Це — типова буденна картинка. Бачу її щодня. Сюжет залишається незмінним (як виняток — сніг): праворуч фаст-фуд, ліворуч велика зупинка громадського транспорту, таксофони і посеред усього цього — коробки зі стаканчиками, недопалками. Брудно і гидко. Але так звично і буденно...
Поспіхом минаючи це, хтось робить свій внесок у сміттєву купу. Хтось нервує: «ось, не прибирають!». Ох ці безособові дієслова! Хто «не прибирають?». Хто має конкретно прибирати, коли ми самі не в змозі жити в чистому довкіллі? Недопалки, не поцілені в урни, картонні кавові стаканчики з пересувних «кав’ярень», пляшки-бляшанки — це сучасні міські підсніжники. І вони не самі з’явились. А конкретно хтось їх тут залишив. І конкретно хтось на це байдуже подивився. До кого тоді це «не прибирають»? Комунальники ще й як прибирають. Просто їх набагато менше, ніж бажаючих явити світу своє побутове хамство. І страждають на нього абсолютно зовні благополучні персонажі: недопалки викидаються наманікюреними пальчиками, модні бляшанки — від тусовщиків, кавові стаканчики залишають студенти, менеджери, ділові й успішні...
Так з’являються у моєму місті сміттєві краєвиди. І виходить, що й сміття це вже моє, оскільки засмічує моє життя. Що я можу? Звичайно, я не можу прибирати усе це. І смикати за руку кожного — теж. Але я можу нагадувати: це моє місто і моє життя. І якщо вже так хочеться тут насмітити, не забувайте щоразу хрюкнути!
До речі, пункти прийому вторинної сировини досі успішно функціонують. Їх чимало у тому числі й у Києві. На Екологічному порталі можна бачити, де найближчий до вашої адреси. Зазвичай вони схожі на старі кіоски. Найбільше сюди приносять макулатуру. За тиждень її набирається до тонни. Сюди також можна приносити ПЕТ-пляшки, поліетилен, пластмасові ящики, алюмінієві бляшанки. Асортимент матеріалів для здавання може різнитися в різних пунктах. За кілограм пластикових (ПЕТ) пляшок в одному з пунктів здавання вторсировини можна отримати 1 грн. 60 коп., поліетилену — 1 грн. 50 коп., газетної макулатури — 30 коп., одна алюмінієва бляшанка (0,25 мл) дає 5 копійок.
Фото автора.
Цифри з інтернету
Найпоширеніше у світі сміття — сигаретні недопалки. Щорічно їх викидається 4.500.000.000 штук.
Щорічно у світі на смітник викидається 7 мільйонів тонн одягу, з яких лише 12% утилізується.
Склад міських відходів у різних країнах майже не відрізняється. Вони містять макулатуру (в середньому 20...40% по масі), чорні й кольорові метали (2...5% й більше), відходи їжі (25...40%), пластмасу (1...2%), текстиль (4...6%), скло (4...6%), інші складові в незначній кількості. Приблизно 66% становлять біологічні відходи (паперові, харчові й тваринні, рослинність).
Алюмінієва банка з-під пива розкладається в грунті в середньому 80 років.
Нині середньостатистична сім’я викидає сміття удвічі більше, ніж 50 років тому.
Є інформація про трильйони тонн різноманітних відходів, накопичених людством. Нині в розвинених країнах виготовляється від одного до трьох кілограмів побутового сміття на душу населення на день. Це десятки й сотні мільйонів тонн на рік. До того ж у США, наприклад, ця кількість зростає на 17% кожні 10 років.
Порівнювати нашу країну з іншими некоректно. Адже в США, Німеччині, Франції, Англії, Японії утилізація промислових відходів здійснюється на рівні 65—80 відсотків поточного виходу. За деякими даними, рівень техногенного забруднення території України в 3,2 разу вищий за дванадцять країн ЄС разом.
Тим часом
У Шевченківському районі Запоріжжя відбувся незвичний круглий стіл. Фактично темою зустрічі за участі керівництва району та комунального підприємства, котре займається вивезенням сміття, стало те, як з тим сміттям боротися у приватному секторі міста.
Бо, напевне, далі так жити не можна. «Місто потопає у смітті!» — такі заголовки у запорізьких газетах швидше норма, ніж ознака якогось форс-мажору. 11 лютого в міській раді відбулася нарада, де бадьоро відрапортували про реалізацію програми «Чисте місто». Мовляв, з березня минулого року в рамках згаданої програми ліквідовано 277 стихійних звалищ. Йшлося і про те, що основним джерелом появи, а коли точніше, то постійного існування вважається саме приватний сектор.
Тут буде доречним невеликий «ліричний відступ». Бо не тільки селища Південного берега Криму, а вже й більшість сіл Запорізької області навчилися ефективно збирати і вивозити сміття. А в Запоріжжі — ніяк. Бруднішого міста навряд чи відшукаєш. А все через той таки приватний сектор Запоріжжя, який і в XXІ столітті так і не знає, що таке контейнер для сміття! Хоча кілька років тому було запроваджено порядок, за яким у встановлений день тижня мешканці приватних будинків запорізьких селищ виносять сміття за ворота в спеціальних маркованих пакетах. Там їх має підібрати сміттєвоз. Це за вдалого збігу обставин — коли і машина не спізниться, і зграї бродячих собак не пошматують пакунки.
Однак дуже багато мешканців і тими пакетами не переймаються (хоча їхня вартість лише 2,5 гривні). Тому вже згаданого 11 лютого вирішено було активізувати розпочату буцімто два роки тому кампанію із підписання угод на вивезення сміття із жителями приватного сектору. Бо таких угод підписано аж із 5—10% від загальної кількості садиб! Відповідно, всі яри, річечки і посадки завалені сміттям. Ті звалища періодично (найчастіше на папері) начебто ліквідують. Хоча, очевидно, дешевше просто вивезти 277 контейнерів зі сміттям, ніж ліквідувати 277 стихійних звалищ.
Власне, коли зорі запалюють, то, напевне, це комусь потрібно. Тому розлючений запорізький міський голова Олександр Сін не тільки прилюдно «впаяв» догану борцям зі сміттям, а й пообіцяв їм найстрашнішу кару: передати право вивезення відходів із приватного сектору конкурентам. Які, до речі, успішно збирають і вивозять сміття із сусідніх із Запоріжжям селищ Кушугум та Балабино.
Чи подіяла погроза міського голови — побачимо. Поки що все почалося з круглого столу. Як ще не зі створення міжвідомчої комісії. Завдання котрих, як показує досвід, лише потопити будь-яку справу в балаканині...
Леонід СОСНИЦЬКИЙ.
Запоріжжя.
