Банкіри обіцяють зменшити тінізацію економіки

Одразу скажу, що 397 мільйонів доларів США — це дуже скромний «плюсик» для такої країни, як наша. Проте притоку валюти можна лише радіти — вона дає засоби для розвитку, зберігає валютні резерви країни і послаблює тиск на курс грошової одиниці. Зазвичай платіжні баланси напередодні нового року і старті наступного відрізняються, як біле від чорного. В грудні попит на валюту з боку населення значно вищий, ніж у січні. Так само і відплив капіталу, і ритм зовнішньоторговельних операцій або фіскальних відрахувань. Якщо зважати на реальні передумови поточного моменту — скорочення імпорту природного газу, активні запозичення банків і підприємств, то стає ще очевиднішою вразливість позитивного результату на старті року. Але, поза сумнівом, він позитивно вплине на загальний підсумок першого кварталу, адже в лютому, нагадаю, завдяки відновленому діалогу з МВФ Мінфіну вдалося залучити на ринку міжнародних запозичень 1,25 мільярда доларів США. Про те, що економіка розвивається завдяки борговому капіталу, не варто й згадувати.

Підсумую: січневий приплив валюти дав можливість Нацбанку зберегти резерви на піку розрахунків за боргами перед МВФ — погасили 408 мільйонів доларів США. При цьому позитивними виявилися й інші важливі показники — рахунка поточних операцій ($83 млн.) і фінансового рахунка ($314 млн.), що знімає девальваційні ризики на валютному ринку принаймні до кінця першого кварталу.

Відзначу принагідно, що, вочевидь, завдяки стабільному курсу гривні, населення «вивело» з банків значно менше грошей, ніж у грудні (158 мільйонів доларів США проти 415) — і це також покращує якість платіжного балансу. Але банки потребують від клієнтів значно більшої поступливості, як на мене, з трьох причин. По-перше, на руках населення, вважають у Нацбанку, щонайменше 201,7 мільярда гривень готівкою. По-друге, зміна класифікації банківських активів потягла за собою загрозливе нарощування сумнівної і безнадійної заборгованості. По-третє, що то за банкір, який не змусить клієнта кредитувати економіку?!

Усе це стимулює до вжиття нетрадиційних, хоча й у багатьох країнах з високим ступенем корупції — доволі популярних підходів. Позаминулого тижня йшлося про оподаткування депозитів і заборону відкриття валютних вкладів, що спонукало Нацбанк виступити проти таких ініціатив з публічною заявою. Звітного тижня про ймовірне запровадження уже влітку ліміту на розрахунки готівкою упродовж одного дня завів мову сам Нацбанк. Йдеться про копіювання російської схеми — з обмеження розрахункових операцій (від суми у 150 тисяч гривень). Причому після затвердження такого рішення воно стосуватиметься усіх, без винятку, — і фізичних осіб, і юридичних — на будь-які операції з купівлі-продажу, у тім числі завірені нотаріально. Контролювати їх мають податківці. Не треба бути знавцем банківської справи, щоб здогадатися: переказ безготівкових коштів з одного рахунка на інший за участі нотаріуса потягне за собою сплату комісії банку в розмірі 0,5—1,0 відсотка від суми платежу. Дорогі товари потребуватимуть додаткових грошових жертв. Зате, як вважає заступник голови Нацбанку Віра Ричаковська, безготівковий розрахунок підвищить платіжну безпеку і зменшить тінізацію економіки. З першим можна погодитися, з другим — не виходить: надто зависокий обмежувальний поріг, що наводить на думку, що його вже планують знижувати.

Такий захід не зачіпає основної маси споживачів, кого не хвилює купівля-продаж землі, нерухомості, транспортних засобів, оренда майна тощо. Вочевидь на меті покращити ресурсну базу банків лінійним способом, адже зростання безготівкових розрахунків теоретично веде до збільшення кореспондентських рахунків банків, зменшення операцій у твердій валюті. Так само навряд чи проти такого нововведення виступатимуть представники торгівлі товарами преміум-класу, яким добре відомо: той, хто купує товар за 150 тисяч, не зважає на банківську комісію. Але для того, щоб торгівля була успішною на українській землі, а не деінде, мало мати цілком прийнятну платіжну інфраструктуру, ще треба звести до мінімуму валютні ризики, зацікавити покупця високою якістю і оптимальною ціною пропозиції. А щоб забезпечити приплив коштів на кореспондентські рахунки, треба, як мінімум, спиратися на стабільну довіру клієнтів до банків.

Бо, фігурально кажучи, можна будь-що продати, але не все купити. Це спадає на думку, щойно зустрічаються президенти України та Росії для переговорів на надчутливу тему — газову. Хіба тільки в мене виникає відчуття, що наш глава держави Віктор Янукович на переговорах у Москві прагнув купити знижку на газ? Чи, бува, хто не помітив, що російський президент Володимир Путін прагне купити в нас ГТС? Отже, високі переговорники переслідували різні цілі.

Поза тим, якщо росіянам наша ГТС «не потрібна» без газосховищ із стратегічних міркувань, то українцям з тих само міркувань не вигідно порушувати завчасу цю тему. Принаймні до червня, коли ЄС уже оцінить кроки української влади, спрямовані на зближення українських стандартів з європейськими. Тому головна тема в переговорному процесі — газова — апріорі виявилась другорядною. І саме через це серед тижня під час зустрічі дипломатів з представниками Міністерства економічного розвитку та торгівлі особливо підкреслювалася готовність співпрацювати з Митним союзом, якщо це не суперечить європейському вибору.

Показово, що головна енергетична компанія країни ДТЕК ще до переговорів у Москві оприлюднила намір скористатися реверсними поставками газу з Європи.