Орендарям, які займаються лише рослинництвом, збираються суттєво підвищити податки
Для Мирона Гайдука (на знімку) із села Глушкова Городенківського району корова стала вагомим джерелом прибутку. Хоча й важко добирається до постійних покупців: навантажить на свого двоколісного друга з десяток півторалітрових пластикових пляшок молока й ледве тягне нелегку ношу за три кілометри — до райцентру.
Воно б, за санітарними нормами, слід було б возити продукцію у скляній тарі. Але то додаткове навантаження на вісімдесятирічного чоловіка. Клієнти не скаржаться, бо зручно отримувати молоко із доставкою додому, ще й дешевше. Якщо на міському ринку за таку саму пластикову пляшку з молоком треба викласти вісім—дев’ять гривень, то Мирон Антонович відпускає по сім. Покупці раді й тому, що продавець — перевірений часом, погане не привезе. А йому вигідно, бо має стабільний збут, не вистоює годинами на базарі. Молокопункту в селі немає, а продавати лишки треба. Хоч до цієї праці колишнього військовика навіть сусіди ставляться неоднозначно: має дідусь дві тисячі гривень пенсії, то для чого морочитися? Ось, мовляв, інші не тримають худоби і якось живуть. Воно й справді: на 1200 мешканців Глушкова — лише вісімдесят корів. Хоча пасовищ навколо достатньо.Мирон Гайдук — переселенець із Польщі. В 1945 році товарняк разом із людьми та худобою зупинили в Городенці, а їхню сім’ю розмістили в приміському Глушкові. Бо мали своє зерно, по двійко корів, коней, лошата (батько все це дивом перед депортацією врятував). В селі один заможний поляк через вимушене виселення на історичну батьківщину залишив їм свою велику хату. В надії, що, як усе вляжеться, повернеться назад. Казав, що бачить перед собою добрих господарів, то його майно не змарнують... Було ж, що бідняки розбирали полишені хати, стайні і бляху продавали. Тато заяву до колгоспу не писав, мотивуючи тим, що малі діти і дружина хвора, влаштувався працювати на цукрозавод. А син закінчив школу, після армії зостався там ще й для надстрокової служби, бо важко було жити в селі. Аж вийшовши на пенсію, повернувся Мирон Гайдук до Глушкова, де й досі господарює. Так сталося, що дружина померла. Двом донькам ледь за двадцять. Молодша мешкає з маленькою дитиною разом із батьком, допомагає по господарству. Мають ще сад, півгектара поля. За гроші з пенсії зробили добротний ремонт у просторому будинку, а виручене за молоко йде на повсякденні потреби. Крім міських замовників, продукцію охоче купують і односельці. Господар каже, що ніби за звичкою працює, адже на старість треба якогось інтересу. Але додає, що від постійного руху здоровішим почувається.
У селі згадують колгоспні часи, коли зайнятість забезпечували не лише роботою в полі, а й у підсобних господарствах. А ще, зрозуміло, в тваринництві. Саме на розвиток цієї галузі нині покладають великі надії в Городенківському районі. Край цей — сільськогосподарський, далекий від транспортних шляхів, малопривабливий для великого бізнесу. Марно сподіватися, що потужний поштовх до розвитку території, значна частина якої прилягає до Дністра, дасть туризм. Для цього немає належної інфраструктури. Залишається сільське господарство. Рільництво, попри вагомі досягнення останніх років (торік валовий збір зерна становив 165 тисяч тонн, урожайність кукурудзи — 130 центнерів з гектара), не забезпечує селян роботою. Швидше навпаки: через застосування новітніх технологій потреба у працівниках невелика.
Більше місць для праці може бути в тваринництві. Щоб спонукати господарів займатися менш прибутковою галуззю, їх треба якось зацікавити. Торік наче й було щось зроблено: у вигляді дотацій на утримання молодняка великої рогатої худоби в районі виплачено понад мільйон гривень. Господарі раді, бо така підтримка сприяла омолодженню стада. А ще — створено вісім сімейних ферм, кільком селянам, котрі утримують понад три корови, компенсовано по п’ять тисяч гривень за куплені доїльні апарати вітчизняного виробництва. Ці заходи, хай і незначні, дещо призупинили скорочення поголів’я великої рогатої худоби. Станом на 1 січня в сільгосп-підприємствах значилося 760 корів, у господарствах громадян — ще 5552. Показники, звісно, не дуже вагомі, особливо, якщо згадати, що двадцять років тому агроформування району утримували 12 тисяч корів, а населення — майже 11 тисяч.
Але вибори минули, а з ними вичерпалася і бюджетна щедрість. Тож як надалі переконувати аграріїв розвивати тваринництво, а, зокрема, молочарство? Примусові методи не допоможуть — треба й «пряника». Спеціалісти управління агропромислового розвитку Городенківської райдержадміністрації звернулися до обласної влади та Верховної Ради із пропозицією суттєво збільшити податки за землю тим орендарям, які займаються лише рослинництвом. Створено комісію, яка має провести ревізію земель сільгосппризначення, щоб спонукати підприємців працювати в офіційному руслі й сплачувати податки за всі оброблювані площі.
Крім того, в районі сподіваються на відновлення роботи місцевого сирзаводу. Орієнтований на випуск твердих сирів, він був торік на грані закриття. Господарям корів тоді довелося шукати інші ринки збуту молока, навіть за межами області. Та процес реанімації проходить важко. Тепер на підприємстві вирішили перепрофілювати потужності на випуск кисломолочної продукції, тож є потреба в сировині. Звісно, на заводі надають перевагу сільгосппідприємствам — їм сплачують по 4,25 гривні за кілограм молока базисної жирності, тоді як громадянам — по 2,2 гривні. Розрив у цінах заводчани пояснюють нижчою якістю «домашньої» продукції та більшими затратами на її постачання. Але ж така ситуація зазвичай не влаштовує власників однієї-двох корів. Тому й залишається таким, як Мирон Гайдук, долати нелегкий шлях до покупця самотужки.
Івано-Франківська область.
Фото автора.
