Представники політичних кіл столиці активно готуються до майбутніх виборів київського міського голови. Адже повноваження колишнього припинилися торік у липні після заяви про відставку Леоніда Черновецького. А вже у травні завершуються повноваження депутатів Київради, обраних 2008-го. Тож попрацювати є над чим.
Хоч досі парламент і не ухвалив постанови про дату виборів, але, на думку не тільки експертів, а й багатьох представників правлячої партії, Верховна Рада вже невдовзі має прийняти таке рішення. За прогнозами, вони можуть відбутися у травні-червні.
Днями побувала на прес-конференції, що її проводив один з аналітичних центрів, тему якої було означено так: «Вибори мера Києва — очікування киян і прогнози кандидатів». Та спочатку уточнення: йдеться про вибори київського міського голови, оскільки посади «мер» у законодавстві не передбачено. Але політикам, котрі претендують на неї, чомусь більше до вподоби саме така назва.
Крім політологів та експертів, на прес-конференцію були запрошені і добре знані суспільством претенденти-політики, і ті, котрі роблять лише перші кроки на цьому шляху. Щоправда, жоден із «грандів» не прийшов. Що, як з’ясувалося, не так уже й погано, бо їхні суперники мали можливість викласти власне бачення завдань, які постануть перед очільником такого рангу, а також міркування, як їх реалізувати. Тож розмова апріорі мала бути цікавою.
Та вже за кільканадцять хвилин після початку я дедалі більше переконувалася, що на цьому зібранні геть не йдеться про бажання претендентів захищати інтереси киян, повернення Києва до тями, зрештою про служіння йому, як того очікують від своїх обранців городяни. Натомість політики навперебій ділилися планами заволодіння Києвом як плацдармом для боротьби за посаду... Президента на виборах 2015 року!
Особливий сценарій для цього виробили представники опозиційних сил, котрі й сумніву не мають, що «битву» за Київ на президентських виборах виграють саме вони, оскільки на парламентських перегонах його втратила правляча партія. Така ейфорія, на мій погляд, небезпечна: адже місце в парламенті і крісло градоначальника — геть різні речі. Дивно, але деякі опозиціонери цілком усерйоз гадають, що кияни робитимуть вибір не з персоналій, не з особистостей, а з партійних трендів, а вже партія призначатиме... головою, кого вважатиме за потрібне...
Отакої! Навряд чи пересічному виборцю спаде на думку копирсатись у тлумачних словниках, щоб утямити значення цього слова, та шукати, яким саме робом прив’язати домінуючий напрям у політиці чи певну тенденцію до прибирання снігу на вулицях, латання дірок у асфальті, скорочення безробіття чи поліпшення медичного обслуговування...
Саме про це автор запитала в одного з претендентів на посаду київського міського голови, чи то пак — президента країни. А конкретніше, чи готовий він стати головним «двірником» Києва, його «асенізатором», «будівельником», коротше кажучи — виконробом? Як він уявляє власну роль управлінця цими процесами? Бо кияни обиратимуть усе-таки тих, хто вміє це робити...
На що претендент чомусь розгнівався: «Ви вважаєте, що в міського голови не буде іншої роботи, ніж брати лопату в руки і відгрібати сніг? У разі перемоги ми передовсім скасуємо рішення Черновецького, покараємо крадіїв і корупціонерів!»
