Минуло 200 років від дня народження видатного українського композитора, оперного співака Семена Гулака-Артемовського.
Автор першої української опери «Запорожець за Дунаєм» Семен Степанович Гулак-Артемовський народився 1813 року в Городищі, в мальовничому куточку — між горами Кучугурами і річкою Вільшанкою.
Рід Гулаків походив від козацького генерального обозного Івана Гулака, що служив у гетьмана Петра Дорошенка. Патрикій Гулак оселився в містечку Городище наприкінці ХVІІ століття. Володів невеличким хутором Гулаківщина (36 десятин). Хутір успадкував його син Петро, священик церкви Покрови Божої Матері. У нього було троє синів: Василь, Степан і Петро. Двоє прийняли духовний сан. А молодший — Петро Петрович — педагог, поет-байкар, ректор Харківського університету. Між іншим, у сім’ї Гулаків-Артемовських змалку жив Євдоким Шевченко — двоюрідний брат Кобзаря.
Семен Гулак-Артемовський навчався в Київському духовному повітовому училищі та семінарії. Співав у хорі Софійського собору, а пізніше, коли сформувався прекрасний баритон, перейшов у хор Михайлівського Золотоверхого монастиря. У 1838 році до Києва приїхав російський композитор Михайло Глинка. Він відбирав талановитих юнаків для придворної капели і був вражений чудовим голосом Гулака-Артемовського. Глинка зайнявся його музичною освітою. Дав кілька концертів, щоб зібрати кошти на навчання талановитого хлопця. Той потрапив до Парижа, потім на стажування до Італії. Там прожив п’ять років, виступав у Флорентійській опері.
Повернувшись до Петербурга, влаштувався до Маріїнського театру. Як соліст імператорської опери 22 роки виступав на сцені. Михайло Глинка довірив своєму учневі партію в опері «Руслан і Людмила». Тарас Шевченко писав друзям: «Тепер через день дають «Руслана і Людмилу». І відзначав Артемовського в ролі Руслана.
А потім він створив першу українську оперу, в якій головними героями стали запорожці. Сам написав лібрето та музику до «Запорожця за Дунаєм».
Прем’єра відбулася 14 квітня 1863 року в Маріїнському театрі Петербурга. Наступного — у Великому театрі в Москві. Партію Карася співав сам композитор. В Україні постановку опери не дозволяли майже 20 років (тут її вперше поставив у 1884-му Марко Кропивницький).
Особлива сторінка його життя — дружба з ровесником і земляком Тарасом Шевченком. Познайомилися вони 1838 року в Петербурзі й відтоді не поривали побратимських взаємин. Є припущення, що у вересні 1843-го поет гостював у Городищі в матері Гулака-Артемовськог. Свою пісню «Стоїть явір над водою» Семен Степанович присвятив Тарасові Шевченку.
Його таланти
Гулак-Артемовський був обдарованим композитором, співаком, драматургом, а ще мав талант художника. Займався мініатюрним живописом на слоновій кістці. А в 1854 році Академія наук видала «Статистико-географічну таблицю міст Російської імперії», складену ним. Тоді в Петербурзі не було водогону, воду розвозили у діжках. Наш земляк розробив і подав на розгляд уряду ідею міського водопостачання. Проект, простий і дешевий, отримав схвальні відгуки. Але залишився на папері.
Співак покинув сцену на 51-му році життя через професійне захворювання. Почав втрачати голос. Переїхав до Москви — на батьківщину дружини. Захопився нетрадиційною медициною — став народним цілителем.
Помер 5 квітня 1873 року. Довго його могила на Ваганьківському цвинтарі була занедбана. Лише у 1952-му стараннями артистів Московського музичного театру імені Станіславського та Немировича-Данченка на ній встановили пам’ятник.
Родинне дерево
Величезну роботу зі збереження пам’яті Семена Гулака-Артемовського здійснює його праправнучка Ольга Шляхова, що мешкає в Городищі. Навіть у свої 85 років не припиняє дослідницької діяльності. Відкритий три роки тому музей композитора — теж заслуга Ольги Олексіївни, вона не раз зверталася з клопотаннями до різних інстанцій.
— У Городищі колись був музей Гулака-Артемовського, створений його нащадком, нині покійним краєзнавцем Георгієм Ковалем, — розповідає Ольга Шляхова. — Музей відкрили 4 вересня 1966 року в кінотеатрі «Жовтень». Там зберігалося майже 10 тисяч експонатів! Багато унікальних, антикварних. Їх надіслали з Харкова, Києва, Москви, Варшави, Парижа, Нью-Йорка, Торонто... Але в дев’яностих роках музей перестав існувати. Безцінні експонати десь віддали на зберігання або просто розгубили, розікрали. Бронзове погруддя композитора (119 кг), яке виготовили за 28 тисяч карбованців, вандали вкрали і здали на металобрухт. Добре, що власник заготпункту відвіз пам’ятник до міліції. Я рада, що тепер музей відновлено, потихеньку поповнюється експонатами. Його облаштували в колишньому приміщенні райсуду. Будівлю на 10 років узяли в оренду в судової адміністрації. Серед експонатів — родинне дерево Гулаків-Артемовських, яке я впорядковувала кілька років. Прослідковуємо родовід від XVІІ століття. Тут близько 230 імен! У Семена Степановича було дві дочки, що померли дітьми. Рід продовжувався по лінії його братів. Приємно, що з 2002-го є районна премія імені Гулака-Артемовського. Цього року міській загальноосвітній школі № 1 присвоєно ім’я видатного земляка.
Окраса Городища — пам’ятник Семену Гулаку-Артемовському. Урочисто відкрили його на центральній вулиці Миру в 1971 році. Ініціатором був краєзнавець Георгій Коваль. Він вибив дозвіл на спорудження монумента в міністерських та партійних кабінетах. А на відкриття пам’ятника самого дослідника навіть не запросили.
Висота скульптурної композиції — 7,5 метра. Внизу на постаменті — Одарка та Карась — безсмертні герої «Запорожця за Дунаєм». Верхню частину пам’ятника вінчає погруддя митця. Авторка — видатна українська скульпторка Галина Кальченко. Щороку, навесні, під час проведення в Городищі обласного фольклорно-етнографічного фестивалю «Садок вишневий коло хати», до підніжжя монумента лягають живі квіти. Усіх гостей Городища неодмінно ведуть познайомитися з «батьком першої української опери». Городищани дуже пишаються, що вони — його земляки.
Володимир ЧОС.
Черкаська область.
Підготувала Лідія ТИТАРЕНКО.
Фото з архіву Володимира ЧОСА.
Скульптор Галина Кальченко біля пам’ятника. 1971 рік.
