У Мисах незабаром можуть поплисти хати, а напитися — дорого

— Річ у тому, — повідомив депутат сільської ради Дмитро Баран, — що Дніпро щороку «з’їдає» 3-4 метри берега і впритул підступає до нашого села. Лише за моєї пам’яті ріка наблизилася на 200 метрів до Мисів. Зараз залишилося 20—30 метрів від хат. А якщо буде велика повінь, то вода, розмивши 3-4 метри берега в одному місці, нарешті піде вільно гуляти по селу. Це буде велике лихо.

У населеному пункті проживає більше сотні мешканців, а влітку —майже 500 дачників.

Ще 2011-го відбувся сход села, який просив місцеву владу забити на сполох. Депутат районної ради Інга Лапуцька оформила відповідний запит. Голова Ріпкинської райради Віктор Бугай з цього приводу нам повідомив:

— Берегоукріплення наш місцевий бюджет не потягне. Для цього треба не один мільйон гривень. Ми тільки можемо просити допомоги держави.

Заступник начальника Деснянського басейнового управління водних ресурсів Вадим Потапенко зазначив, що комісія із представників МНС, органів місцевого самоврядування, земельних ресурсів виїжджала в Миси і дійшла висновку про необхідність укріплення трьох кілометрів берегової лінії. На жаль, сьогодні не виготовлений проект будівництва, а відтак і не розпочаті роботи. Орієнтовну вартість укріплення берегової лінії фахівці оцінюють в 62 мільйони гривень. Хоч як прикро, біля сусіднього Любеча подібні роботи призупинилися через брак фінансування.

Гроші великі... І їх, мабуть, нададуть лише в авральному порядку, коли Дніпрова вода наробить великої шкоди.

Миси також мають і другу водну проблему. Село напряму дуже близько розташоване від Чорнобильської АЕС. Воно потерпіло від наслідків аварії на атомній станції. Вода в колодязях стала забрудненою. За відповідною чорнобильською програмою провели до села водогін. Та з 1 січня місцевим жителям надійшли квитанції про оплату по 61 гривні 62 копійки (!) за кубічний метр використаної артезіанської води!

Як з’ясувалося, місцеві жителі стали заручниками тяжкої фінансової ситуації, яка склалася в ТОВ «Ріпкинський райсількомунгосп».

— У нас заборгованість із зарплати становить вже три місяці, — повідомив директор підприємства Володимир Коваленко. — У колективі працює 25 осіб, 15 із них якраз обслуговують водонапірні башти, водомережі в 15 селах. Платимо останнім по 240—300 гривень на місяць. Це в основному жінки, бо ж хто піде на такі гроші. Та й з ними нічим розрахуватися... Колись у селах були колгоспи, стояли ферми. Тоді, ясна річ, господарства брали основний тягар із водопостачання, вода була дешевша. Зараз усе це водне господарство функціонує лише завдяки нам. Більшість сіл невеличкі. Жителі Гуньківки, наприклад, використовують 77 кубометрів води на рік. Це 6—7 кубів на місяць. Але ж узимку, аби водонапірна башта не замерзла, треба хоча б тричі прокачати воду. Це великі затрати електроенергії. Плюс оті мізерні 0,2 ставки (2880 грн. на рік!). Плюс оплата аналізів за перевірку якості води. Ось і виходить така велика ціна. Торік отримали дотацію 113 тисяч гривень на півроку. Це дало змогу зменшити тариф. Однак зараз поки що питання із дотацією не вирішується.

У разі надходження бюджетних коштів керівник пообіцяв вдатися до перегляду тарифів. Одне слово, селянам Мисів доводиться поки що лише чекати милості від природи та поліпшення економічних показників у державі.

 

Чернігівська область.