Ніхто не може бути суддею у власній справі. Чому ж Вищий господарський може?

Річ у тім, що в законодавстві, яке регулює питання організації й діяльності правосуддя, як у жодному іншому, є можливість закладати корупційні схеми, механізми одержання чиновниками хабара за свої рішення в самому законі. Яскравим прикладом такого корупційного закону є Господарський процесуальний кодекс України (ГПК), де питання про перегляд судових рішень господарських судів Верховним Судом України зарегульовано так, що стороні господарського спору, щоб домогтися оскарження рішення Вищого господарського суду у Верховному Суді України, нічого не залишається, окрім як або одержати відмову, або дати хабар за допуски.

Ось так регулює Господарський процесуальний кодекс України питання про оскарження судових рішень Вищого господарського суду у Верховний Суд України.

Прикладом є ст. 111-19 (ГПК), яка встановлює, що заяву про перегляд судових рішень господарських судів треба подавати у Верховний Суд України через Вищий господарський суд України. У цьому й полягає підступна спритна корупційна пастка, що містить можливість у Вищому господарському суді торгувати допусками скарг до Верховного Суду України. Міркуйте самі, шановний читачу: сторона програла спір у Вищому господарському суді, але не згодна з рішенням, оскаржить це рішення у Верховний Суд України, а питання про допуск її скарги до Верховного Суду вирішує той Вищий господарський суд, з рішенням якого вона не згодна. Хіба це не порушення правосудного принципу, відомого ще юристам давнини, котрий і полягає в тому, що ніхто не може бути суддею у власній справі?

Тепер погляньмо, як юридично «за кодексом» обставлена ця корупційна пастка, котрою мають можливість широко користуватися у Вищому господарському суді України. Згідно зі ст. 111-20 Вищим господарським судом України здійснюється перевірка відповідності заяви про перегляд судових рішень господарських судів вимогам ГПК. Її проводить суддя-доповідач, визначений автоматизованою системою документообігу суду протягом трьох днів. Запам’ятаємо ці строки: день на подання заяви, день на реєстрацію й день на передання судді-доповідачу. Але якщо в заяві були недоліки, її повертають заявнику з призначенням строку їх усунення, й тільки після цього вона потрапляє в колегію в складі п’яти суддів Вищого господарського суду, яка протягом 15 днів ухвалює рішення по суті: допустити або не допустити скаргу у Верховний Суд України (ст. 111-21). Далі, згідно зі ст. 111-21, визначення про допуск справи до виробництва або відмову в допуску протягом п’яти днів з моменту винесення визначення направляється або у Верховний Суд України, або заявникові про відмову в допуску. Після цього, згідно зі ст. 111-22, справа реєструється у Верховному Суді України, і суддя-доповідач у триденний строк виносить постанову про відкриття провадження у справі. Суддя-доповідач протягом 15 днів із дня відкриття провадження у справі здійснює її підготовку до розгляду Верховним Судом України. У процесі його підготовки суддя-доповідач серед інших вирішує питання про зупинення виконання відповідних судових рішень, тобто тих, що оскаржуються. А тепер замисліться, читачу, скільки часу минуло з дня ухвалення рішення Вищого господарського суду України: загалом близько місяця. Поки триває процедура оформлення й розгляду скарги в різних інстанціях, рейдери, одержавши на руки рішення суду, постараються його негайно виконати. І розглядати справу у Верховному Суді можуть уже навздогін виконаному судовому рішенню. Адже вирішення питання про зупинення виконання відповідних судових рішень суддя-доповідач виносить більш як через двадцять днів подорожі скарги коридорами Вищого господарського суду. 

Кому вигідне це тягуче поневіряння скарги судовими кабінетами? Корупціонерам, тільки корупціонерам-суддям, які у зв’язку з етапами розгляду скарги одержують можливість зірвати її надходження у Верховний Суд на будь-якому відрізку відведеного процесуальним законом часу. Враховуючи те, що закон про судоустрій і статус суддів не вирішив радикально питання про їхнє звільнення від опіки голів судів, то немає сумнівів, що всю корупційну систему оскарження рішень вищих спеціалізованих судів у Верховний Суд України тримають під своїм пильним вигідним контролем голови вищих спеціалізованих судів. Узагалі весь контроль влади за судами здійснюється через голів судів. Адже за кожним влада не вженеться, а через голову зручно контролювати всіх суддів і весь судовий процес. Буває, що під час розгляду справи кілька разів міняють колегії суддів, якщо трапляються незговірливі. Зверніть увагу: влада вперто не бажає вводити виборність голів судів — тільки призначення, бо за виборності контроль над судами може бути втрачено.

Я навмисно не наводжу конкретні факти, а окреслюю лише гіпотези корупційних можливостей суддів вищих спеціалізованих судів, виходячи з тексту процесуального закону господарських судів. Однак ми знаємо, що гіпотеза за певних умов неминуче перетворюється на теорію, а потім на практику, внаслідок якої з’являються загальновідомі судді-колядники, не здатні пояснити, звідки в них у кабінетах і квартирах мільйони різної валюти.

Думаю, що одна з корупційних годівниць, закладених навмисно в процесуальному законі, — це процедура подання скарги у Верховний Суд України через вищі спеціалізовані суди, які самі ухвалюють рішення щодо справи по суті й самі ж вирішують: допустити чи відмовити скаржнику у Верховний Суд України. Мене вражає таке нахабне, відверто цинічне прописування корупційної схеми в процесуальному законі авторами судової реформи, що виступають за кожної зручної нагоди за боротьбу з корупцією. І злодій кричить: «Тримайте злодія!» При цьому елементарне право оскарження відмови в допуску в законі не передбачено. 

Постає запитання: то що ж тепер робити? Думаю, терміново вносити поправки в процесуальні кодекси, де передбачити оскарження відмови в допуску у Верховний Суд України. Звичайно, радикальним заходом було б повернення Верховному Суду всіх повноважень вищого судового органу країни, які він мав до цієї безграмотної корупційної судової реформи. Але будьмо реалістами: сьогодні можна терміново внести в парламент за депутатською законодавчою ініціативою поправки, наприклад, у Господарський процесуальний кодекс України, де передбачити право оскарження у Верховному Суді України в разі відмови в допуску передання скарги у Верховний Суд Вищим господарським судом. Крім цього, передбачити процедуру прийняття й розгляду скарги у Верховному Суді України. Такі заходи розірвуть корупційний ланцюжок, зупинять корупційний механізм, закладений у самому процесуальному законі. Адже Вищий господарський суд розглядає позови на десятки й сотні мільйонів гривень, і залишати долю цих мільйонів на розсуд суб’єктивних думок окремих суддів суспільство не має морального права, а законодавець узагалі зобов’язаний закривати будь-яку корупційну діру в чинному законодавстві.

Було б дуже похвально й гідно поваги, якби ті народні депутати, котрі голосували за цю невдалу безграмотну судову реформу, виявили відповідальність і моральну готовність через законодавчу ініціативу терміново виправити процесуальний закон і не дати корупціонерам жирувати на долях людей і бізнесу. Не можна допустити, щоб прадавній принцип: ніхто не може бути суддею у власній справі — так цинічно нехтувався в українському законодавстві і через це ставав джерелом наживи корупційних чиновників. Хочете боротися з коруп-цією — виправте закони.