Сьогодні знайомства в Інтернеті стають дедалі популярнішими і поширенішими. В умовах нинішньої комп’ютеризації і розвитку Всесвітньої павутини з’являються нові соціальні мережі, форуми, блоги, до яких залучається не лише молодь, а й люди середнього віку. Створюючи сторінку в Інтернеті, кожен має на меті своє: поспілкуватися на цікаву тему, знайти однодумців, друзів, а інколи — навіть кохану людину...
Але чи може віртуальне спілкування привести до чогось серйознішого, ніж просто переписка за монітором комп’ютера? Чи можливе продовження стосунків у реальному житті? І чи щасливі шлюби, пов’язані Інтернетом? Саме ці питання ставить собі молодь, яка хоче знайти пару за допомогою мережі. Поширеною є думка, що віртуальне завжди залишається віртуальним, але, як свідчить практика, це не завжди так! А історії наших героїв доводять це ще раз.
Історія перша: Олександр і Олена
«У реальному житті ми соромилися підійти одне до одного...»
Олександр та Олена навчалися в одному університеті, грали в суперницьких командах КВК і давно подобалися одне одному, але не були знайомі... А все через сором’язливість. І якби не Всесвітня павутина, то, можливо, сьогодні вони радісно б не посміхалися зі спільної сімейної фотографії.
«Усе почалося у січні 2007 року. Холодним зимовим вечором я сиділа під теплою ковдрою, пила гарячий чай і спілкувалася з друзями в «ІСQ». Останнім часом мені часто писали незнайомці, але розмови чомусь не виходило. І тут укотре прийшло повідомлення від незнайомого хлопця. Цього разу все склалося інакше: нам було так легко спілкуватися, ніби ми знали одне одного вічність. Те, що ми навчаємося в одному університеті, граємо у суперницьких командах КВК і заочно знаємо одне одного стало зрозуміло пізніше», — згадує Олена.
Найдивовижніше те, що насправді Олександр зовсім не шукав в Інтернеті ту дівчину, яка сподобалася йому колись. Він просто в «ІСQ» набрав запит: дівчина, 18—25 років, місто Сєверодвінск, незаміжня і щоб була в онлайні. Йому випав список з 10 дівчат, серед яких була Олена, і саме її він обрав.
«Ми спілкувалися близько тижня, потім зустрілися. Офіційно наша історія кохання почалася 14 лютого, коли Олександр запропонував стати парою. Усе дуже швидко закрутилося: незабаром ми почали жити разом, а через 5 років у новорічну ніч він зробив мені пропозицію руки і серця. А нещодавно ми зареєстрували наш шлюб. Я чекала на це вічність. А сьогодні у нас єдина мета — створити сім’ю з трьох осіб, а далі буде видно!» — поділилася Олена.
Історія друга: Юрій та Ірина
«...Я неймовірна зануда, ночами копаю картоплю і в’яжу шкарпетки. Не вийде у нас з вами спілкування»
Усе почалося з банального повідомлення у мережі: «Привіт. Як справи? Що робиш?» Раніше на такі запитання від незнайомців Ірина не відповідала, але того разу щось зсередини ніби смикнуло її і вона написала: «Здрастуйте! Я неймовірна зануда, ночами копаю картоплю і в’яжу шкарпетки, так що не вийде у нас з вами спілкування». Відповідь не змусила довго чекати: «Дивовижний збіг! А я з Сибіру, мене навчили валянки катати — цим і займаюся. Тому спільну мову знайдемо».
Саме з цих веселих і невимушених повідомлень розпочалося інтернет-знайомство Ірини Нужиної та Юрія Давидяна. Хлопець підкорив дівчину своїм почуттям гумору і вже за тиждень вони стали залежними від віртуального спілкування. Ірина з посмішкою на обличчі згадує: «Вечорами я сиділа біля комп’ютера, з нетерпінням чекаючи на його появу в мережі і повідомлення: «Здрастуй! Наскільки вже довга шкарпетка, яку ти в’яжеш?» Від цих повідомлень завжди підіймався настрій.
Ми почали розповідати одне одному про себе. Я дізналася, що раніше Юра жив у Республіці Хакасія (південь Сибіру), а в моє рідне місто — Нижній Новгород — приїхав навчатися у військовому університеті. Та найбільше мене цікавило те, як він знайшов мене в безмежній Всесвітній павутині. Виявляється, що, навчаючись у закладі винятково для чоловіків, його цікавило, як вчиться хлопцям там, де у групах є дівчата у формі та погонах. Почувши про академію МВС, мій коханий, не довго думаючи, «заліз» «В контакт» і почав шукати дівчат, які там навчаються. Однією з перших сторінок йому трапилася моя, і він написав те перше банальне повідомлення, з якого усе і почалося.
Перше побачення відбулося через два тижні, коли Юру привезли на екскурсію до міста і він запропонував зустрітися. У мене від радощів аж дух перехопило. Ми казково провели час: гуляли набережною, їли морозиво, а він постійно жартував. Іскра кохання спалахнула між нами. Після закінчення університету Юра запропонував мені руку і серце. Нещодавно ми зіграли весілля. Це найкраще, що могло статися у моєму житті. Я вдячна творцю Інтернету за те, що поєднав нас!»
Історія третя: Костянтин і Ксенія
«Коханого зі сну я зустріла в Інтернеті...»
Колись Ксенії наворожили, що скоро настане кінець невизначеності у сердечних справах і буде їй щастя — брюнет. Зважаючи на багато негараздів в особистому житті, дівчина дуже зраділа й уявила образ таємничого брюнета з карими очима та з нетерпінням почала чекати на його появу.
Коли друзі порадили Ксенії зареєструватися на сайті знайомств, у неї навіть гадки не було, що в Інтернеті можна знайти кохання, але вона все ж таки створила сторінку. Дуже скоро з’явилися пропозиції побачень. Дівчина зустрілася з деякими молодиками, але все було не так і хлопці не ті... Однак пророцтво ворожки таки збулося — у 2008 році розпочалася історія кохання Ксенії і Костянтина Пантюхіних.
«Зайшовши черговий раз на сайт, у списку я побачила симпатичного хлопця — саме такого, про якого завжди мріяла. Він ніби вийшов із мого сну, — згадує Ксенія. — Певно, це було кохання з першого погляду, тому що ночами я почала марити про нашу дружбу, спілкування, прогулянки... Проявивши сміливість, я першою написала йому. Розмова зав’язалася сама собою, а через декілька днів Костянтин запропонував зустрітися у центрі міста. Чотири години пролетіли, як мить. Уночі ми продовжили спілкування по телефону і... освідчилися одне одному в коханні. Мабуть, це був найшаленіший вчинок у моєму житті: я ніколи не думала, що за такий короткий проміжок часу можна закохатися. Усе дуже швидко закрутилося, і через три роки у нас з’явилася донечка — наша маленька принцеса Юленька, якій нині вже півтора року! У майбутньому плануємо трьох дітей і велику дружну сім’ю. Сподіваємося, що так воно і буде. Головне вірити, а ми віримо понад усе!»
Фото надані героями розповідей.
Юрій та Ірина Давидяни, 24 і 23 роки, Росія, м. Нижній Новгород.
Олександр і Олена Долгови, по 26 років, Росія, м. Сєверодвінськ.
Костянтин і Ксенія Пантюхіни, 24 і 22 роки, Росія, м. Іжевськ.
