Громадська організація «Конгрес українців Холмщини та Підляшшя» надіслала відкрите звернення  Голові Верховної Ради України Володимирові Рибаку та лідерам депутатських фракцій.

Ідеться про те, що у 1944—1946 роках 500 тисяч українців було депортовано з їхніх правічних земель: Холмщини, Підляшшя, Лемківщини, Надсяння.

Ця акція офіційно називалася «добровільною евакуацією», закріпленою 9 вересня 1944 року угодою між Національним комітетом визволення Польщі та УРСР,  хоч вони й не були суб’єктами міжнародного права і не мали права підписувати таку угоду. Перед і під час депортації, а саме у 1943—1945 роках, українське населення опинилося у трагічному становищі: виїзд чи невиїзд був питанням життя або смерті. На Холмщині діяли: Армія крайова, Армія людова, Народові сили збройні, «Вільність і непідлеглість», Батальйони хлопські, Армія зелена та інші. Від них людей ніхто не захистив, загинуло десятки тисяч українців, зруйновано сотні святинь, спалено 300 сіл. Ліквідовано весь етнос західної гілки українського народу, знищено цілий пласт духовної і матеріальної культури. Ліквідовано 102 тисячі господарств на 461 тисячі гектарів землі на суму 5,6 мільярда злотих. Покинуто 89 тис. житлових та 160 тис. господарських будівель на загальну суму 615,8 млн. злотих.

Далі у зверненні сказано: «угодою про «евакуацію» передбачено компенсацію втраченого та повернення землі в тих розмірах, якими володіли евакуйовані, але не більше 15 гектарів на господарство. Це не що інше, як цинізм, бо яку землю можна було отримати у колгоспах, куди заганяли виселених? Відбулося насильне вигнання та пограбування особистого майна — це злочин, за який потрібно відповідати перед судом. Якщо уже немає винуватців, то є їх правонаступники. Ніколи не пізно компенсувати пограбоване. В УРСР про компенсації годі було думати, цю тему замовчували. Водночас звертаємося з проханням не утотожнювати депортацію 1944—1945 років до УРСР з акцією «Вісла» 1947 року, внутрішньо-польським переселенням 140 тисяч українців на захід Польщі. На той час, коли здійснювали акцію «Вісла», 500 тисяч українців уже «насолоджувалися колгоспним раєм» в УРСР. Сенат Республіки Польща своєю постановою від 3 серпня 1990 року засудив акцію «Вісла». Отже, Польща виправила кривди, заподіяні акцією «Вісла». А в Україні? Наші неодноразові звернення були проігноровані органами виконавчої та законодавчої влади. Минуло 65 років, але і досі трагічна сторінка в історії українського народу не отримала політично-правової оцінки на державному і міжнародному рівнях, що призвело до цілої низки проблем. Навіть тепер, у незалежній Україні, не хочуть почути депортованих.

Ми можемо не дочекатися справедливої політико-правової оцінки депортації українців у 1944—1945 роках. Нашу пам’ять і біль ми передаємо нашим нащадкам, серед них є багато таких, що досягли певних висот у суспільстві, стали докторами і кандидатами наук, заслуженими працівниками мистецтва, культури, виробництва, медицини тощо, внесли вагомий внесок у розбудову незалежної України. Маємо велику надію на Верховну Раду сьомого скликання і на вас, шановні народні депутати, ми ж за вас голосували! Звертаємося до вас із проханням:

1) призначити парламентські слухання;

2) дати політико-правову оцінку виселенню;

3) надати виселеним та їхнім дітям статус депортованих (нам набридло мати статус «переселенця», чути слово, в яке вкладається відтінок меншовартості);

4) вирішити питання відшкодувань моральних і матеріальних збитків;

5) спростити процедуру перетину кордону вихідцям з Холмщини, Підляшшя, Лемківщини і Надсяння та їх дітям з метою відвідування рідних сіл, прадідівських могил».

Звернення підписали:

голова всеукраїнської організації «Конгрес українців Холмщини і Підляшшя» Олександр Боровик та голови обласних осередків Київської, Львівської, Чернівецької, Рівненської, Волинської, Івано-Франківської, Закарпатської, Запорізької, Дніпропетровської, Миколаївської, Одеської областей та АР Крим.