У потуранні торгівлі людьми правозахисники Херсонщини звинувачують... працівників міліції. Вони вважають досить дивним і підозрілим той факт, що у Скадовському районі області шість десятків громадян сусідньої держави жили в нелюдських умовах і гарували на рабовласника, а правоохоронці знали про це і навіть пальцем не ворухнули, щоби їх визволити, аж доки до з’ясування обставин не долучилася відома міжнародна організація «Ла Страда».

Паспорти рабів зберігали... вартові порядку 

Ось зміст виступу на прес-конференції у Херсоні голови правління громадської організації «Успішна жінка» Анжели Литвиненко:

— Понад рік тому група громадян Молдови приїхала на заробітки до Скадовського району Херсонщини, де місцевий підприємець запропонував їм працювати на вирощуванні тютюну за 5—9 тисяч гривень на місяць. Трьома автобусами гастарбайтерів підвезли просто до тамтешнього райвідділу міліції і зібрали паспорти. Після цього вони опинилися у колишньому зерносховищі біля села Таврія, перетвореному на барак із земляною підлогою і без будь-яких вигод. Він не був навіть розділений на жіночу та чоловічу половину — спали всі разом на нарах, закритих занавісками, причому двадцять жінок змушені були ще й надавати сексуальні послуги сорока чоловікам. Ніяких грошей людям не платили взагалі, їхній робочий день починався о шостій ранку і закінчувався вночі. Одна з жінок від такого життя тяжко захворіла і два місяці майже не могла пересуватися. Їй не надавали жодної медичної допомоги: рабовласник-підприємець просто перевів нещасну на «легшу» роботу, що зводилася до миття посуду за шістьма десятками душ. За кілька місяців після повернення вона померла на батьківщині. Ще одна, 25-річна, жінка в бараку завагітніла й під час роботи у полі попросила селян повідомити батьків про те, в яку халепу вона потрапила. Совісні селяни виконали прохання, і батьки вагітної звернулися до організації «Ла Страда» в Молдові. Звідти прохання вжити заходів до звільнення рабині передали до «Ла Страда Україна», а вже українські правозахисники звернулися з листом до міліції, і тільки після цього раби отримали свободу. Я мала змогу говорити з гастарбайтерами після їхнього звільнення. І почула, що ще в червні до них приїжджала група співробітників Скадовського РВ УМВС разом із прикордонниками, але господар їх попередив: «Кажіть, що умовами задоволені й усе у вас добре, інакше грошей не отримаєте». Раби, котрі на той час уже дуже змарніли, підкорилися, сказали, як їм звеліли, й міліція спокійно поїхала.

За словами А. Литвиненко, на суді свідок з числа спеціалістів міліцейської служби міграції та реєстрації фізичних осіб зізналася, що весь цей час паспорти громадян Молдови перебували в їхньому підрозділі, хоча дозволу на роботу в Україні власники цих паспортів не мали. «Така байдужість і потурання рабовласникам не повинні залишатися безкарними. Добиваючись покарання винних, наші юристи були й на особистому прийомі в начальника УМВС Херсонщини генерал-майора Валерія Литвина, і підготували звернення до Генеральної прокуратури України. А що стосується вагітної рабині, то за станом здоров’я їй було неможливо одразу повернутися додому. Майбутня мати ще місяць лежала в Херсонській лікарні ім. Афанасія і Ольги Тропіних і там народила дівчинку. І мати, і донечка були дуже слабкі — лікарям довелося докласти чимало зусиль, щоб зміцнити їхнє самопочуття», — підсумувала вона.

В управлінні МВС Херсонщини виступ Анжели Литвиненко не коментують. Мабуть, тема вже вичерпана: сектор із зв’язків з громадськістю УМВС свого часу надавав місцевих журналістам інформацію про звільнення рабів. Проте у ній не було жодних пояснень, чому скадовські правоохоронці майже рік «не помічали» факту утримання у неволі великої групи іноземців, та й посилання на «Ла Страда» не фігурували. Читачі зрозуміли так, що розкриття злочину — заслуга винятково міліції. Цікаво, ордени з медалями за це вже пороздавали?

По досвід до дядька

Тома

Не в останню чергу через надто «поблажливе» ставлення силових структур до такого обурливого явища, як торгівля людьми, воно дедалі більше поширюється. Адже можна приймати скільки завгодно «антирабських» законів та декларацій, і вони не діятимуть, бо закони ще й виконувати треба. А цьому нам ще вчитися і вчитися.

Координатор міжнародної організації «Кампанія А21» Юлія Саченко наводить промовистий приклад: «Під час соціологічного опитування в Україні школярів старшого віку та студентів з’ясувалося, що 72 відсотки респондентів особисто отримували сумнівні пропозиції від учасників торгівлі людьми, а 46 відсотків — мають знайомих, хто постраждав від цього кримінального бізнесу». Лідери національних та міжнародних правозахисних організацій уже дійшли висновку, що держава самотужки не спроможна подолати його, і тут у справу повинна втрутитися найактивніша й наймобільніша частина суспільства — студенти. За сприяння «Кампанії А21» у вузах Миколаївщини та Львівщини студентство вже створило два аболіціоністські клуби, члени яких роздають своїм ровесникам роз’яснювальні листівки, проводять вуличні акції тощо.

Проте саме слово «аболіціоністський» (від англійського abolіsh — «скасування») породжує ну дуже сумні асоціації із епохою боротьби за звільнення чорношкірих у США, відомих з книжки Гаррієт Бічер-Стоу «Хатина дядька Тома». Нічогенький у нас відбувся прогрес з правами людини, якщо в Україні змушені сьогодні повторювати шлях, пройдений іншими державами ще два сторіччя тому!

Херсон.

Факт

За даними громадської організації «Успішна жінка», тільки минулого року на Херсонщині жертвами торгівлі людьми стало сімдесят осіб.

Факт

За оцінками Міжнародної організації з міграції, в Україні від різних форм сучасного рабства постраждали 120 тисяч громадян.

Мал Олексія КУСТОВСЬКОГО.