Ефективність виробництва та використання біопалива — шлях до енергетичної незалежності держави

Наша держава щорічно використовує приблизно 200 мільйонів тонн умовного палива. При цьому імпортує понад 75 відсотків природного газу, 85 — сирої нафти і нафтопродуктів. Власними енергоресурсами ми забезпечені на 53 відсотки. Така структура залежності від країн—експортерів нафти й газу є загрозливою не тільки для енергетичної, а й національної безпеки держави. Ураховуючи такі загрози, вітчизняні вчені розробили довгострокову програму переорієнтації економіки на нові джерела палива. Її суть відображена, як уже згадувалося, в Концепції виробництва альтернативних джерел енергії та формування ринку біопалив. Слід особливо наголосити, що втілення цього документа в життя потребує державної підтримки. Його реалізація сприятиме активізації роботи вітчизняного агропромислового та машинобудівного комплексів. Дасть можливість вирішити низку питань охорони і збереження навколишнього природного середовища. Одне слово, виробництво альтернативних джерел енергії — це комплекс заходів, вкрай потрібних державі і суспільству. Про них говоритимемо далі.

У нас є потенціал всіх видів відновлювальних джерел енергії. Енергія сонця і вітру, біомаса, біопаливо, геотермальна та мікрогідроенергія — використання такого ресурсу гарантує отримання значного потенціалу. Наприклад, щорічний загальний потенціал біомаси агропромислового виробництва, доступної для отримання з неї енергії, становить 49 мільйонів тонн умовного палива. При цьому не зменшиться виробництво продуктів харчування. Бо насправді можемо забезпечувати себе ними, використовуючи 70 відсотків земель, придатних для сільськогосподарського виробництва. Наведені цифри свідчать про можливість істотно нарощувати виробництво сільськогосподарської продукції. Цей факт робить нашу державу привабливою для розвитку ринку біопалив. До речі, бізнесові структури деяких країн уже конкурують між собою за отримання права розвивати в нашій державі виробництво біоетанолу. Тобто сільське господарство дасть можливість отримувати не тільки продовольство, а й відновлювальну енергію. У такому разі прибутки примножуватимуть не ті, хто торгує нафтою, а наші селяни.

Не можна не звернути увагу на ще одну позитивну обставину, що стосується виробництва і використання біопалива. Це об’єктивна передумова створення додаткових робочих місць, збільшення зайнятості сільського населення, підвищення ефективності виробництва, а отже, й добробуту людей. Переважна більшість переробних підприємств, як відомо, розташована в сільській місцевості. Для деяких населених пунктів вони є основними платниками податків у місцевий бюджет. На їхній базі тримається інфраструктура сільських населених пунктів. Якщо такі підприємства працюють неритмічно, то це, як кажуть, боляче б’є по незахищених верствах населення, створює проблеми із забезпеченням теплом та електрикою шкіл, дитсадків, житлових будинків. Тобто нарощування виробництва паливно-енергетичних ресурсів і розвитку біопалива є не тільки економічною необхідністю. Воно сприятиме позитивним соціальним зрушенням.

Досвід формування ринку біопалив у європейських країнах свідчить, що найбільше значення серед поновлювальних енергоресурсів має біомаса. Вона вуглецевовмісна і цукроносна. До останньої належать цукрові буряки, цукрова тростина, очерет, сорго. Енергетично привабливими визнано такі рослини, як цукрові буряки, кукурудза, тритікале, топінамбур. Вони є доброю сировиною для виробництва біоетанолу. З олійних культур — ріпак, соя, льон олійний — отримують біодизель.

Слід зазначити, що впродовж останніх років значно розширено посівні площі енергетичних культур. Загалом їх стало більше на два мільйони гектарів. Тим часом, як свідчать результати досліджень, найпотенційнішим, але поки що мало задіяним у нас джерелом відновлювальної енергії є виробництво рідких біопалив із біомаси сільськогосподарських культур. Із біосировини отримують рідке, газоподібне і тверде паливо. Поділяють рідке біопаливо на те, що використовується для карбюраторних, дизельних двигунів і для спалювання в котлах замість мазуту.

Високопродуктивною цукроносною культурою є цукрове сорго. Стійка до посухи рослина, що сягає чотирьох метрів у висоту, містить у своїх листках до 20 відсотків цукру. Беручи до уваги невибагливі умови її вирощування, можна стверджувати, що це перспективна сировина. Водночас слід зауважити, що в регіонах не опрацьовано пріоритетні технології для отримання біопалива із сільськогосподарських культур.

Упровадження альтернативної енергетики пожвавить роботу машинобудівного комплексу. Бо треба буде налагодити серійне виробництво технологічного обладнання на діючих машинобудівних та механічних заводах. У нас зібрано достатню інформаційно-правову базу даних для науково-теоретичного супроводу основних напрямів оновлення паливно-енергетичного комплексу шляхом планомірного використання біопалив, зокрема рідких.

Дискусійним залишається питання про доцільність використання для виробництва біопалива решток таких культур, як солома колосових, стебла кукурудзи. Безперечно, органічні рештки потрібні для поліпшення ґрунту. Беручи до уваги той факт, що нині в ґрунт майже не вносять органічних добрив, використання їх для виробництва альтернативних видів палива не є доцільним. Однак в окремих випадках, за наявності надлишку відходів, можна використовувати й таку сировину.

