі рік тому озвучили міські чиновники. Власні квадратні метри у будинках отримали і кілька сімей за програмою «Соціальне житло». Нещодавно вони мали б святкувати півроку свого проживання у новеньких квартирах. Натомість учора довелося пікетувати під будівлею Київської міської державної адміністрації. Адже і досі два десятки родин не можуть переїхати у «введені в експлуатацію» домівки.
Киянка Тетяна із сім’єю на окрему квартиру чекала понад 15 років. Крига скресла наприкінці 2011-го. Тоді за програмою «Соціальне житло» її родині було виділено квартиру. Разом із чоловіком вони відразу ж у ній прописалися. Хоча на той момент там були голі стіни.
— Це ж так зване соціальне житло — то вони мали б у квартирі зробити ремонт, — пояснює Тетяна. — Скарг, щоправда, ми жодних не подавали, бо пообіцяли, що все дороблять. У нас, на щастя, як такої і проблеми немає. Бо живемо у тій квартирі, де раніше були прописані. Нас там, щоправда, на 36 квадратних метрах 10 осіб мешкає...
Та порівняно з тим, в якій ситуації опинилася ще одна сім’я «щасливчиків», проблем у Тетяни і справді немає.
— Одну з квартир виділили багатодітній родині. Вони там прописалися, але фізично (через відсутність обіцяного ремонту та брак коштів, щоб провести ці роботи за власний рахунок) заїхати туди до сих пір не можуть. До того ж їх через суд виселяють зі старої квартири, де вони мешкають, — каже один із організаторів пікету Віталій Махинько, голова профспілки «Серп і молот». — Загалом ідеться про два десятки сімей, які отримали у такий спосіб соціальне житло. Улітку минулого року вони мали уже заїхати, але цього досі не сталося. Через те, що квартири, за якими відрапортували, насправді неготові. А робочі, які б мали доробляти, уже 4 місяці не отримують зарплати.
І ці дві проблеми звелися до спільного знаменника: нестачі коштів. «Нам дали аванс у листопаді, — скаржиться бригадир майстрів Марина Яковлева. — І тепер кажуть: чекайте. У мене у кишені 50 гривень залишилося. Уже кілька місяців нас самими обіцянками годують. Нам закидають, мовляв, ви не завершили ремонт. Так, це правда. Але ми цього не можемо зробити лише тому, що у нас немає матеріалів. До того ж ми вимагаємо, щоб нам дали гроші, які ми заробили. Якщо на те вже пішло, то і ми свої сім’ї приведемо під КМДА...»
Учасники пікету чекають, що влада, яка так пишається своїми соціальними програмами, таки зверне увагу на їхні проблеми. Знайде кошти для виплати зарплати, а отже — і для завершення ремонту. Поки що ж життя мітингувальників завмерло в очікуванні наобіцяного: кому квартир, а кому зарплат.
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
