Найперший — коли починається сезон, жінка о третій ранку вже на ногах
Ганна Бутенко (на знімку — у теплиці) маловідома за межами свого села Дягова, що в Менському районі Чернігівщини. В Україні та області більше знають її чоловіка Олексія Бутенка — фермера, депутата обласної ради. Та от парадокс: чи склалася б у чоловіка так доля, якби в його село Усівку на Київщині влітку 1977-го не приїхала випускниця Бобровицького радгоспу-технікуму? Дівчина стала в 20 років завідувачкою ферми, на якій саме підробляв високий і кремезний школяр Олексій. Коли роззнайомилися, зрозуміли, що в обох є спільне захоплення: коні. Уночі «начальниця» і її підлеглий допізна каталися на них...
— Ми рік так зустрічалися, — розповідає Ганна Андріївна. — А після одруження, уже в 1979 році, в нас з’явився перший синок Рома.
Коли чоловік відслужив два роки армії, молода родина вирішила почати сімейне життя без батьків, самостійно. Кума з Менщини порадила їхати в Дягову, де якраз не було зоотехніка. Так і зробили. Молодій родині дали колгоспне помешкання. Та за кілька років натужилися, напозичалися і побудували свій дім — такий, який хотіли. У Дягові народилися ще два сини — Микола та Іван.
Двадцять років тому Бутенки ризикнули зайнятися фермерством. Без трактора. Без допомоги родичів. Хоча основний тягар розбудови фермерського господарства лежав на чоловічих плечах, дружина не була стороннім спостерігачем.
— Завели 25 корів тоді, я ж їх доїла... — розповідає жінка, член фермерського господарства «Бутенко». — Потім їх продали, бо потрібні були гроші. А згодом порала поросят. До 2000 року куховарила, щодень готувала їжу на всіх, хто нам допомагав.
Нині у господині «легша» робота: вона завідує унікальними електронними вагами, на які приїжджають важитися фури чи не з усього району. Бо в інших господарствах таких потужних і точних нема! Ганна Андріївна веде облік, скільки чого вирощено, завезено на склад, хто працював на фермерському господарському дворі, де розміщені картоплесховища, зернонавіси. Водночас дружина фермера через монітор наглядає і за виробничими ділянками —там встановлені відеокамери. У фермерському господарстві, яке стало основним роботодавцем у селі, нині працює понад 40 осіб.
Поряд з основною роботою жінка кілька місяців «ставила на ноги» завезених із-за кордону свиней м’ясної породи мангалиця (на знімку). Вони кучеряві, мов овечки. Уже прижилися і незабаром дадуть «дягівський» приплід.
У березні почалися для неї роботи у теплиці, де ростуть полуниці. Все тут доглянуто її руками! Перший урожай ягід торік достиг на травневі свята. А загалом у теплиці та на відкритій плантації вдалося минулого літа зібрати 8 тонн полуниць.
— Коли починається сезон, я вже о 3-й ранку їх вибираю, — зазначає фермерша. — Потім везу на оптовий ринок у Чернігів, де і продаю торговцям.
Господарство у Бутенків багатопрофільне: вирощують насіннєву та товарну картоплю, зернові, моркву, лікарські трави, а ще мають молодий сад, дві ферми — зі стадом корів, великою отарою овечок, страусами, індиками і... конями.
Важко сказати, для чого Бутенкам останніх стільки. Їх, може, 100. А може, й більше. У сучасних умовах колишні помічники селян навіть на фермах уже начебто й не потрібні в такій кількості. Адже в господарстві сучасна техніка — комбайни, трактори. Але водночас і розумієш: як же без коней, коли з любові до них фактично дягівський рід Бутенків розпочався.... Сьогодні в дитсадок, школу вже ходить шестеро онучат працелюбів!
Чернігівська область.
Фото автора.
