Досьє «Голосу України»

ПОВАЛІЙ Таїсія Миколаївна, народний депутат України від Партії регіонів (№ 2 у виборчому списку), співачка й актриса. Народилася 10 грудня 1964 року в селі Шамраївка на Київщині. У 15 років поїхала навчатися до Києва, закінчила Київське вище музичне училище імені Глієра. Народна артистка України, володарка численних мистецьких премій і нагород. Ідею включити відому українську співачку до першої п’ятірки Партії регіонів ЗМІ приписують Миколі Азарову. Чоловік — Ігор Ліхута (продюсер співачки). Має дорослого сина Дениса.

Поява у виборчому списку Партії регіонів на парламентських виборах 2012 року народної артистки України, відомої співачки Таїсії Повалій була інтригою аж до передвиборного партійного з’їзду. Усі здогадувалися, що в першій п’ятірці регіоналів буде відома особистість, далека до політичного олімпу і, швидше за все, — це жінка. Як народна артистка потрапила до великої політики, освоюється у парламенті та над чим у ньому працює? — про це Таїсія Повалій розповіла «Голосу України».

— Ви вже освоїлися у Верховній Раді, вивчили ходи-виходи-переходи? Як атмосфера в сесійній залі, яке враження від парламенту?

— На жаль, від початку сесійної роботи не було можливості як слід зайнятися саме роботою, бо, як відомо, тривало блокування. Тому спершу було здивування, а тепер потроху починаю звикати. 

— У російського поета Євгена Євтушенка є такі слова: «Поет в Росії — більше ніж поет». Чи можна перефразувати цю фразу: «Співак в Україні — більше ніж співак»? Що спонукало відому співачку, зірку шоу-бізнесу, піти в політику?

— Передусім я — мати, дружина, донька. Я — українка. А вже потім співачка. І як мати, хочу зробити все можливе задля того, щоб мої діти, онуки і правнуки жили в щасливій, заможній, вільній Україні. Так, саме завдяки тому, що я відома співачка, отримала можливість бути обраною до Верховної Ради. І я скористалася цим, бо маю чітку громадянську позицію. Я відчуваю, що можу зробити значно більше для людей, ніж тільки дарувати їм гарні пісні.

— Розкажіть, як стали другим номером у списку Партії регіонів, як познайомилися з Віктором Януковичем, які у вас відносини, чи бачитеся, спілкуєтеся? З ким найбільше спілкуєтеся з партійного керівництва?

— Про те, як я стала другим номером, краще запитати керівництво партії. Як мені відомо, це рішення було прийнято колегіально на передвиборному з’їзді. Після чого мені запропонували почесне місце у виборчому списку. Оскільки я майже 10 років підтримую Партію регіонів і давно маю свої пропозиції в законотворчості — тому, порадившись з родиною, прийняла це рішення.

А з Віктором Федоровичем познайомилися ще в ті часи, коли він керував Донецькою облдержадміністрацією. Власне, тепер жодним чином не використовую своє давнє знайомство з Президентом — волію зайвий раз не турбувати його, бо розумію завантаженість Віктора Федоровича. Втім, якщо задля справи буде вкрай необхідно — звернуся і до Президента.

Щодо колег по партії — з ними спілкуюся доволі часто, здебільшого в робочому режимі.

— Дехто вважає, що митець має стояти над політикою і не ставати на чийсь бік у політичних протистояннях. Ви стали на бік влади. Так комфортніше чи більше відповідальності?

— Митець — теж громадянин країни, як будь-хто інший. І взагалі, я ніколи не розуміла цього вислову — чому саме митець має бути над політикою, а, скажімо, не спортсмен, чи інженер?! Може навпаки — митець має бути в центрі політичних подій? Бо митець краще за багатьох може висловити прагнення людей, згуртувати їх і надихнути. Не виключаю, що саме тому часто-густо і згадують цю фразу, бо дехто розуміє: митець як політик — доволі потужна зброя.

І щодо того, буцімто я стала на бік влади. Нагадаю: коли я стала прихильницею Партії регіонів, вона аж ніяк не була владою. Швидше навпаки, бо це був буремний 2004 рік. І тоді ні про яку комфортність за підтримку Партії регіонів взагалі не йшлося. А ось відповідальність завжди була і є.

— Чи спостерігаєте за діяльністю інших митців у політиці? В українському парламенті свого часу вже були Поплавський, Руслана, Вакарчук, у Держдумі Росії — Кобзон... Яким бачите своє місце в парламенті?

— Коли в нашому парламенті були мої колеги, яких ви щойно згадали, мушу визнати — не дуже пильно спостерігала за їх працею. А з Йосипа Давидовича я завжди брала приклад — і не тільки як з видатного співака, артиста, а й як з культової особистості сьогодення. І мені дуже хотілося хоча б трішки бути схожою на нього. А щодо бачення свого місця в парламенті... Знаєте, це має визначити народ. Якщо я буду корисною людям, то більшого мені не треба.

— Як змінився ваш розпорядок робочого дня після обрання депутатом? Чи не заважатиме графік концертів, гастролей депутатській роботі?

— Як і обіцяла, ще до обрання до Верховної Ради, мій гастрольний графік значно скоротився, бо маю не лише прихильників, а й виборців, а це величезна відповідальність. Тому концерти аж ніяк не заважають моїй парламентській роботі.

