Петро ЦИБЕНКО: «Законотворчий процес — як птах із двома крилами»

— Дехто з депутатів розмовляє після виборів із людьми так: ви нас не підтримали суттєво, так, як ми вас просили, тож відмовляємося від своїх обіцянок. Незважаючи на результати виборів, фракція комуністів у ВР від жодного зі своїх передвиборчих гасел не відмовляється, і ми робитимемо все заради того, щоб їх виконати. По-друге, маса ідей, які були закладені в нашу передвиборну платформу, вже реалізовані у проектах законів. На початок року фракція КПУ за кількістю законопроектів на одного народного депутата займала першу позицію. Однак я, як і кожен народний депутат України, маю лише одну кнопку в залі засідань Верховної Ради і тільки один голос на засіданні комітету. Але і мої колеги по фракції, і я, як голова комітету, робитимемо все задля того, щоб усе, про що ми говорили перед виборами, обов’язково виконати. Бо це — обличчя партії, рівень довіри до неї.

— У роботі комітету є декілька пріоритетів. Один із перших виник несподівано — у грудні ц. р. вийшов Указ Президента України про створення нового Міністерства податків і зборів, якому було передано функцію адміністрування єдиного соціального внеску. У створенні нового міністерства є певна загроза для соціальної стабільності в Україні. До указу адміністрування єдиного соціального внеску було покладено на Пенсійний фонд України, він його збирав, розщепляв і направляв до страхових фондів. Коли з’явилася президентська ініціатива, комітет оперативно відреагував: ми зібрали засідання, щоб зважити всі «за» і «проти». Запросили в. о. голови Пенсійного фонду Василя Кравчука і запитали в нього, як зібрано єдиний соціальний внесок у минулому році. Він доповів — 99,6%. Скільки часу треба для того, щоб зібрані кошти були направлені у відповідні соціальні фонди? Чотири години. Всі голови виконавчих дирекцій соціальних фондів підтвердили, що це справді так. Тоді постає питання: навіщо добре працюючий механізм ламати? Лише для того, щоб надути щоки і зробити вигляд, що новостворене Міністерство податків і зборів працює на благо України і збирає дуже багато коштів? Але в мене є деякі побоювання. Оскільки головна функція міністерства — збирання коштів до державного бюджету, боюся, що частина коштів із єдиного соціального внеску може потрапити до держбюджету замість того, щоб до людей. Це спроба одержавити соціальний захист, соціальне страхування і абсолютно неприпустимий шлях. Підсумовуючи цю владну ініціативу, хочу наголосити: якщо хтось забув, що кілька років тому пенсії в Україні платили із 6—8-місячним запізненням, та ще й ділили цю жалюгідну виплату на 60 і 40 відсотків, то я це добре пам’ятаю. І не хочу щоб це повторилося щодо всіх соціальних виплат. А така загроза з урахуванням цієї ініціативи цілком реальна.

Наступний пріоритет — на превеликий жаль, сьогодні є дуже серйозна проблема із заборгованістю з заробітної плати та соціальних виплат. Оптимістичні заяви Прем’єр-міністра, які лунають із початку року, не дуже виправдовуються. На одному з недавніх засідань комітету було підтримано проект закону про ліквідацію заборгованості вугільних підприємств перед страховими фондами, а це стосується й виплат зарплат, пенсій та інших нарахувань.

Ще одна проблема: у держбюджеті надзвичайно слабко представлена його соціальна складова (до речі, фракція КПУ голосувала проти закону про Держбюджет-2013). У бюджеті-2012, хоч як ми до нього не ставилися б, соціальні виплати збільшувалися впродовж року п’ять разів — з 1 січня, з 1 квітня, з 1 липня, з 1 жовтня і з 1 грудня. Нехай копійчано, зростання було невеликим, але все-таки п’ять разів на рік. Тоді як у Держбюджеті-2013 мало того, що соціальне зростання заплановано в розмірі 10—13 гривень, а ще й всього двічі на рік, — перша зміна відбулася з 1 січня, а наступна — лише з 1 грудня 2013 року. Звісно, ми з цим погодитися не можемо. І я, зокрема, зареєстрував проект змін до Держбюджету 2013 року, щоб за наслідками І кварталу змінити соціальні показники бюджету та скасувати четвертий пункт Прикінцевих положень, який призупиняє цілу низку чинних законів України в частині соціальних виплат.

