Якщо пасажир не чекає на автобус на станції, а голосує на дорозі, суттєвою проблемою для нього буде відсутність даху над головою. Причому і в прямому, і в переносному сенсі. Постраждає і бюджет.
Потрапили під «скорочення»
Сформована у 60-ті роки минулого сторіччя, автостанційна мережа Сумщини розвивалась донедавна досить інтенсивно. У 2005-му ТОВ «Сумиоблавтотранс», на балансі якого вона перебуває, побудувало з нуля шикарний автовокзал у Путивлі. З’явились додаткові касові пункти у Шостці і Ромнах. У Ямполі старе приміщення автовокзалу продали, а натомість збудували нове — ближче до центру. 4 роки тому перенесли з околиці автостанцію і в Недригайлові.
— Людям там стало набагато зручніше, — переконаний генеральний директор ТОВ «Сумиоблавтотранс» Микола Тертишний.
До 2010-го в області працювало 26 стаціонарних пунктів обслуговування водіїв та пасажирів. Та останні три роки мережа почала скорочуватись. Закрилися каси в Тернах Недригайлівського, Чупахівці Охтирського і Смілому Роменського районів. Списали навіть автостанцію у райцентрі Краснопілля. Усе — через нерентабельність. «Сумиоблавтотранс» і в Краснопіллі хотів перенести автостанцію ближче до пасажиропотоку, та не знайшов спільної мови з місцевою владою.
Клієнт «пішов за ріг»
Ще не так давно офіційний пасажиропотік становив на Сумщині 13 тисяч чоловік на день. Саме стільки народу купувало квитки на автобуси у касах. Нині їх залишилося не більше 10 тисяч.
Саме через обміління пасажиропотоку і втратили рентабельність деякі автовокзали та касові пункти.
— Пасажир іде за ріг, — констатує М. Тертишний.
Власне, на всі 100 він із-за рогу ніколи й не виходив. Водії завжди підбирали на дорозі клієнтів, котрі не могли сісти на автостанції. Та раніше не могли, а тепер іще й не хочуть. Бо, скажімо, квиток із Сум до приміського села Нижня Сироватка на автовокзалі коштує 9,66 гривні, а якщо заплатити водієві, проїзд обійдеться у 7,5 гривні. Ще суттєвіша виходить економія, коли їдеш далі. Тож багато пасажирів сідають в автобус у Сумах не на автовокзалі, а на найближчій зупинці міського громадського транспорту, розташованій за кілька десятків метрів.
У вартість квитка закладено транспортні витрати перевізника та його заробіток, автостанційний збір і страхову суму. Автостанційний збір становить у середньому 12% вартості проїзду, страховий — 3% або 1,5%, залежно від того, приміський це маршрут чи міжміський.
Торік автостанційні каси в регіоні продали понад 4,2 мільйона квитків. Скільки не продали? Обізнані люди кажуть: приблизно стільки само. Якщо взяти по мінімуму — 10 гривень за квиток, матимемо не менше 40 мільйонів. Стільки грошей від пасажирських автоперевезень оминули касу лише в Сумській області і лише на офіційних маршрутах.
Нелегали на маршрутах
Останнім часом стало широковживаним дивне словосполучення: «Нелегальні пасажироперевезення».
— При мені такого не було, — каже Володимир Охріменко, котрий у 2005—2009 рр. очолював на Сумщині обласне управління Державтоінспекції. — Факти мали місце, але у масштабне явище не переросли. Із нинішньою ситуацією не можна навіть порівнювати...
Голова правління Асоціації автомобільних перевізників Сумської області Михайло Сіпун дещо іншої думки.
— Масштаби вже були, — каже він. — Але тоді нелегали з Сум возили пасажирів лише в Київ та Харків. Тепер до цього додалися рейси на Кременчук, Дніпропетровськ, 2012-го розпечатали ще й Сімферополь. А на обласних маршрутах що коїться?!
