Навіщо вінничанам буряки для непрацюючих цукрозаводів?

Незважаючи на те, що на Вінниччині з тріском провалилися всі попередні проекти з перепрофілювання непрацюючих цукрозаводів, окремі задуми знову намагаються втілити в життя. Представники обласної влади стверджують, що саме тепер з’явилися перспективи реанімувати навіть непрацюючі цукроварні, тому наполегливо радять господарникам не зменшувати площі під цукристими. Бо з буряків можна отримувати не тільки цукор.

Наскільки реально виробляти на цукрозаводах якусь іншу продукцію, крім цукру? Скільки підприємств із 11 законсервованих нині можуть змінити профіль виробництва? Поки що ці питання залишаються риторичними, бо в регіоні нема жодного прикладу, коли б на технологічних лініях цукроварень, скажімо, варили карамель, сушили фрукти чи кріп...

Ні карамелі, ні сушені

Про кріп, сухофрукти й карамель згадано не заради красного слівця. Саме таку продукцію мали видавати «на-гора» на деяких цукроварнях краю. Ще в середині 1990-х друге дихання після перепрофілювання мав отримати Ялтушківський цукрозавод, що в Барському районі. Там планували встановити технологічну лінію із сушіння фруктів та кропу. Пропаганда нового виробництва була розкручена в кращих традиціях нинішньої реклами. Тодішній генеральний директор обласної асоціації «Поділляцукор» особисто переконував журналістів, що нова справа вигідна і перспективна. Наголошував, що вона не потребує значних затрат для зміни технології. Фахівці названої асоціації настільки переконливо про це говорили, що й справді вірилося у здійснення їхнього задуму. А ось заводчани мовчали. Схоже, вони вже тоді розуміли, що задумана справа лусне, як мильна булька. Такої само думки дотримувалися на інших цукрозаводах. Заводчани скрізь активно обговорювали новинку. Головний інженер одного з цукрозаводів відверто говорив, що названа продукція не матиме перспективи. Водночас в колективах, більшість з яких має давні традиції у виробництві цукру, не могли психологічно себе пересилити, беручись за нехарактерну роботу. «Це навіть смішно — сушити кріп на цукрозаводі», — казав тоді головний інженер. Як у воду дивився. Хоч скільки було затрачено зусиль заради майбутньої справи, а здійснити її так і не вдалося. Навіть за умови, що ініціативу підтримувала тодішня обласна влада.

Так само провалився з тріском проект виробництва на одній з цукроварень карамельних цукерок і так званих цукерок-«подушечок» з начинкою всередині. «Подушечки» навіть були зварили для проби на смак. На цьому все й закінчилося. Конкурувати з виробами кондитерської фабрики в колективу цукрозаводу не було можливостей.

Не зробили жодної краплі біоетанолу

Найбільш реальний задум мали підприємці, які взялися за освоєння виробництва паливного етанолу з цукрових буряків. «Розливати» екологічне пальне планували на Бабинському цукрозаводі Іллінецького району. На той час вже була відома технологія виготовлення такої продукції. Цукрові корінці мали переробляти на сік, а з нього робити біоетанол. Уже тоді, приблизно десять років тому, за кордоном паливний етанол широко використовували як добавку до бензину. Власники, які придбали непрацюючий завод, настільки були впевнені в успішній реалізації свого задуму, що навіть називали терміни виготовлення перших літрів екологічного пального.

Чому ж у Бабині так і не отримали жодної краплі біоетанолу? Фахівці називають дві причини провалу проекту. По-перше, на законодавчому рівні на той час ще не було врегульовано можливості реалізації екологічних добавок до бензинів. Зрештою, дотепер цього не зроблено. По-друге, лобі бензинових «королів» активно встромляло палиці в колеса в будь-яку справу, що сприяла появі на ринку конкурентної продукції.

— У технологічному плані виробництва продукції у підприємців навряд чи були проблеми, з якими вони б не справилися, — каже один із фахівців Департаменту агропромислового розвитку Вінниччини. — А ось реалізувати її вони не змогли б. Ні в нас, ні за межами держави. Насамперед через відсутність законодавчої бази. До того ж негативну роль зіграв тиск з боку конкурентів. Підприємці не витримали і, врешті-решт, припинили роботу.

