Чому батьківський скарб коштує дешевше, ніж його оформлення
Ще в жовтні минулого року Верховна Рада прийняла законопроект про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо оформлення спадщини. Він передбачав, що оформлення свідоцтва про право на спадщину та внесення до нього змін, вступ у права спадкоємця, охорона спадкового майна, призначення виконавця можуть здійснюватися не тільки нотаріусом, як це було раніше, а й сільрадами. Тобто останні під час оформлення свідоцтва повинні перевірити факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для її отримання. До того ж спадкоємці, які пропустили строк прийняття спадщини, за згодою сторін можуть отримати свідоцтво про спадщину в сільраді, а не через суд.
Зміни до законів мали би істотно спростити для сільських жителів оформлення спадщини на земельну ділянку, будинок, інше майно, оскільки дають змогу зробити ці процедури на місці, в сільраді, не мандруючи до нотаріуса в районний чи обласний центр та збираючи багато різних платних довідок.
Але, висловивши чимало зауважень, Президент поки що так і не підписав цей документ. А оформлення спадщини в селі залишається дуже клопіткою і дороговартісною справою.
Документи коштують більше, ніж хата
— Семеновичу, то що ж тепер робити з усіма тими паперами? — просто з порога починає свою розмову із сільським головою мешканець села Малиничі Хмельницького району. — Мама померла, а я вже тепер і не знаю, які там документи були, які треба нові виробляти. І що тепер моє?
Уже разом починають розкладати на столі старенькі свідоцтва і довідки. Ось документ на хату, а ось навіть є державний акт на 15 соток, що біля неї. Зате на інших 35 соток жодних документів немає. Оформляти їх доведеться, що називається, з нуля. У спадкоємця жодних проблем із власністю наче немає, бо інших претендентів на батьківщину нема. Але все це має бути зафіксовано в паперах, а тут якраз і починаються проблеми.
— Добре, якщо на хату є відповідні документи — дозвіл на будівництво, свідоцтво про право власності, — роз’яснює сільський голова Микола Маренок. — Але дуже часто саме їх і бракує, бо хати зводились багато десятиліть тому, коли таких паперів ніхто не вимагав. А до тих, що збудовані після 1992 року, ще більші вимоги, які тягнуть серйозні витрати. Скажімо, для того, щоб тепер узаконити їх будівництво, доведеться витратити тільки на спеціальні експертизи до трьох тисяч гривень. Ще стільки ж піде й на інші документи.
З огляду на все це, нерідко трапляється так, що, заявивши про своє право на спадщину, нащадки полишають усю бюрократичну справу до ліпших часів.
І це навіть у такому приміському селі, як Малиничі, де потенційна вартість земельних ділянок доволі висока. А що вже казати про села, розташовані у глибинці, за десятки кілометрів від обласного центру?
Якщо, скажімо, починати переоформлення документів на нового власника з виготовлення технічної документації на будівлю і визнання права власності через суд, а саме так дуже часто й буває, то витрати виллються в чималу копійку. Враховуючи судові витрати, послуги державних організацій, приватних фірм і адвокатів, що залучаються до цього процесу, вони можуть сягнути 4—5 тисяч гривень. Далеко не кожен селянин може дозволити собі такі витрати. Та й що отримає після того натомість? Ту стареньку хатину, що була побудована дідами-прадідами і в якій прожило не одне покоління.
Людям невтямки, за що вони повинні платити? Адже дуже часто буває так, що всі бюрократичні витрати перевищують реальну ринкову вартість батьківщини.
Земля залишається за мертвими душами
— Якщо взяти статистику, то щороку в нас в Гальчинцях помирають до трьох десятків жителів, — розповів фермер із Теофіпольського району Леонід Стецюк. — А спадщину за цей самий час переоформлюють чотири—п’ять осіб.
До чого призводить така диспропорція, пробуємо розібратися. Ураховуючи демографію, неважко помітити, що за п’ять—десять років село назавжди залишають вже не десятки, а сотні людей.
І це означає, що прямих власників земельних паїв, які отримали свою частку ще від колгоспу, стає дедалі менше. Фактично земля переходить до їхніх дітей та онуків. Але оформити це на паперах не так просто.
