Чому чиновники часто приховують інформацію, яка має бути публічною і доступною для громади? Проблеми застосування Закону України «Про доступ до публічної інформації» органами державної влади та місцевого самоврядування обговорили учасники круглого столу, організованого Комітетом із питань свободи слова та інформації і Асоціацією міст України.
Закон про доступ до публічної інформації діє вже два роки. За цей час значно збільшилася кількість звернень громадян до органів влади та отриманих відповідей, однак, як свідчить практика, закон діє далеко не сповна. Досі залишаються абсолютно закритими генплани розвитку великих міст, у тому числі й столиці. На офіційних сайтах міськрад, ОДА та інших органів влади можна зачитатися деталями біографій їхніх очільників, однак проектів рішень, які за законом мають оприлюднюватися за 20 днів до ухвалення, не знайти і вдень з вогнем. Приміром, Харківська міськрада, як проаналізували в парламентському комітеті, за два роки оприлюднила лише два свої рішення. Якщо ви допитливий громадянин чи журналіст, спробуйте офіційно довідатися про розподіл землі та іншої комунальної власності, нерухомості: відповідь не дадуть, посилаючись на інший закон — про захист персональних даних, начебто це втручання в особисте життя. «Якщо голова комітету ніяк не може отримати інформацію про використання коштів із бюджету Києва, то як про це зможуть дізнатися рядові кияни?» — зауважив голова комітету Микола Томенко. На його переконання, повинна бути кримінальна відповідальність за ненадання чиновниками інформації, яка є публічною, тобто не закритою.
Керівник інформаційного управління Верховної Ради Віктор Резванюк розповів, як у парламенті опрацьовуються всі запити на отримання інформації. Інформуправління проводить первинну обробку запитів на публічну інформацію і направляє їх до того структурного підрозділу Верховної Ради, який володіє інформацією. Запити надходять у різних формах — письмові, звичайною поштою та електронною, усні по телефону чи через Інтернет. За два роки у відповіді відмовили 25% запитів. Бо запити надходили не за адресою, і їх перенаправляли в інші органи влади (близько 6%), або люди просили просто надати юридичну консультацію, що не в компетенції інформуправління, або запити стосувалися інформації з обмеженим доступом. На думку В. Резванюка, у змінах до закону варто було б прописати, що не може бути закритою інформація про використання бюджетних коштів.
«Закон не працює на всі 100%, у ньому є недоліки, вади і шпарини, якими користуються розпорядники інформації», — стверджує і керівник головного управління забезпечення доступу до публічної інформації адміністрації Президента України Денис Іванеску. Водночас, на його думку, плюсами закону про доступ до публічної інформації стало насамперед те, що цей документ легалізував спілкування громадян із держслужбовцями через Інтернет. Адже понад половину запитів надходить за допомогою електронної пошти чи форми зворотного зв’язку на веб-сайтах органів влади.
Нині уряд спільно з АП готує пакет законопроектів — зміни до чотирьох кодексів та 53 законів — щодо доступу до інформації. Не стоять осторонь і депутати — свої законопроекти внесли і представники більшості, й опозиції. Зокрема, пропонується запровадити штрафи для чиновників за небажання ділитися з громадськістю та журналістами інформацією, яка є публічною, а не секретною — до 1360 гривень, унеможливити використання закону про захист персональних даних для приховування публічної інформації, оприлюднювати на сайтах органів влади декларації про доходи держслужбовців, генеральні плани розвитку міст. У профільному комітеті сподіваються, що парламент ухвалить ці законодавчі зміни до літа, максимум — до кінця року.
Факт
Упродовж 2011—2012 років адміністрація Президента України надала 43 тисячі відповідей на запити громадян. Із них 3400 — були запити ЗМІ. 25 тисяч запитів надійшло електронною поштою. 93% запитів опрацьовувалися за п’ять днів.
Фото Олександра КЛИМЕНКА.
