На площі біля Кременчуцького сталеливарного заводу відбувся велелюдний мітинг його працівників. Більше тисячі людей протестували проти масових скорочень персоналу. Адже, згідно з «кадровим» наказом керівництва від 14 листопада, вже у січні наступного року прохідна згаданого підприємства стане «чужою» для понад 2,5 тисячі виробничників. Із урахуванням попередніх скорочень на заводі, де раніше працювало понад п’ять тисяч осіб, залишиться тільки п’ята частина трудівників, задіяних в основному на допоміжних роботах і охороні території та майна.
За таких обставин голова профкому підприємства Олександр Шишкін та його однодумці вважають, що йдеться фактично про підготовку до ліквідації чи не найпотужнішого в колишньому Союзі заводу з виробництва литва для вагонобудівників. Таке «вбивче» скорочення загрожує втратою засобів для існування понад десяти тисячам (!) членів родин кременчуцьких сталеварів. Тож своєї згоди на масове звільнення профком не дав і, власне, зініціював проведення згаданого зібрання. Колег підтримали представники «вищестоящої» профспілки.
Промовці на мітингу звинувачували нинішніх власників і керівників заводу в небажанні розірвати задушливі «пута» Росії, що була основним замовником і споживачем їхньої продукції (90 відсотків виробленого поставлялося саме туди), та більше року тому фактично поставила перед нею шлагбаум... Наголошувалося також на необхідності активніше лобіювати інтереси підприємства на загальнодержавному рівні, шукати нові ринки збуту, зрештою, перепрофільовувати виробництво задля збереження колективу.
Водночас фінансовий директор Ростислав Дубров запевнив мітингувальників у тому, що «ніхто не приймав рішення про ліквідацію заводу і не збирається цього робити». За його словами, власники і топ-менеджери акціонерного товариства неодноразово стукали у двері Кабміну та профільних відомств, насамперед Укрзалізниці. Проте їхні «чолобитні» з проханнями забезпечити відповідні замовлення на внутрішньому ринку (тим паче, що вітчизняний парк вантажних вагонів потребує істотного оновлення та розширення) результатів поки що не дали.
А без таких крупних замовлень завод, на думку його «батьків», не виживе. Якісь дрібні партії рентабельними для нього все одно не стануть, перепрофілювати таке специфічне виробництво також неможливо — для цього його спочатку треба повністю зруйнувати...
Та все ж таки фіндиректор упевнений, що завод пізніше таки запрацює. І водночас переконаний у неможливості підприємства й надалі платити зарплату такій кількості працівників, які не створюють додаткової вартості. Тому він радить їм «просто трохи потерпіти»...
У прийнятій одностайно резолюції мітингу його учасники звернулися до керівників держави, обласної та місцевої влади з проханням ужити таких заходів, які дозволять підняти підприємства вагонобудування передовсім за рахунок розвитку внутрішнього ринку для їхньої продукції. Від власників ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» вони вимагають «негайної відміни» рішення про масове скорочення чисельності персоналу, а також завантаження виробничих потужностей «альтернативними видами продукції» та тимчасового перепрофілювання підприємства.
Полтавська область.