Кілька останніх років М. Сіпун наполегливо бореться з нелегальними пасажироперевезеннями. До громадської організації, яку він очолює, входить 200 офіційних, або легальних, автомобільних перевізників. Вони працюють, дотримуючись усіх чинних на сьогодні норм і правил: мають необхідні дозволи і ліцензії, затверджені графіки і маршрути, відходять з автостанцій. Право перевозити пасажирів, як і передбачено законом, всі здобули в жорсткій конкурентній боротьбі на конкурсах. М. Сіпун витягає з шухляди товстезну теку, яку аж розпирає від документів. То листи до різних начальників, відповіді на них, пропозиції перевізників. Ось кілька витягів із листа М. Сіпуна на адресу Сумської облдержадміністрації: «Нелегальні перевізники виконують перевезення зі стихійних місць... При цьому використовується невідповідний рухомий склад, а також порушуються вимоги безпеки перевезень, серед яких — перевищення дозволеної швидкості руху, недотримання режимів роботи та відпочинку водіїв». І, нарешті, головний момент, що псує життя офіційним перевізникам: «Робота нелегалів порушує економічні інтереси суб’єктів господарювання, що працюють на регулярних маршрутах загального користування із дотриманням усіх вимог законодавства. Автомобільні перевізники, що виконують вимоги законодавства, не можуть конкурувати з нелегалами, оскільки
конкурентоспроможність нелегальних перевізників досягається саме за рахунок порушення вимог законодавства».
А ось кілька речень із офіційної відповіді, що надійшла з Сумської ОДА: «Проблема перевезення пасажирів нелегалами на маршрутах Суми—Київ, Суми—Харків, Суми—Кременчук, Суми—Глухів—Київ, Суми—Дніпропетровськ відома. Перевезення пасажирів на цих маршрутах організовують підприємства, які під виглядом надання інформаційних послуг населенню та автомобільним перевізникам здійснюють фактичне перевезення пасажирів на вказаних маршрутах».
Навряд чи хто засумнівається, що пасажирські автоперевезення — надзвичайно відповідальний бізнес, насамперед пов’язаний з гарантуванням безпеки людей. Маршрути рейсів ретельно розробляються місцевою владою, претенденти просіваються крізь решето конкурсного відбору. Беруться до уваги найменші нюанси — від освіти до укомплектування та стану технічної і медичної служб автоперевізника. Однак нічого цього не потрібно, якщо фактично регулярні пасажироперевезення оголосити нерегулярними або спеціальними. «На сьогодні ця проблема загальнодержавного масштабу залишається нерозв’язаною, — цитуємо далі відповідь Сумської облдержадміністрації М. Сіпуну. — Вирішити її можна лише шляхом внесення змін до чинного законодавства».
Хто тільки не обіцяв ліквідувати нелегальні пасажироперевезення на Сумщині.
Влада в регіоні звідтоді змінилась уже кілька разів, а нелегальні пасажироперевезення процвітають і досі. Та що говорити про місцеву владу? Профільний віце-прем’єр Борис Колесніков минулого року тричі проводив у столиці круглі столи, де обговорювалась ця проблема.
— 26 квітня минулого року Борис Вікторович заявив: або він ліквідує нелегальні пасажироперевезення, або піде з посади, — невесело посміхається М. Тертишний. — Нині Колесніков, як відомо, працює вже не в уряді, а в парламенті.
Закон для всіх один?..
Змагання між легальними та нелегальними перевізниками можна розглядати як конкурентну боротьбу за ринок. Нормальне явище. І навіть корисне: що напруженіша боротьба, то краще людям, бо перемогти має той, хто створить ліпші умови для пасажира. Але відбуватися ця боротьба повинна у правовому полі! Офіційні перевізники, які виграли на конкурсі право обслуговувати маршрут, прив’язані до цього маршруту і до графіку руху, а також до інших умов контракту. А нелегали можуть виїхати коли завгодно і на чому завгодно.
— У 2011-му 10 наших перевізників виграли на конкурсах право обслуговувати маршрути Суми—Київ і Суми—Харків, — розповідає Михайло Сіпун. — Водії вийшли на роботу, але довелось їхати туди і звідти практично порожняком: нелегали у них під носом позабирали всіх пасажирів.
Перевіряючі й контролюючі органи, у тому числі й Головтрансінспекція, зазвичай інспектують лише легальних пасажироперевізників, бо нелегальних де-юре не існує.
Безпека — понад усе
Найцікавіше те, що нелегальні перевезення задовольняють пасажирів. Із Сум до Києва мікроавтобуси нелегалів ходять щогодини. За бажанням тебе о 3-й ночі можуть забрати з дому (це називається «підвозом»), доставити до аеропорту в Борисполі чи до станції метро у Києві. Легальні таким сервісом похвалитися не можуть. Чому в нас те, що законне, дуже часто виявляється гіршим для людей, аніж те, що перебуває за межами правового поля? Невже не можна поєднати приємне з корисним? Обласній владі, скажімо, записати всі переваги нелегальних пасажироперевезень у конкурсні умови для легальних?
