Кого захищатиме бізнес-омбудсмен?

Під Установою бізнес-омбудсмена (Установа) Кабмін пропонує розуміти, принаймні це прописано у проекті, недержавний інститут, який здійснює розгляд скарг щодо недобросовісної поведінки в галузі господарювання. На цьому визначення Установи вичерпується, а зміст цієї інституції Кабмін вважає за доцільне розкрити у подальших статтях. Так, далі по тексту законотворець вказує на те, що Установа матиме незалежний статус, тобто здійснюватиме свою діяльність незалежно від державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб. Понад те, будь-яке втручання в її діяльність з боку владних інституцій, об’єднань громадян (до речі, розробникам проекту треба було б пам’ятати, що такий суб’єкт соціальних відносин, як об’єднання громадян, у законодавстві не передбачений. Натомість, в Україні діє Закон № 4572-VІ, в якому йдеться про громадські організації) чи інших суб’єктів забороняється, що надає роботі Установи підкреслено одностороннього характеру. Особливо цікавим це є в контексті законодавчого примусу всіх і вся до обов’язкової співпраці з Установою, відмова від якої може потягти за собою цивільну, адміністративну і навіть кримінальну відповідальність. Такою «співпрацею», на думку законотворця, має стати представлення владними структурами та суб’єктами господарювання бізнес-захисникам будь-якої інформації на їхню вимогу, в тому числі й інформації з обмеженим доступом, а також надання пояснень та свідчень під присягою(!) стосовно фактичної підстави своїх дій чи рішень. Для отримання цих пояснень Установа наділяється правом виклику будь-якого скаржника, будь-якого державного службовця чи іншого працівника органів державної влади та місцевого самоврядування, а також представників і працівників державних підприємств та/або будь-яких інших осіб, які, на думку бізнес-омбудсмена чи будь-якого його заступника, можуть надати необхідну інформацію.

Нагадаємо розробникам проекту, що, по-перше, отримання інформації з обмеженим доступом можливе лише з санкції суду, а по-друге, — навіть Конституція України передбачає (за певних умов) право особи відмовитись від надання свідчень.

До речі, про суд. Цю гілку влади пропонується повністю відсторонити від діяльності Установи, прописавши в постанові (чи то пак, законі, адже у тексті документа посилання на нього йде саме як на закон), що бізнес-омбудсмен, його заступники та будь-хто з персонального складу Установи користуватимуться імунітетом від будь-яких правових процесів без обмеження по відношенню до всіх дій, які вони виконують у зв’язку зі своїми посадовими обов’язками чи від імені Установи. Ба, більше: імунітет, зазначений у попередньому реченні, зберігає свою силу і після припинення їхніх трудових відносин із Установою. Хотілося б запитати у авторів проекту, хто та за якими критеріями визначатиме, чи охоплюються дії працівника Установи його службовими обов’язками?

І, нарешті, — апофеоз документа. Жодне провадження Установи, йдеться у ч. 7 ст. 21 проекту, не повинне визнаватися недійсним через невідповідність форми, і жодне провадження, висновок або звіт, що публікується Установою, або заява, яку у зв’язку з виконанням своїх повноважень роблять бізнес-омбудсмен, будь-який його заступник або професійний персональний склад Установи, не підлягає оскарженню, перегляду, скасуванню або взяттю під сумнів будь-яким органом державної влади або місцевого самоврядування, будь-яким судом або будь-якою іншою особою.

Таким чином, Кабінет Міністрів України пропонує створити орган із надзвичайними повноваженнями, діяльність якого не підпорядковуватиметься жодним критеріям та не може бути оскаржена в жоден з установлених законом спосіб. Чи не занадто для недержавної інституції?

Хто ж увійде до складу нового органу? Згідно з проектом це мають бути бізнес-омбудсмен, два його заступники та професійний персональний склад Установи, який визначатиметься в Регламенті. В проекті передбачено, що бізнес-омбудсмен разом із заступниками мають обиратися одностайним голосуванням усіх трьох блоків Наглядової ради (НР). На цьому потрібно зупинитися детально. Річ у тім, що місця у НР розподілені між підписантами меморандуму. Так, один голос дістається Кабміну, один — Європейському банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) і Організації економічного співробітництва та розвитку і один — Американській торговій палаті в Україні, Торгово-промисловій палаті України та УСПП. Тож бачимо, що важелі впливу розподілені між державою, міжнародними фінансовими організаціями та лобістськими бізнес-асоціаціями, позаяк інші громадські організації, до яких цілком можуть входити представники малого та середнього бізнесу, чомусь залишились «за бортом» і, як вже було написано вище, без жодних законних засобів захисту від можливого свавілля Установи. Хіба такий вигляд, шановні розробники проекту, повинна мати консолідація суспільства, до якої останнім часом закликають урядовці? До слова, в цьому аспекті видається дивним, що до НР не потрапила Федерація роботодавців України, яка на своєму сайті позиціонує себе як найпотужніша всеукраїнська організація роботодавців України за всю історію.

