Ні сиру, ні роботи

Засновано його як спеціалізоване підприємство з виробництва твердих сортів сиру, до настання тяжких часів виробляв 13 видів твердих сичугових сирів, 6 видів сирів плавлених, масло, лактозу, морозиво. На підприємстві впроваджували європейську систему контролю якості. Було створено торговий дім «Сири Бурлука», що реалізовував продукцію через власну фірмову торговельну мережу, яка включала розвинену систему дистриб’юції в Україні, Росії, Казахстані, а також роздрібну торгівлю — понад сорок міні-маркетів, розташованих у всіх районах Харкова. Тепер на містоутворюючому підприємстві районного центру Великий Бурлук ворота закриті, молоковози на «приколі», виробництво завмерло.

Ще рік тому тут припинили виробляти сир, а з січня — всю молочну продукцію. Натомість людно тепер на іншому кінці селища — в центрі зайнятості. Сюди щодня приходять уже колишні працівники заводу — стають на облік. Утім, технологи, фахівці масло-, сирцехів, слюсарі, працівники холодильних установок (на підприємстві працювало понад 200 осіб) нікому не потрібні. «Професії, що називається, вузькопрофільні, сирзаводів в окрузі більше немає, тож працевлаштуватися за фахом практично неможливо», — каже начальник відділу соціальних послуг Великобурлуцького центру зайнятості Людмила Качан.

За словами голови Великобурлуцької райдержадміністрації Володимира Криничанського, в підприємства були труднощі з реалізацією своєї продукції на території Росії та Казахстану ще до за-

провадження обмежень на ввезення твердих сирів з боку РФ. За минулий рік попит значно впав, а тепер, у зв’язку із санкціями Росспоживнагляду, керівництво заводу не бачить перспективи виходу із кризової ситуації. Попит на сири Великобурлуцького заводу в Україні також незначний і не дає змогу зберегти цей вид виробництва.

Люди розгублені: завод і раніше зупинявся, але щоб звільнити всіх працівників — такого ще не було. Нині на виробництві залишилися тільки кілька фахівців, які підтримуватимуть техніку й будівлю у робочому стані. Іншим в один день показали на двері.

Звільнили працівників не по-людськи, кажуть у селищі. Якби скоротили, повинні були попередити за два місяці й виплатити компенсації. Але всіх змусили піти за згодою сторін. Виплат при цьому — жодних.

Переїзд біля залізничної станції веде просто до заводу. Десятки людей, котрі в один день стали безробітними, готові були піти на радикальні заходи — перекрити дорогу й не пропускати потяги. З такою заявою пішли до керівництва, однак там їх пристрахали. Мовляв, справа кримінальна, відповідати доведеться в суді. Жителі розповідають: кілька днів від колишніх заводчан переїзд охороняла міліція.

Перепиняти дорогу поїздам люди не стали. Не ризикнули навіть вийти із заявою, що їх звільняють незаконно. Бояться, а раптом назад покличуть тільки тих, хто пішов по-хорошому. Хоча й зізнаються: те, що виробництво запрацює знову, співробітникам не обіцяли.

Хапаються за голову й у райдержадміністрації: сирзавод — одне із двох великих підприємств району. Працювати більше ніде, хіба що перекваліфікуватися з технолога в доярку. Як розв’язувати проблеми з інвесторами, районна влада не знає.

Не прагнуть спілкуватися на заводі й з журналістами. Місцевим телевізійникам одна відповідь: «Директор зайнятий!» А охоронці далі «вертушки» не пускають. Селищем вже поширюються чутки: виробництво зупинили, щоб перевезти в Росію. Але закритий завод — це не тільки мінус 200 робочих місць. Це й вода — він живить частину селища, й очисні споруди, й можливість здавати молоко мешканцям навколишніх сіл. Обласна влада, як і районна, спільної мови з інвесторами не знайшла.

Харківська область.