— Нові власники доволі часто не живуть не тільки в селі, а й у країні, — продовжує фермер. — Не секрет, що частина з них заробляють на життя за кордоном. Якщо хтось і приїде в коротку відпустку, то часу не вистачить, щоб переробити всі документи. А як мені, фермеру, без власника можна оформити договір на оренду такої землі? Пішов у земельний відділ, там пояснили, що з нового року функції з оформлення права власності передано спеціальній службі при управління юстиції — Держкомзему. Це наче мало спростити ситуацію. Але поки що ніякого полегшення не видно.
Принаймні фінансового. Бо орендар наводить такі підрахунки: оформлення документів, довідки, послуги нотаріусів — усе це коштуватиме 600—800 гривень. І це тільки для реєстрації одного паю. А якщо таких до півсотні на рік, то скільки потрібно витратити? Для фермера, котрий готовий узяти землю в оренду й обробляти її, такі витрати не під силу. Але й спадкоємці, тобто нові власники землі, не надто поспішають. Бо, витрачаючи чималі кошти, не знають, коли і як зможуть відшкодувати ці витрати.
Ось тут і з’являються невитребувані паї, так звана нічийна земля. А на такий ласий шматок завжди знайдеться охочий, який зуміє якщо не обійти бюрократичні перепони, то сплатити всі витрати.
Те, що людям добре, для голови — проблема
Та проблема впирається не лише в гроші, а й у довгий шлях ходіння по різних інстанціях, котрий може вимірюватися не одним роком. Новий законопроект стосовно спрощення оформлення спадщини, який схвалили депутати торік, мав би спростити ситуацію. Принаймні скоротити цей бюрократичний шлях, оскільки деякі функції у цьому процесі було передано сільським головам. А це означає, що люди могли б позбавитись не однієї обтяжливої поїздки до райцентру.
Але те, що мало б спростити життя селянам, новим тягарем може лягти на плечі сільських керманичів. А вони до цього не готові.
— Просто не уявляю, як завіряти документи, виписувати довідки, перевіряти різні факти може людина, котра не має відповідної юридичної освіти, — ділиться думками Микола Маренок. — Мало того, в сільраді немає свого юриста, котрий міг хоча б проконтролювати правильність виконання таких дій. Переконаний, таким шляхом навряд чи вдасться зняти цю доволі гостру проблему. Тут потрібне інше рішення. Щось на зразок створення єдиного центру, де були б зосереджені всі фахівці.
Схожим шляхом уже пішло чимало державних служб. Скажімо, вже звичною стала для хмельничан робота єдиного дозвільного центру. Такий діє й у структурі МВС. Вони значно спрощують життя своїх клієнтів хоча б уже тим, що під одним дахом перебувають фахівці різних служб, з якими потрібно узгоджувати ті чи інші документи.
Але спадкоємці про таке спрощення своїх важких походів поки що не мріють. На жаль, не вдалося зробити крок на шляху спрощення і новому закону. У висловлених Президентом пропозиціях щодо нього знайшлося чимало зауважень, котрі поки що не дали змоги законові набрати чинності. Головна причина — це те, що запропонований механізм, за яким права на спадщину можуть бути оформлені сільськими та селищними радами, не відповідає цілій низці інших чинних законів. І це означає, що на практиці виникатимуть дедалі нові конфлікти. А батьківські хати стоятимуть пустками.
Замість післямови
У більшості країн поняття спадщини і всього, що з нею пов’язано, є одним із наріжних каменів для всього суспільства. Дехто може похвалитися документами на право власності, котрим уже не одна сотня літ. І ні в кого не виникає сумніву щодо їх правдивості і чинності.
Натомість не одне покоління українців прожило без такого поняття, як власність, а отже, і права спадщини на неї. Дуже часто батькам не було що заповідати своїм дітям. Так складалось історично.
І тепер у десятків тисяч селян немає багатства, яке можна було б передавати з покоління в покоління. Здебільшого це все та-таки старенька хата, яку і за пару тисяч гривень продати нікому. Та ще... невеличкий клаптик землі, якому пророкують міцне фінансове майбутнє. Переважно заради нього нащадки і прагнуть оформити своє право власності на майно. Але, з огляду на те, як важко їм це зробити, мимоволі напрошуються думки про те, чи не навмисно так ускладнена вся процедура?
Хмельницька область.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
