«Мені 70-й. Попереду — дистанція коротша. Яка доля, яка місія наостанок?» Скоріш за все, це запитання підштовхне читача до стереотипної відповіді: «Яка? Одержувати задоволення від вирощеного саду, бавитися з онуками...»Але хіба це про Салія?! Про людину, яка на це запитання відповідає: «Діяти й прожити змістовно Богом відведений час!». Він без будь-якого хизування, як про річ цілком зрозумілу, каже, що його не стомлює ні життя, ні будь-яка робота — фізична чи душевна, бо це і є його буття.
У його житті було та й було: злети, падіння, невимовна радість, цікава робота, гіркота поразок і розчарувань. Успішне подолання сходинок комуністичної партійної ієрархії, а потім переоцінка і переосмислення цінностей у часи перебудови. Тодішня партійна машина проїхалася по ньому потужним катком, що в інші часи могло б скінчитися для бунтівника плачевно. Але змінювалися епохи та можновладці, а Салій виявився міцним горішком, лідером, за яким ішли люди.
Отакі були часи. Про них і про себе Іван Миколайович розповідає у своїх працях, що вже стали частиною української історії: «Я повертаюсь», «Українські міста: питання власності та муніципального управління», «Урбанізація в Україні: соціальний та управлінський аспекти», «Обличчя столиці в долях її керівників» (згодом за нею зняли документальний телесеріал, автором якого він був сам).
Але чи не найціннішим надбанням для історичної літератури стала його документальна праця «Крах партійного колоса», в якій мовою документів і власними поглядами автор розкриває складну і суперечливу ситуацію, що виникла у країні незадовго до розвалу СРСР та краху КПРС. Ця книжка Івана Салія, одного з активних учасників подій 90-х років минулого століття, — не лише розповідає про маловідомі факти та причини розвалу правлячої партії, а й дає читачеві можливість зсередини відчути атмосферу, що панувала тоді в державі і компартії. Особлива цінність видання — в оприлюдненні маловідомих широкому загалу архівних документів.
Зараз Іван Миколайович працює над завершенням нової книги, робоча назва якої — «Неповторні герої мого часу». В книзі будуть представлені унікальні роздуми та інтерв’ю з відомими всім українцям постатями: Борис Олійник, Петро Толочко, Леонід Кучма, Максим Стріха, Юрій Рибчинський, Петро Шилюк, Сергій Скрипченко, Володимир Петренко, Валерій Баруленков. Вони — наші сучасники, вони — серед нас, і вони творять нашу епоху. Але чи усвідомлюємо ми, наскільки видатні ці люди і як гідно вони представляють Україну у Європі та світі?
Іван Миколайович пише про сучасників і дружньо, і критично, і доказово, тож претензій герої йому не висловлюють, що в таких випадках нечасто буває. Герої нової книги Івана Салія по-різному оцінюють і історію, і сучасність, спонукаючи нас самостійно шукати виваженість, адже вони жили і діяли за своїх історичних умов і традицій, а судимо їх за мірками сьогодення. І автор уже вкотре через позиції героїв «свого» часу і сам осмислює дійсність, і читача закликає знайти власну точку опори у цій карколомній круговерті...