— Ви зможете завжди бути присутньою в сесійній залі й голосувати особисто? Яке ваше ставлення до вимог опозиції щодо особистого голосування депутатів?

— Моє ставлення давно відоме: все має бути чесно і без фанатизму! Бо та гонитва за «чесністю», яку нині демонструє частина депутатів у сесійній залі, дедалі більше нагадує показові виступи.

— У Верховній Раді ви очолили підкомітет з питань творчої діяльності, мистецтва, культурно-просвітницької діяльності та благодійництва Комітету з питань культури і духовності. Над чим працює цей підкомітет? Особисто ви вже внесли до парламенту законопроекти?

— Законопроекти не пробачають поспіху. Все має бути звірено, перевірено, прораховано по кілька разів. Хоча можу з гордістю сказати: «У мене йде все по плану». Приміром, вчора і сьогодні я працюю з експертами. Завтра плануємо зробити другу вичитку проекту. Тобто — все як належить.

— Народний депутат — це представник народу, захисник інтересів простих людей. Вам знайоме, що болить людям, які проблеми турбують, ви спілкуєтеся, зустрічаєтеся з виборцями? Чи лише на концертах?

— Про те, що турбує людей, я знаю, як то кажуть, в режимі он-лайн. Бо до мене, як до співачки, люди вже давно йшли не лише з квітами і оплесками, а й зі своїми бідами, проблемами. А бачили б ви скільки листів мені надходить саме як співачці — тисячі, впродовж майже 20 років... і з кожним роком їх дедалі більше. До слова, здебільшого саме мої прихильники надихнули мене на політичну діяльність. Бо вони вірять мені, бачать в мені людину, яка не збреше. Тому в мене подвійна відповідальність — перед виборцями і перед прихильниками.

З людьми спілкуюся регулярно. Приміром, вони завжди чекають мене після виступів і, повірте, останнім часом ми розмовляємо не тільки про музику — люди діляться своїми проблемами.

І в моєму щоденному робочому графіку є одна, як я її називаю, «непохитна година», яка призначена для роботи з листами виборців. Буду відвертою — для мене це дуже важка година, бо люди пишуть про наболіле — це не так просто читати. Але я маю це робити і роблю, щоб допомогти.

— Багато з депутатів мають навіть не одну, а дві-три вищі освіти. Вам вистачає знань для роботи в парламенті? Не плануєте продовжити навчання, адже, кажуть, це ніколи не пізно...

— Так, вчитись ніколи не запізно. І я щодня вчусь, але не задля диплому. З 1985 року я маю честь працювати на професійній сцені — це вже майже 30 років. Тому впевнено можу сказати, що я досвідчений фахівець і досконало знаю галузь, в якій довелося з’їсти «пуд солі». Основна моя освіта — це моє життя, насичене подіями, зустрічами з видатними людьми в різних куточках Землі, і мій життєвий досвід, якого тебе не навчать в жодному виші. А задля роботи в Раді дуже важливо зібрати свою фахову команду — і така команда в мене є. Мої помічники — це дипломовані спеціалісти в різних галузях. Я постійно спілкуюся зі своїми експертами і сама вчуся в них заради фахового виконання своїх депутатських обов’язків.

— Ви — публічна людина. Чим відрізняється публічність у шоу-бізнесі від публічності в політиці?

— На превеликий жаль, наша країна надто заполітизована. Подивіться, приміром, наше телебачення — у вечірній, праймовий, час майже по всіх каналах йдуть усілякі політичні програми, різноманітні ток-шоу, в яких піаряться саме політики! Навіть співакам не залишилося місця — уявіть, їм вже ніде представити людям свою нову пісню! Порівняйте скільки на українському ТБ політичних програм — з кількістю музичних, чи культурологічних, або ж дитячих! В Україні вже багато років політики відоміші, ніж зірки шоу-бізнесу. Це неправильно, неприродно.

— Готуючись до депутатської діяльності, чи поміняли свій гардероб? Якому вбранню надаєте перевагу, йдучи до Верховної Ради?

— Я не хотіла б, щоб Верховна Рада перетворювалася на подіум, чи на рекламу модних брендів. Є світова традиція — робота в парламенті потребує стриманого одягу. І, як на мене, в політичній роботі жінка повинна мати якомога скромніший вигляд. До речі, свій гардероб я не змінювала, просто додала кілька ділових костюмів.

— Як ваші чоловік, син та інші близькі сприйняли те, що стали депутатом?

— З розумінням і гордістю. Хоча мама хвилюється, бо ж вона мама...

— Після обрання депутатом у вас уже з’явилася нова пісня чи кліп?

— Музична творчість — спонтанне явище. Тому все буде, але не одразу. Наразі — робота в парламенті на першому місці.

— Що подобається у парламенті, а що вважаєте неприйнятним? У вас немає розчарувань у політиці?

— Ще зарано казати про те, що подобається, а що ні. А стосовно розчарувань — Бог милував... Головне — у парламенті цього скликання стало значно менше байдужих. В будь-якому разі — це запорука руху вперед.

Розмовляла Юліана ШЕВЧУК.

Фото з особистого архіву Т. Повалій.