Ленківці, що розташовані у північній зоні Хмельниччини, — територія, яку традиційно вважають не надто принадливою для садівництва. І клімат тут зовсім не той, як, скажімо, над Дністром. І грунти не вирізняються особливою родючістю. Але попри це все, що можна побачити у дворі місцевого садівника Петра Вичавки, справді вражає. Тут і киргизькі сливки, плоди яких сягають двохсот грамів, і незвично великі груші, які люблять поніжитись у теплі, і сотні сортів винограду — поза сумнівом, надзвичайно сонцелюбивої культури. Саме різноманіття сортів захоплює. Більшість із них — розробки кращих світових селекційних компаній. Але навіть не це становить головну особливість дивного саду. Його родзинка в тому, що він може розміститись... на одному дереві.

Мистецтво щепити

Умінням прищепити дичку, або заставити родити дерево кількома сортами, не те що фахівців, а й дачників-початківців особливо не здивуєш. Але аж ніяк не кожному садівнику вдається довести це вміння до справжнього мистецтва. У цьому ж саду практично не побачиш жодного дерева, котре давало б усі однакові плоди. Вже на дво- чи трирічних саджанцях з’являється по три-чотири гілочки різних сортів. А далі — як підкаже фантазія.

Наймасштабніший експеримент, який вдалося провести господарю, — це прищепити на одному дереві 58 (!) сортів. І при цьому всі дали свої плоди. 

Як тут не погодитись із тим, що садівник вирощує в буквальному розумінні слова дерево-сад.

Однак, як відверто зізнається Петро Іванович, таке навантаження є важкуватим для однієї рослини. А ось варіант із десятком сортів вважає оптимальним. Зрозуміло, що такий мініатюрний «сад» для промислового виробництва не годиться. Але в домашньому господарстві таке дерево — справжня знахідка. Адже у своїх витворах садівник намагається підібрати таку палітру сортів, щоб вони доповнювали один одного. Скажімо, на сливі плоди можуть з’являтись від раннього літа до пізньої осені. Чи на аличі сорти можна розмістити від найкислішого до найсолодшого. Варіантів безліч. Міні-сад можна формувати за формою плодів, термінами їх дозрівання чи зберігання, за смаком, кольором...

Головне, щоб під руками був необхідний матеріал. А от якраз ним господар запасся вдосталь. У колекції — понад півтори сотні сортів різних фруктових дерев. А ще майже дві сотні сортів винограду, близько сотні — смородини, по кілька десятків — малини, аґрусу та й ожини... Справжня пристрасть господаря — це сливи та алича. Тільки останньої є понад два десятки сортів. Любить поекспериментувати з грушею. І від яблуні не відмовляється, але все-таки вважає, що саме з нею працюють більшість садоводів, тому тут будь-якими новинками вразити важко. 

А от зробити так, щоб з однієї гілки назбирав відро добірної аличі, а з іншої — сливок — ось це, справді, високий пілотаж. 

До речі, і таке дерево росте в Петра Івановича.

Після усього побаченого так і кортіло запитати: бува, груші на сливці не дозрівають? Та хто знає, тут і таке можливо.

Під снігом сад не спить

Шкода, що нині не побачиш усієї краси саду і не скуштуєш його плодів. З-під снігу стирчать маленькі непоказні прутики. Та з того, як підв’язана і помічена спеціальною біркою буквально кожна гілочка, стає зрозуміло, який важкий догляд за таким садом.

— Він і тепер не спить, як це заведено вважати, — переконує садівник. — Якщо грунт глибоко не промерз, а лише вкритий снігом, то можна навіть серед зими пересаджувати дерева, що інколи й роблю, коли є вільний час.

Посаджене восени дерево на рік випередить те, що висаджується весною. Бо під снігом воно встигає добре вкоренитись, а вже з ранньої весни починається його активний ріст і плодоношення.

Не дивно, що вже на другий-третій рік мініатюрні сади починають плодоносити. Але причина тут не тільки в осінній посадці. Є ще чимало інших секретів, які господар не приховує.

Головний із них — для підщепи використовує тільки лісові дички.

— Способів, як швидко розмножувати підщепи і навіть поставити цей процес на виробничі рейки, чимало, — пояснює Петро Іванович. — Можна зрізати стовбур у дички, і за сезон корінь дасть до десятка молодих пагонів, котрі потім можна легко відділити, посадити і за рік знову «розщепити» на десяток нових подібним чином. Так дуже швидко з’являються цілі плантації.

Можна просто посіяти насіння яблуні чи груші, і сучасні укорінювачі, пришвидшувачі росту рослин допоможуть їм піднятись буквально на очах. А можна сходити не один гектар лісу, поки знайдеш справжню дичку. Але саме вона стане тією основою, на якій виросте міцне, стійке і до хвороб, і до всіх кліматичних випробувань дерево.

Закласти ділянку у вісім—дванадцять тисяч саме таких саджанців — ось де справжнє диво. Але, маючи таку надійну основу, садівник уже не боїться за подальшу якість своїх дерев-садів. Вони впевнено ростимуть скрізь і даватимуть чудові плоди.

Найнебезпечніший шкідник — шахраї

Маленькі деревця Петра Вичавки із кількома прищепленими сортами нагадують художні твори народних майстрів, сповнених щирої любові й енергетики автора. Це справді штучний і унікальний художній твір. Такий, на жаль, не так часто зустрінеш на ринку. Не один садівник обпікся, купуючи супермодні сорти дерев та кущів за шалені гроші, а через кілька років отримуючи на них терпкі грушки, миршавенькі яблука чи дрібненькі кислючі сливки. 

Як убезпечити себе на ринку саджанців від шахрайства, не підкаже і найдосвідченіший садівник. 

У тоненькому прутику важко розгледіти крону майбутнього дерева, а тим паче побачити плоди. Цим і користуються нечисті на руку ділки.

Петро Іванович і сам не раз потрапляв на рекламний гачок, замовляв різні садові новинки, котрі врешті-решт виявлялись просто обманками. Не один десяток літ знадобився, щоб налагодити зв’язки з надійними селекціонерами. До речі, останнім часом новий матеріал дедалі частіше замовляє за кордоном. 

На жаль, українська наука садівництва не надто радує своїми плодами і у прямому, і в переносному значенні.

Це раніше на виведення нового сорту витрачалось по кілька десятків літ, щоб точно впевнитись: дерево не дасть жодних генетичних збоїв і даватиме саме ті плоди, котрі були заплановані. Тепер нові варіанти можуть з’являтись буквально за два-три роки. І перші врожаї справді вражатимуть. Але так само швидко з’ясовується, що «скоростиглий» сад — недовговічний.

А випробовувати будь-який новий сорт на своїй ділянці завжди так цікаво і лячно водночас. Адже на те, щоб виростити один достойний сад, інколи і життя буває малувато.

От лишень не варто уявляти, що, посадивши його у себе під порогом, вже з другого дня насолоджуватимешся райськими плодами. Дерево віддячить тільки за працю, любов і увагу до нього. Якщо цього не буде — не варто викидати гроші на вітер. 

І неважливо, що весь сад зашумить в одній кроні. Доглядати його потрібно так само ретельно й уважно, як і багатогектарні плантації.

Хмельницька область.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.