— Такі розмови справді лунають, але урядові навіть готуватися не треба — вони щодня готові подавати документи на скорочення соціальних виплат. Така, на превеликий жаль, спільна ознака всіх пострадянських урядів, але, врешті-решт, є та межа, яку переступати надзвичайно небезпечно. Якщо такий проект буде, звісно, комітет категорично проти нього заперечуватиме, і навіть попри те, що комітет політично складний, але професійно доволі потужний. Я обережний у прогнозах, хоча навіть зараз можу спрогнозувати, що комітет усім складом підтримає рішення щодо недопущення зменшення соціальних видатків, так званого секвестру бюджету в частині соціальних виплат. Якщо не буде розуміння уряду, тоді апелюватимемо до людей.

— Зауважу, що посада Голови Пенсійного фонду досі вакантна. Бориса Зайчука, якого я дуже поважаю як професіонала, зробили «стрілочником», винним у так званій пенсійній реформі. На місці «батька» пенсійної реформи — пана Тігіпка — я все-таки показав би свою професійну спроможність, пішов би працювати до Пенсійного фонду і довів би громадянам України, що вона досконала. За великим рахунком, розклад голосів у стінах ВР, звісно, доволі складний, але ми наполягатимемо на тому, щоб так звана, підкреслюю, пенсійна реформа була скасована. Бо за всіма гарними розмовами про намагання підтримати пенсіонера, зробити пенсію в Україні хоч би більш-менш цивілізованою, бачу лише одне: підняти пенсійний вік, що і зроблено законом, і в такий спосіб скоротити видатки Пенсійного фонду. Закон про пенсійну реформу приймався уночі, й уже тоді я говорив своїм колегам про те, що можна піднімати пенсійний вік нескінченно, але доки не буде докорінно змінено ситуацію в економіці на краще, очікуваного результату не буде. І мій прогноз, на жаль, справджується: дефіцит бюджету Пенсійного фонду не лише не скоротився, а й зріс попри підняття пенсійного віку. Якщо комусь здається, що жінка в 55 років ще молода і здатна працювати далі, то раджу поїхати в село. Але не на свою «фазенду», а до людей, які 20—30 років пропрацювали дояркою чи свинаркою, і подивитися на їхні покручені руки. А вже потім робити висновки.

— Кодекси, що приймали за 20 пострадянських років, кардинально відрізняються від тих, що приймали за радянських часів. Тоді Житловий кодекс, скажімо, передбачав, як наділити людину житлом, Трудовий — як забезпечити робочим місцем, гідною зарплатою і гарантувати її виплату. Зараз кодекси приймають зовсім з іншою метою: Житловий — як за його допомогою позбавити житла, що людина праці отримала за радянських часів, і передати його «господарям життя». У проекті Трудового кодексу немає балансу між інтересами роботодавців і найманих працівників, є перекіс у бік роботодавців за рахунок зменшення можливостей і гарантій людини праці. Востаннє Трудовий кодекс у залі засідань ВР розглядався у 2008 році, його було прийнято в першому читанні. У процесі підготовки до другого читання з’явився ряд резонансних речей: наприклад, повернення можливості 12-годинного робочого дня, начебто зумовлене специфікою умов праці, технологічного процесу тощо. Але це насторожило людей, бо власник підприємства може викликати працівника і сказати: або даєш згоду на 12-годинний робочий день, або до побачення.