Нелегали рушають від стовпа, тоді як іще в 2007 році Кабінет Міністрів затвердив «Правила надання послуг пасажирського автотранспорту», якими така практика не передбачена. Згідно з тими правилами, місцями зупинок пасажирського транспорту визначені автобусні станції або, де їх немає, криті павільйони. Правила також вимагають, щоб у пасажирів автомобільного транспорту були проїзні квитки. І річ тут не лише в тім, що
тільки на Сумщині через нелегальні пасажироперевезення бюджет щомісяця недоотримує близько 20 мільйонів гривень податків.
Утім, тільки подорожуючи легально і маючи проїзного квитка, людина де-юре набуває статусу пасажира. Що це означає, стає зрозуміло лише тоді, коли трапляється біда.
За інформацією прес-служби Державтоінспекції Сумської області, збільшення кількості перевізників, що не мають профільної освіти та досвіду обслуговування пасажирів, загострює аварійну ситуацію на шляхах. Для нелегальних перевезень у переважній більшості випадків використовуються переобладнані вантажні транспортні засоби, клас яких не дозволяє перевозити людей на значні відстані. Влітку минулого року неподалік с. Голубівка Лебединського району зазнав аварії «Мерседес-спринтер», який віз пасажирів із Сум до Києва «на замовлення». Внаслідок ДТП 7 осіб отримали поранення різних ступенів тяжкості. Встановлено, що мікроавтобус був укомплектований «неправильними» шинами, а водій не мав необхідних дозвільних документів. Перед тим о 4-й години ночі нелегал на мікроавтобусі «Мерседес-Бенц» врізався в дерево, серйозно травмувавши трьох пасажирів.
Ще раніше нелегальний мікроавтобус «Мерседес-Бенц» перевернувся по дорозі в Київ, і серйозні травми отримав один пасажир.
Цей рейс був замаскований під «спеціальне» перевезення. Загалом минулого року порівняно з позаминулим кількість травмованих на автошляхах через ДТП за участю водіїв автобусів зросла на Сумщині на 87,5%. Загальне число транспортних пригод, у які потрапили автобуси з пасажирами, наблизилось майже до півсотні.
Без папірця ти — як вівця
Потрапити у ДТП, будучи пасажиром нелегального рейсу, — це подвійна біда. Офіційні перевізники, котрі пройшли крізь конкурси та інші передбачені чинним законодавством процедури, на Сумщині мають договірні стосунки з десятками страхових компаній. Суми виплат регламентовані державою. У разі загибелі пасажира у ДТП його рідні мають отримати 102 тис. грн., у разі набуття потерпілим статусу інваліда І групи він отримає 90%, за ІІ заплатять 75%, за ІІІ — 50% від 102 тисяч. За кожен день непрацездатності під час лікування учаснику ДТП відшкодують 102 грн. Однак сподіватися на матеріальну підтримку можна лише в тому разі, якщо маєш придбаний у касі автостанції квиток. Зрозуміло, що на нелегальні рейси такі квитки не продають.
Втім, останнім часом страхують свої шляхові ризики і нелегальні автоперевізники. Але здебільшого через те, аби було що показати перевіряльникам. Як правило, страхується пасажиромісце, а це не відповідає вимогам Закону «Про страхування» та «Положенню про порядок проведення обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті». Тож сподіватися на матеріальну компенсацію можна, лише маючи в активі документ у вигляді придбаного в касі квитка.
Кілька років тому під Охтиркою сталася жахлива аварія, в якій постраждали 13 чоловік, 9 із них загинули. Але страхові виплати одержали родичі лише 8 пасажирів — тих, у кого знайшли квитки. Максимум, на який може розраховувати на Сумщині пасажир нелегального маршруту або його родичі, — 3 тисячі гривень. І то за умови, що перевізник матиме добру волю та хоч якісь договірні стосунки зі страховою компанією.
Владислав ЖМУРКОВ, Володимир ЧЕРНОВ.
Сумська область.
Фото Володимира ЧЕРНОВА.