Під час формування ринку біопалив у розвинутих зарубіжних країнах застосовували істотні стимули для гравців такого ринку. І стимули були дуже вагомі. Йдеться насамперед про надання податкових пільг для виробників. Нам теж варто брати з них приклад. Стимулювати не тільки виробників. На мою думку, заохочення потребують також науковці. Адже надзвичайно важливим чинником у підвищенні ефективності виробництва біопалива є селекція рослин. Потрібні нові генотипи з більшим умістом корисних речовин для виготовлення біоетанолу і біодизелю. До того ж наукові дослідження слід проводити в різних напрямах. Ідеться про зміну біохімічних особливостей зерна або інших продуктів. Над цим працюють і працюватимуть надалі науковці НААНУ.

Участь фундаментальної науки в розвитку біоенергетики відіграватиме вирішальну роль. Зокрема, це стосується науковців, зайнятих у галузі геноміки, генетичної інженерії, ботаніки, біохімії, фізіології рослин. Для таких досліджень потрібні кошти. Ці витрати в перспективі, без сумніву, окупляться сторицею. Тобто фінансове забезпечення фундаментальних досліджень постає на перший план. Водночас для ефективнішої роботи НААНУ слід реформувати її структуру за програмою, напрацьованою і розробленою самими вченими академії. Необхідно створити такі умови для діяльності НААНУ, щоб наукова структура була повністю забезпечена фінансуванням.

Підтримку розвитку джерел відновлювальної енергії продемонстрували конкретними кроками Президент держави, Верховна Рада, Кабінет Міністрів. Зокрема, ухвалено низку нормативних документів, які стимулюватимуть виробництво альтернативного палива. Такі дії вселяють оптимізм і дають надію на подальшу підтримку важливої справи.

Утім, на шляху розвитку ринку біопалива є ще чимало перешкод. Щоб їх усунути, пропонуємо здійснити на державному рівні низку конкретних заходів. Насамперед варто розробити стратегію, на основі тієї, що пропонують науковці, терміном принаймні на десять років. Час вказуємо для того, щоб забезпечити стійкість у розвитку галузі. Такий план дій має бути послідовним, системним, чітко окреслювати ефективне використання бюджетних коштів.

Важливим пунктом має стати впровадження комплексу заходів щодо освоєння інтенсивних технологій вирощування високоенергетичних рослин. Треба також подбати про входження нашої країни в ринок споживання паливного етанолу, біодизелю та інших компонентів палива. Прийняти законодавчо-правові акти щодо обов’язкового використання в державі моторних палив з антидетонаційними компонентами.

Питання розробки та впровадження альтернативних джерел енергії перебувають на тій стадії розвитку, коли потрібні і фінансова підтримка, і глибоке розуміння в державних структурах та наукових колах необхідності ширшої пропаганди виробництва і застосування біопалива. Якщо говорити конкретніше, потрібно змінити стереотипи мислення посадовців і відповідальних державних чиновників, безпосередньо причетних до вирішення непростого питання державної ваги. Адже енергетична незалежність — це стратегічна мета держави.

У розв’язанні проблеми формування ринку біопалива значна роль належить урядовим структурам. Вони мають бути державним регулятором у цьому процесі. Наведу конкретний приклад. Спиртова галузь, що перебуває під контролем держави, повною мірою задовольняє внутрішні потреби у спирті для виготовлення лікеро-горілчаних виробів. Але зверніть увагу на таку деталь: водночас використовує лише 30 відсотків своїх потужностей. Є реальна можливість переоснастити частину спиртових заводів на виробництво біопалива. Але ж справа стримується, як то кажуть, з усіх боків. Наприклад, ні для кого не секрет, що ринок біопалива гальмують нафтопереробні монополісти та зацікавлені в цьому бізнесові структури.

Із сказаного вище можна зробити висновок: розвиток ринку біопалива в нашій державі має бути послідовним й обґрунтованим. Його слід формувати з урахуванням можливого впливу не тільки на національну економіку, а також думати, як упередити можливий негативний вплив передусім на землі сільськогосподарського призначення. Як уже наголошувалося, біоенергетика є потужним стимулом для розвитку аграрного сектору. Однак водночас слід пам’ятати про збереження балансу між продовольчим, кормовим та енергетичним використанням продукції АПК.

На жаль, проблем, що стримують ринок біопалива, в нас залишається ще багато. Назву окремі з них. Поки що відсутня чітка стратегія розвитку, де було б ураховано всі чинники впливу забезпечення енергетичної та продовольчої безпеки. У нас не створено умови для зростання попиту на моторне паливо. Немає системи правових, регуляторних та інших ринкових інструментів, які б дали змогу проводити ефективну економічну діяльність у сфері виробництва та споживання біопалива. Структура зберігання та реалізації рідкого палива також розвинута недостатньо. Потрібно налагодити чіткий контроль за якістю біопалива, до того ж на всіх етапах — від виробництва до реалізації.

Є ще низка недоліків, які гальмують упровадження справи державної ваги. Прикро, що з такими можливостями ми безнадійно відстаємо від розвинутих країн у питанні запровадження і використання альтернативних джерел енергії. Таке відставання негативно позначається, як уже наголошувалося, не лише на енергетичній, а й на національній безпеці держави. Всі є очевидцями того, як Україна опинилась у полоні енергозалежності від інших країн. І це тоді, коли маємо всі необхідні умови стати врівень з тими, хто проблему енергонезалежності підніс на щит держави. Вони — на щиті, ми — під щитом. Чи довго так триватиме? Запитання аж ніяк не риторичне. Воно стосується кожного, від кого тією чи іншою мірою залежить розв’язання цієї непростої проблеми. Політичну незалежність ми здобули понад двадцять років тому. Тепер маємо виборювати незалежність енергетичну. Разом, забувши про політичні прапори і політичні кольори, про партії і рухи. У цій справі вже згаяли багато часу. Не марнуймо його надалі. Як писав поет, «схаменіться, бо лихо нам буде». Енергетичне лихо страшне ще й тим, що може вдарити по незалежності політичній.