У порядку денному парламенту проекту Трудового кодексу зараз немає. Офіційно його зняли з розгляду і направили до архіву із завершенням каденції минулого парламенту. Однак це зовсім не означає, що до цього питання не повернемося. Уже зараз комітет намагається повернутися до цієї теми. Вочевидь, за основу буде взято законопроект, прийнятий у першому читанні, із урахуванням низки пропозицій, поданих до другого читання, за винятком найодіозніших.

— Більше того, я міг би продовжити цей ряд: для дитини віком до 6 років пропонується спожити 900 грамів манки на місяць, але 73 кг картоплі. Ми ростимо кого — громадянина, особистість? Чи колорадських жуків? Проблема справді є. Депутатський корпус намагався декілька разів повернутися до цієї теми, змінивши прожитковий мінімум. Але для того, щоб змінити вартісну величину прожиткового мінімуму та зміст споживчого кошика (а прожитковий мінімум — це грошовий вимір споживчого кошика), треба змінити сам зміст цього кошика, в якому є перекоси в бік продуктового набору. Він становить до 70% всієї вартості прожиткового мінімуму, тоді як європейський стандарт — 40%, максимум — 50% доходів родини. Окрім того, набір застарілий. Востаннє зміст споживчого кошика переглядали у 2000 році. Попри те, що за законом виконавча влада (набір споживчого кошика регулюється Постановою Кабінету Міністрів) має переглядати його зміст  не рідше як раз на п’ять років. На недавньому засіданні комітету ми розглядали законопроект, який пропонує переглядати зміст споживчого кошика щорічно. Може, щорічно — і занадто, це питання дискусійне, хоча життя надзвичайно динамічне і треба реагувати на виклики часу. Адже досі в споживчому кошику фігурує... чорно-білий телевізор, чого вже майже не існує в природі. А таких понять, як мобільний телефон чи комп’ютер, немає взагалі.

Після того, як комітет підтримав норму про скорочення терміну перегляду споживчого кошика, в Мінсоцполітики створено робочу групу, яка зараз напрацьовує підходи до його формування.

— Ідея цього законопроекту належить моїй молодій колезі по фракції КПУ Ірині Спіріній, лікарю, кандидату медичних наук. Нам справді треба щось робити з цією проблемою. Країна спивається. Особливо на селі. Молодь тотально їде з села, а ті, хто залишаються, — спиваються. Може, це і не найкращий варіант боротьби, але я поставив підпис під законопроектом, щоб привернути увагу суспільства до цієї кричущої проблеми.

— Розпочну з останньої частини запитання. Наша політична сила переживала різні часи: у другому скликанні нас було 86, у третьому — понад 120 депутатів, і був період, коли у складі парламенту нас було 25 осіб. Нині навіть наші недруги, хто нам не симпатизує, бачать, що пік падіння Компартія пройшла. По-перше, зростає відсоток тих, хто голосує за комуністів, по-друге, серед них багато молодих людей. Мені важко оцінювати новий склад парламенту, бо він ще майже не працював. Але радує те, що прийшло багато молодих облич, у тому числі й в нашій політичній силі. У нас із 32 депутатів — 20 абсолютно нові люди і, як правило, молоді. Тому сподіваюся, що новий парламент може бути сильнішим. На превеликий жаль, політично він інший, аніж попередній. Деякі політичні сили прийшли не заради того, щоб творити закони, а щоб руйнувати, воювати з пам’ятниками, з ветеранами.

Комітет з питань соціальної політики та праці, який я очолюю за дорученням фракції Компартії України, надзвичайно строкатий політично. У його складі — п’ятеро представників Партії регіонів, п’ятеро представників опозиції та двоє комуністів. Але радує те, що прийшли професіонали, добре обізнані з соціальною проблематикою. Законотворчий процес — як птах із двома крилами: одне крило — політична складова, яку забезпечують фракції у Верховній Раді, друге крило — комітети, які мають відповідати за професійну складову законотворчої роботи. Я дуже сподіваюсь, що нинішньому парламенту вдасться однаково сильно розвинути обидва крила на користь виборців України.