Шукайте кошти на полігонах!

Взагалі сміття — це проблема будь-якого міста, незалежно від його розмірів і статусу. Авторові матеріалу доводилося бачити смердючі смітники навіть у центрі Кардиффа — столиці Уельсу. Щодо наших міст, то до подібних картин ми вже звикли. Навіть можна сказати, що здебільшого звертаємо увагу, скоріше, на відсутність по місту смітників, ніж на їхню наявність. Саме ця особливість, до речі, впадає в око в Ровеньках. Складається враження, що тут недавно провели санітарні дні. Напрочуд усе чисто. У місті, частина якого — це приватний сектор, розставлено конусоподібні сітки-ящики з використаними ПЕТ-пляшками різного розміру, контейнери з побутовим сміттям (на знімку). 

Організатори самі не очікували, що населення правильно зрозуміє задум. Не потрібно було навіть агітаційну й рекламну роботу проводити. Люди здогадалися, чого від них хочуть, і почали правильно користуватися контейнерами. Отож річ, як з’ясувалося, не в санітарних днях, а в правильно обраній стратегії, яка припускає не тільки виховання населення в частині акуратності й порядку, а й розглядає сміття як сировину, на якій заповзятливі громадяни можуть заробити непогані гроші.

Офіційного полігона побутових відходів у Ровеньках ніколи не було. Щоправда, за містом є сміттєзвалище, яке відкрили ще в 60-ті роки минулого століття, але за весь цей час його так і ніде не зареєстрували, не навели лад. Можна лише уявити, на що перетворилося це місце за п’ятдесят років свого існування. Як розповідає депутат міської ради Олександр Тимошенко, кілька років тому, коли він працював першим заступником міського голови й по службі займався комунальним господарством, йому раз у раз доводилося гасити пожежі на звалищах і «виховувати» бомжів, які мали звичку тут жити й навіть народжувати дітей. Власне кажучи, самі люди й були причиною виникнення пожеж. Вони навмисно підпалювали суху траву, якою заростало сміття, щоб потім було легше збирати для них найцінніше. Практичний досвід, а також набридлива боротьба з пожежами й бомжами спонукали до думки, що для початку в місті треба створити завод із сортування сміття, а потім уже братися за його переробку.

Такий об’єкт було побудовано за п’ять місяців і це розв’язало одразу кілька проблем.

Увесь виробничий процес, що відбувається на цьому заводі, можна побачити в будь-якій точці планети. На електронних вагах стоїть комп’ютерна програма, на території розставлено 25 відеокамер, а вся ця система підключена до всесвітньої «павутини». Така вимога часу. Що стосується безпосередньо самого виробництва, то нічого надзвичайного в його специфіці немає. Сміття йде по конвеєру, і за час його руху робітники сортують «товар»: усе окремо — скло, пластик, папір, упаковки. На цій частині виробництва стоять кварцові лампи. Їх вмикають, коли прибирання закінчується, територію вимітають, чистять. За потреби працюють асенізатори. До кінця робочого дня майданчик заводу чистий. Кінцевий продукт — це відсортовані й спаковані контейнери, які відправляють на різні заводи для вторинної переробки.

Керівництво заводу відгукнулося на пропозицію голови облдержадміністрації Володимира Пристюка активніше працювати з пенітенціарною службою в тому плані, щоб дати можливість засудженим заробити гроші. З пенітенціарною службою укладено договір, за яким працевлаштовано понад 20 осіб. Одні сортують сміття, інші працюють із механізмами, причому працюють сумлінно, знаючи про те, що за наявності гарної характеристики з виробництва строк ув’язнення буде скорочено. Та й саме усвідомлення, що ти не сидиш на шиї у держави, а заробляєш гроші на своє забезпечення, якось гріє душу.

— На полігон вивозять тільки залишки після сортування, — пояснює Олександр Тимошенко. — А тепер давайте рахувати. Якщо все міське сміття вивозити на смітник, то в день треба зробити 15—20 ходок, а це рівно 64 км в обидва боки. Тепер уявімо, яка витрата пального при цьому. А для того продукту, що залишається після сортування, досить однієї 40-тонної машини, яка зробить лише одну ходку. Є економія? Є. 

І головне — відсортоване й упаковане сміття може принести прибуток. До речі, за нашою обласною екологічною програмою такі сортувальні виробництва рекомендовано створити в кожному регіоні. Сенс є, адже передусім йдеться про поліпшення екології.

Сміттєсортувальний завод у Ровеньках уже виконав перший етап своєї виробничої програми й тепер розпочинає здійснення другої. З Донецьким інститутом технічної екології планується поставити установку високотемпературного піролізу. Вона дає можливість взагалі відмовитися від полігона, а, крім того, одержати вторинну енергію — і теплову, і електричну. За даними фахівців, вихід з однієї тонни відходів після сортування може дати майже 200 кіловатів на годину. Отримана енергія піде на потребу заводу. Але є ідея навіть оранжерею створити й опалювати її за рахунок відходів. А що? У цьому щось є: сміття й квіти...

Біля офісу заводу виставлено продукцію, зроблену з відходів, — тротуарна плитка, цегла, труби, огорожі тощо. За формою вони звичайні, а от їхня якість викликає інтерес. На вигляд — важкий бетон, а візьмеш у руки — легкий пластик. Матеріалом для таких виробів стали відходи заводу — пластикові пляшки та інші упаковки, які відправляють у переробку на різні заводи країни й служать важливим компонентом для виробництва таких виробів. До речі, пластикову плитку, виготовлену з додаванням відходів заводу, навіть відправляють до Австрії. Вона виготовлена так, що дає змогу оснастити себе спеціальною підсвіткою і, так званою, «відтайкою». Від тепла, яке подається по спеціальній системі, сніг одразу тане — і тротуар звільняється від криги, стає сухим.

Сміттєсортувальний завод — це приватне виробництво, і воно допомагає міським комунальникам виконувати свої функції. На прохання Олександра Тимошенка харківські вчені підрахували, скільки сміття генерують жителі Ровеньків? Наприклад, міські комунальники вважають, що кожний ровенчанин «виробляє» 1,5 куба сміття на рік, а за розрахунками фахівців виходить, що жителі багатоповерхівок виробляють 2,5 куба сміття на рік, а приватного сектору — 2,1 куба. До речі, якість сміття за останні двадцять років істотно змінилася: воно стало легким, але об’ємним, у ньому багато предметів, які придатні для вторинної переробки. З конвеєрної стрічки вибирають усе, що ще може послужити людині. Дерев’яні відходи, наприклад, ідуть на обігрів домівок незаможних. Отож, крім екологічної мети, завод займається ще й доброчинністю.

— Одне слово, шукайте гроші на смітниках! — напівжартома-напівсерйозно каже Олександр Тимошенко.

Луганська область.