Старший радник Посольства Росії в Україні Ігор Севастьянов на одному з телеканалів нагадує вчителя молодших класів, тільки без указки. Асоціація тримається на впевненості, з якою він викладає перед кореспондентом тему «уроку» — інтеграційні тенденції на енергетичних ринках. А також на поінформованості слухачів, які не можуть йому заперечити.
Йдеться, звісно, про причини непорозумінь між «Газпромом» та НАК «Нафтогаз України» і про охолоджені торговельні відносини. Вони, на його думку, логічні: не виконуєш контрактні домовленості (про семимільярдну претензію до України) — сплачуй штрафні санкції. Більший торговельний оборот, аніж з Євросоюзом, то чи не вигідніше торгувати з країнами Митного союзу? А головний меседж полягає в тому, що Україна не встигає за правилами Європейського енергетичного співтовариства, виконанням відповідних директив, які унеможливлюють на цей момент створення двостороннього газового консорціуму, зокрема.
З ким краще торгувати, як на мене, не питання — з усіма. Хоч темпи економічного розвитку і якість валового внутрішнього продукту країн Євросоюзу вочевидь порівнювати з аналогічними показниками країн Митного союзу навіть некоректно — вони на кілька порядків вищі. Але те, що ми плентаємося у хвості Європейського енергетичного співтовариства, то це слушно.
Ось уже два роки, як країна стала повноправним членом Європейського енергетичного співтовариства, що логічно мало б сприяти розв’язанню наболілих проблем.
По-перше, досягненню максимального рівня надійності та ефективності регулювання енергосистеми.
По-друге, створенню конкурентного, а не монополізованого ринку.
По-третє, інтеграції в європейську енергосистему.
По-четверте, усуненню небезпечної залежності від імпорту енергоносіїв.
Але співпраця з Європейським енергетичним співтовариством, визнав глава держави Віктор Янукович у Литві, виявилася малопродуктивною — і це він назвав проблемою.
Як на мене, нашою власною проблемою. Оскільки перебіг реформ в енергетиці вочевидь вказує на невизначеність з реалізацією вже задекларованих позицій. Якщо понад 80 відсотків електроенергії на ринку забезпечують лише дві компанії (ДТЕК і «Енергоатом»), то не зрозуміло, якого конкурентного середовища ми прагнемо? І чи так уже випадково загальмував у парламенті закон «Про функціонування ринку електричної енергії»? На «потім» відкладено чимало ключових рішень — усунення перехресного субсидіювання, демонополізація газорозподілу, зрештою, — об’єднання українського енергоринку з європейським.
У інвесторів часом, створюється враження, що реформи просто імітуються. Трапляється, їм пропонують вкладати гроші у будівництво альтернативних установок енергії без гарантій, що вони одержать ліцензію на виробництво електроенергії. Або раптом вони постають перед фактом, що віднесення законом біопалива до альтернативних джерел енергії не підкріплюється ставкою зеленого тарифу тощо. При всьому тому національного плану дій з енергоефективності та відновлювальних джерел ще немає.
На такому тлі старший радник посла Росії, звісно, перетворюється на порадника, як нам жити далі. І не такими вже неймовірними видаються припущення деяких політиків про приховані наміри приватизувати НАК «Нафтогаз України» або створити двосторонній україно-російський консорціум без участі ЄС. І зазвичай такого роду чутки та припущення посилюються напередодні міжнародних форумів непересічного значення, таких як саміт Україна—ЄС, який заплановано провести 25 лютого. Проте і це не так важливо.
Мал. Костянтина КАЗАНЧЕВА.
І НАОСТАНОК
Власні спостереження і думки експертів дають підстави зробити певні висновки:
1. Перехід контролю за українською ГТС за білоруським сценарієм неможливий, бо це не тільки суперечить правилам об’єднання Європейського енергетичного співтовариства, а й інтересам лідерів та великого бізнесу України, який має вагоме представництво в органах виконавчої влади.
2. Заява спікера єврокомісара з питань енергетики Марлене Голцнер про те, що обирати власника своєї ГТС — справа України, зайвий раз підтверджує, що ЄС не відмовлявся від створення тристороннього консорціуму.
