У країні Сезанна і пармезана орендарів поціновують вище, ніж власників
Минулого тижня у Держземагентстві відбувся франко-український семінар: «Аграрна земельна політика: цілі та інструменти». У тому, що представники цієї країни зацікавлені у «правильному» розвитку в нашій державі земельних відносин, свідчила присутність Надзвичайного і Повноважного Посла Франції в Україні Алена Ремі, який виголосив вступне слово. Думається, заінтересованість полягає в тому, що в майбутньому вбачається наша інтеграція до євроспільноти. Заходу не так вже й байдуже — перетвориться в результаті земельних реформ одна з найбільших аграрних країн Європи, де обробляється 42 мільйони гектарів і де майже 30 відсотків населення мешкають за межами міст, на латифундію чи все-таки буде збережено сільську поселенську мережу.
До того ж Франція також держава з великими традиціями в агровиробництві й зацікавлена у співробітництві у цій галузі. Про те, що реформи в Україні мають зробити землекористування ефективним і соціально прийнятним, а не навпаки, зазначав і заступник голови Держземагентства Євген Бердніков. За його словами, семінар потрібен, щоб почути, зрозуміти й перейняти позитивний досвід. Чи не найбільше, наголошував Є. Бердніков, йому імпонує те, що французів не лякає великий вплив держави на регулювання земельних відносин.
Тепер, власне кажучи, про сам досвід.
Важливо, що у Франції перевагу надають орендоотримувачу — тому, хто веде сільгоспвиробництво, працює на землі. Тобто фермера держава підтримує більше, ніж власника угідь. Мінімальна тривалість оренди — дев’ять років, причому власник може забрати землю лише за певних умов, приміром, якщо сам вирішить її обробляти.
Для власників, які на тривалий час передають землю в оренду, поширюються податкові пільги.
Заради спільного інтересу закон може накладати обмеження на власника. Причому вони численні й визначені сільським, екологічним й урбаністичним кодексами. Приміром, закон не дозволяє власнику обирати того, кому передати в оренду чи продати свій наділ, тоді як позиція громади у цьому питанні може стати визначальною. А земля має оброблятися сприятливим для довкілля способом.
Якщо фермер передає дітям чи родичам право оренди на землю, то власник наділу жодним чином не може цьому протидіяти. Хоча насправді мало дітей сільгоспвиробників наслідують справу своїх батьків — є у Франції така проблема.
Там дозволено іноземцям купувати землю. Нерідко молоді голландці беруть у власність наділи, щоб господарювати у Франції, бо у Нідерландах ціни на землю — одні з найвищих в Європі. Але у Франції діє «практично державна» структура — Товариство земельного та сільськогосподарського устрою, яке вибирає покупця, і часто перевага віддається місцевому проекту. Хоча вимога мати ресурси, щоб ефективно вести господарство, стосується будь-якого покупця чи орендаря. Виходить, у Франції продається не так земля, як право займатися агровиробництвом. А всілякі спекуляції з головним багатством держави поза законом.
До речі, французи здебільшого спокійно ставляться до земельних придбань молодих голландців, логічно розмірковуючи, що ті інтегруються в їхньому суспільстві. Водночас не можна сказати, що французам зовсім байдуже, що іноземці скуповують у них сільгоспугіддя. Особливо турбують грошовиті китайці, охочі до виноградників та виноробних підприємств. Але й тут французи вбачають плюси — китайці налагоджують поставки вина зі своїх заводів до Піднебесної.
На передній план виходить створення сімейного типу господарств: збереження земельного паю та будівлі. Не допускається ліквідація життєздатних хазяйств. Коли придбав землю для реалізації певного проекту: для вирощування сільгоспкультур або ведення тваринництва, то впродовж принаймні 10 років мусиш дотримуватися заявленого плану.
Ще одна вимога до потенційного сільгоспвиробника — наявність відповідної освіти. Якщо її немає, треба брати дозвіл, доводити, що здатен фахово господарювати. Для молодих фермерів, запевняють французькі фахівці, оренда гектарів доступна. Тобто, якщо здобув освіту і декларуєш, що займатимешся сільським господарством, то держава допоможе тобі облаштуватися на землі. Головне, щоб жив у глибинці й сам працював на цьому наділі.
Будівництво дозволяють там, де вже є споруди — в урбаністичних зонах. Поза межами таких зон не можна нічого зводити, окрім як для сільськогосподарських цілей.
У підсумку, за таких умов французам (на відміну від українців) можна не хвилюватися, що їхні сільгоспугіддя перетворюватимуться на латифундії.
На семінарі побувала Галина КВІТКА.
