Інваліду Великої Вітчизняної війни Миколі Федоровичу Хрипунову наступного року виповниться 90. Попри такий поважний вік, ветеран ще хоче побувати в Москві на зустрічі з побратимами у раді ветеранів другої танкової армії. Однак уже кілька років колишній фронтовик виборює це право на безплатний проїзд у судах та інших різних інстанціях. 

А річ у тім, що 12 березня 1993 року глави урядів держав—учасниць СНД підписали міжурядову угоду «Про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них». Вона надала право колишнім фронтовикам проїхати або безплатно, або з половиною оплати на території країн співдружності. Відповідно до статті 7 згаданої угоди підставою для придбання пільгового проїзного квитка є посвідчення та лист талонів на пільговий проїзд, видані відповідними органами колишнього Союзу РСР або урядами за формою, що діяла на 1 січня 1992 року, за місцем постійного проживання особи-пільговика.

Заковика в тому, що багато колишніх фронтовиків, у тому числі й наш читач, почали оформлювати інвалідність ще в середині 1990-х та продовжують і досі.

Микола Хрипунов був уперше поранений у 1944 році в боях під Мінськом, вдруге — 1 травня 1945 року в Берліні. Старі рани особливо далися взнаки в похилому віці. Микола Федорович отримав документи про І групу інвалідності аж у 2006 році. Йому та ветеранам з подібним діагнозом видали посвідчення національного зразка. А з ним, на жаль, поїхати до Москви чи Новосибірська туди й назад безплатно не можна. Цей документ чинний лише для пільг в Україні.

Ось тому ветеран, після надсилання великої кількості скарг до Міністерства праці та соціальної політики, почав з ним судитися. Дійшов навіть до Верховного Суду. Планує цього року подати до Європейського.

— У 2006 р. облвійськкомат видав мені тимчасове посвідчення за формою, дійсною на 1. 01.1992 року, і талони до нього на п’ять років, — зазначає ветеран. — Я їздив з ними щороку до Москви. А тоді Кабінет Міністрів у 2009 році це посвідчення скасував... Ось уже чотири роки домагаюся видачі мені та моїм побратимам посвідчення «Удостоверение инвалида войны І группы» за формою, що діяла на 1.01.1992 р.

Автор скарг отримує з усіх інстанцій практично одну стандартну відповідь: нині вони не мають повноважень на видачу бланків посвідчень старого зразка. Про це повідомила й мені одна із чиновниць:

— Хіба це правильно друкувати посвідчення від імені неіснуючої держави СРСР?

Зрештою, Микола Федорович має посвідчення «Участник Великой Отечественной войны» від 21.02.1981 р. Як я дізнався, воно дає право проїзду територією СНД з 50-відсотковою знижкою вартості проїзду один раз на рік (туди і назад). Зрозуміло, це вже щось. Однак колишній фронтовик вважає, що всі інваліди І групи повинні мати однакові права.

— Не для того ми кров проливали, щоб сьогодні з нас знущалися чиновники, — зазначає автор листа до газети.

Ветеран по-своєму має рацію: в Україні залишилося небагато інвалідів І групи, щоб обмежувати їх у пільгах та правах. Крім того, навряд чи 80 відсотків з них мають таке здоров’я, щоб перетинати кордони держав СНД. Уряд, вважаємо, має прислухатися до думки колишнього фронтовика і врегулювати згадану вище проблему справедливим чином. Не треба в Україні ділити інвалідів війни на «раніших» (до 1.01.1992 р.) і «пізніших».

 

Чернігів.

Фото автора.

Інвалід Великої Вітчизняної війни Микола Федорович Хрипунов готує позов до Європейського суду.