Показали кіно про сміття

В селі Степанівка, що за 20 кілометрів від Вінниці, на непрацюючому цукрозаводі планували встановити лінію з... переробки сміття. Представники київської фірми звернулися до селищної ради Вороновиці, на території якої знаходиться цукроварня, з проханням надати їм дозвіл на такі роботи.

— Минулої осені ми отримали листа від київського ТОВ «Інвестиційна компанія «Марконі», — каже селищний голова Вороновиці Віктор Стецький. — У ньому йшлося про надання дозволу на будівництво сміттєпереробного заводу на території непрацюючого цукрового заводу. Але депутати на сесії не наважилися самостійно приймати рішення. Треба було спитати думку громади.

Узимку скликали сход селища. 1300 людей прийшли на збори. Для всіх не вистачило місця у залі Будинку культури. Люди стояли у вестибюлі й навіть на вулиці, незважаючи на мороз. Хто не зміг прийти на збори, передали заяви з проханням долучити свій голос проти будівництва заводу. Їхні заяви принесли депутати і голови вуличних комітетів.

Гості з Києва запропонували подивитися фільм про те, яким може бути сміттєпереробний завод. За їхніми словами, такий вони бачили в Ізраїлі. Наголос робили на безпечності планованого виробництва для екології. Однак те, що люди побачили на екрані, викликало в них чимало запитань. На більшість з яких кияни не могли відповісти.

— Представники фірми з Києва казали, що за технічними параметрами завод має бути на відстані не менше 50 метрів від житлових будинків, — каже місцевий житель, інженер за фахом, Віталій Казаков. — Вони вважають, що саме стільки до найближчої хати в заводському селищі. Неподалік будинки стоять через дорогу від паркана заводу, не більш як за 20 метрів. З фільму ми побачили, що для роботи такого підприємства потрібно багато води. А куди підуть відпрацьовані стоки? На це запитання не було конкретної відповіді. Неподалік заводських воріт починається ставок. Він з’єднаний з річечкою Воронка, а вона впадає у Південний Буг.

Потужність підприємства, яке мали намір облаштувати у стінах цукроварні, 500 тисяч тонн твердих побутових відходів на рік. На запитання: «Звідки їх привозитимуть?» кияни сказали, що це завод для Вінниці. Однак директор Департаменту комунального майна та благоустрою Вінницької міськради Ігор Корольчук пояснив, що з міською владою питання не узгоджували. Одне слово, переробляти побутові відходи на цукрозаводі громада не дозволила, і гості вирушили додому, спіймавши облизня. Втім, основну продукцію завод також не виробляє.

Незважаючи на те, що жоден з проектів перепрофілювання цукрових заводів поки що не вдався, нині обласна влада знову повернулася до питання з реанімації цукроварень. Без належних запасів сировини не обійтися.

Навіщо вінничанам буряки для непрацюючих заводів?

Вінницька область.

КОМЕНТАР

Начальник Департаменту економіки Вінницької облдержадміністрації Андрій Гижко:

— Низька ціна на цукор дестабілізує ситуацію в галузі, — каже Андрій Петрович. — Але продукція сільського господарства, зокрема, цукрові буряки, може слугувати сировиною для виробництва альтернативних джерел енергії. Тим самим сприяти енергетичній безпеці держави. Наша область має реальні можливості внести свою частку у вирішення важливої проблеми, виробляючи на цукрозаводах біопаливо. Якщо говорити більш конкретно, керівництво обл-держадміністрації проводить консультації та узгодження з Мінагрополітики на предмет перепрофілювання окремих підприємств для виробництва біоетанолу, що є добавкою до бензинів. У державі вже напрацьовано технології виробництва такого виду продукції. Є значні зрушення на законодавчому рівні. До того ж в області нараховується більше десяти спиртових заводів, на яких також є можливість продукувати альтернативне пальне. На одному з них — у Гайсині — таку продукцію уже виробляють. Вірю, що в нашої області є гарні перспективи. Якщо досвід у вирощуванні цукристих поєднаємо з новою справою — виробництвом біопалива, цукрозаводи отримають друге життя. Водночас регіон не має наміру здавати позиції лідера у виробництві солодких кристалів. Відновлення цукрової галузі — питання не тільки економічне, а й соціальне.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.