Вельми цікавим є й те, що на посади головних захисників бізнесу, за рішенням НР можуть біти призначені не лише громадяни України, а й іноземці. До речі, саме такій кандидатурі схильні віддавати перевагу ініціатори проекту. «Досвід показує, що виконання функції подібного роду вимагає призначення людини з дуже потужною, максимально бездоганною міжнародною репутацією. Калібр цієї людини повинен бути таким, що ті питання, які виносяться бізнес-омбудсменом, не мають викликати жодних сумнівів», — говорить про майбутнього захисника підприємництва провідний радник із зовнішніх зв’язків ЄБРР Антон Усов. Одразу постає запитання: наскільки доцільним і логічним є надання надзвичайних повноважень, притаманних суду, правоохоронним органам та народним обранцям (фактично передбачається недоторканність особи) людині — не громадянинові України?

До речі, якщо вже мова зайшла про логіку, не можемо втриматись від ще однієї ремарки стосовно вимог до очільників Установи. З одного боку, в ст. 9 документа говориться про бездоганну ділову репутацію, а також знаність та шанованість кандидатів на ці посади у бізнес-колах. З іншого боку, ст. 10 забороняє вказаним суб’єктам брати будь-яку фінансову або іншу участь у підприємствах, установах, організаціях, незалежно від форми власності, які створені на території України або здійснюють діяльність на її території. А звідки ж сформуватись діловій репутації, якщо кандидат не має жодного відношення до бізнесу? Або можновладці розраховують на те, що новообраний бізнес-омбудсмен (якщо це буде громадянин України) добровільно відмовиться від своєї власності? Це вже навряд, тим паче, що, попри надзвичайний статус цієї посади, Кабмін не вважає за необхідне спонукати кандидатів до проходження антикорупційної перевірки (що зараз стало дуже модним) та оприлюднення своїх декларацій.

Створення будь-якої нової інституції — дороге задоволення, яке, безперечно, сьогодні є непосильним для державного бюджету. Розуміючи становище країни, про готовність розпочати фінансування Установи заявив ЄБРР. На заробітну платню захисникам бізнесу на два роки Банком виділено майже 3 млн. євро. Розробники проекту потурбувались про те, щоб Установа могла економно скористатись цими грошима. Так, згідно з ч. 8 ст. 21 новий орган звільняється від податків, які передбачені розділами ІІІ та ІV Податкового кодексу України, від митних платежів, що визначені Розділом ІХ Митного кодексу України, а також від сплати єдиного соціального внеску відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» № 2464-VІ від 8 липня 2010 р. Утім автори документа не роз’яснюють: яким чином, з огляду на сказане, працівники Установи зможуть претендувати на пенсійне забезпечення та в якому розмірі. Крім того, в наступному абзаці, поданому у квадратних дужках, розробники проекту повідомляють про свій намір мінімізувати податок на прибуток. Хоча про який прибуток може йти мова в контексті неприбуткової організації?

Щоправда, звільняється від податків Установа лише на період до фінансового року, що настане після затвердження Кабміном фінансування цього органу з Держбюджету в розмірі понад 50% загального розміру її витрат протягом такого року. Таким чином, можливість фінансування недержавної організації державою все-таки передбачається. Однак, скажімо, виконавчий директор ЄБА Анна Дерев’янко вважає це недоцільним, оскільки вбачає в цьому додатковий важіль тиску.

Крім того, необхідно ретельно прописати функції і сферу компетенції нової структури, наголошує А. Дерев’янко,  щоб уникнути дублювання повноважень з Антимонопольним комітетом, а також контролюючими та правоохоронними органами. Утім, власне, сам факт дублювання повноважень недержавної організації та державних, тим паче правоохоронних органів, є нонсенсом.

Відтак, питань більше, ніж відповідей. Безперечно, інститут бізнес-омбудсмена може і має бути реалізованим. Про це вже не один рік говорять такі знані громадські організації, як, наприклад, Спілка орендарів та підприємців України. Утім, вочевидь, процес реалізації повинен мати інший вигляд. Треба винести це питання на широке обговорення усіх зацікавлених осіб і лише після цього приймати будь-які рішення. В іншому випадку ідея інституту бізнес-омбудсмена в Україні себе не виправдає. Можливо, слід прислухатись до ЄБРР, в якому вважають за прийнятне спочатку призначити бізнес-омбудсмена, а вже потім створювати законодавчу базу. Хоча в цьому випадку залишається незрозумілим статус новопризначеного захисника бізнесу.