ДОСЬЄ «Голосу України»

ТОМЕНКО Микола Володимирович — голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації, обраний за списком ВО «Батьківщина». Народний депутат України ІV—VІІ скликань. Народився 11 грудня 1964 року в с. Малі Канівці Чорнобаївського району Черкаської області. Служив в Афганістані. Закінчив Київський університет імені Т. Шевченка, за фахом — історик (1989 р.). Кандидат історичних наук, доктор політичних наук. Перед першим обранням до парламенту — директор Інституту політики. З лютого по вересень 2005-го працював віце-прем’єр-міністром України з гуманітарних та соціальних питань. Двічі обирався заступником Голови Верховної Ради України — у парламенті V і VІ скликань. Комітет із питань свободи слова та інформації також очолив уже вдруге. Одружений, має сина.

 

— Чому опозиція наполягала, щоб парламентський комітет з питань свободи слова дістався їй? Чи справді ситуація у вітчизняному медіа-просторі настільки тривожна?

— По-перше, традиційно в більшості демократій свобода слова є предметом уваги суспільства та опозиції. Слава Богу, і в нашому парламенті склалася традиція, що опозиція повинна мати контрольні функції, серед яких і контроль за інформаційним простором, забезпечення доступу до інформації. Друга причина — інституційна, стратегічна. За останні роки в українському інформаційному просторі виникли серйозні проблеми, і не лише з огляду на індекс свободи слова різних міжнародних організацій, за яким Україна посідає дедалі нижче місце. Найстрашніші тенденції — це вбивства, переслідування і залякування журналістів, фізичні перешкоди їхній діяльності, судові позови, перевірки, тиск на власників медіа. Ще одна серйозна проблема — монополізація телерадіопростору країни, який може опинитися в кількох руках. Причому в руках власників неукраїнського походження.

— В одному зі своїх виступів ви заявили, що в новому скликанні комітет значну увагу приділятиме не «революційним» законам, а виконанню чинних. Які ж закони не виконуються?

— В інформаційній сфері абсолютна більшість законів не виконується. У законі про телебачення і радіомовлення у статті 8 записано, що один власник може мати лише одну ліцензію у загальнонаціональному медіапросторі, одну — в регіональному. Нашуміла історія з продажем телеканала «Інтер», точніше, групи каналів «Інтер» від комерційної структури Валерія Хорошковського до Дмитра Фірташа «засвітила», що в цій групі вісім каналів. Більше того — всі ці канали з 2015 року стануть загальнонаціональними каналами із цифровим мовленням. Закон порушено вісім разів, але ніхто на це не зреагував.

Ми з Миколою Княжицьким зареєстрували законопроект про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості власності засобів масової інформації, а також реалізації принципів державної політики в сфері телебачення і радіомовлення. При розподілі частот треба чітко з’ясувати, хто власник каналів і чи немає монополії. Адже завтра Дмитро Фірташ може продати свої канали Росії, Польщі чи Америці, й чужа країна вестиме свою політику на українських загальнонаціональних телеканалах. 

На те і є держава, Нацрада з питань телебачення і радіомовлення, Антимонопольний комітет — щоб не допускати порушень законодавства.

Чи, скажімо, резонансний закон про доступ до публічної інформації. Секретаріат Комітету з питань свободи слова та інформації проаналізував, наскільки сайти Київської та Харківської міських рад відповідають вимогам цього закону. Виявилося, місцева влада не виконує більшості норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» стосовно доступу громадян до висвітлення її діяльності на офіційних веб-сайтах. Там немає найважливішого — інформації про розпорядження бюджетними коштами, комунальною власністю. Немає відкритих проектів рішень міськради, які мають бути опубліковані за 20 діб до їх розгляду, а також рішень, які повинні бути у відкритому доступі не пізніше як за 5 днів після їх прийняття. Не кажу вже про вільний доступ до генплану розвитку міста, стенограм засідань Київради, її постійних комісій. Робота над удосконаленням законів у сфері інформації триватиме, але необхідно також посилити відповідальність за їх невиконання, поширити сферу доступу до інформації, що потрібно і громадянам, які «утримують» чиновників, і журналістам та експертам.

— Наскільки нині гостро постає проблема роздержавлення ЗМІ? Про цю тему начебто забули...

— З’явилися дві нові проблеми. Перша — після адміністративної реформи зменшилося число міністерств, але збільшилася кількість відомств центральної влади. І кожен такий орган витрачає на піар чиновників, свою газету, програми на ТВ-каналах, за оцінками експертів, більше мільярда гривень на рік. Для прикладу: лише на спецвипуск «Вечірнього Києва» з рекламою своєї діяльності чиновники КМДА витратили в 2012 році понад 30 млн. грн. Друга тривожна тенденція — розпочалася прихована приватизація ЗМІ всупереч трудовим колективам. Приміром, у Черкасах обласна адміністрація вийшла із засновників газети, а засновником стало комунальне підприємство. І в процесі власність поступово може перейти до родичів високопосадовців. Якщо трудовий колектив редакції створив популярне брендове видання і готовий його утримувати, ми як держава можемо на перехідний період надати йому пільги з оренди приміщення та землі, а надалі — нехай конкурують на ринку самостійно. Однак рішення має ухвалювати трудовий колектив, а не голова ОДА чи його заступники. Зараз при комітеті працює робоча група разом із Національною спілкою журналістів та іншими організаціями. Роздержавлення — це очевидний пріоритет, але при цьому треба, щоб журналістські колективи знову не потрапили в залежність від чиновників.

— А парламентську газету «Голос України», парламентське телебачення чи «Урядовий кур’єр» також пропонуєте роздержавити?

— Діяльність «Голосу України» та «Урядового кур’єра» за законом регламентується окремо, адже це — статусні газети, котрі оприлюднюють закони, рішення уряду. Парламент має право змінити статут, регламентувати діяльність парламентської газети, можливо, збільшити кількість правової інформації, але ми не втручаємося у діяльність цих двох газет, оскільки вони мають спеціальну місію, передбачену чинним законодавством. 

Парламентське телебачення — окрема історія, характер його діяльності також повинен визначати парламент. Такі телеканали є у багатьох країнах світу. Їхня ключова місія — прямі трансляції сесій, засідань комітетів. 

Що стосується Першого Національного телеканала та обласних державних телерадіокомпаній, то, на мій погляд, тут потрібне роздержавлення у бік суспільного мовлення. 

Тобто — телебачення без реклами, дитячі, культурологічні, пізнавальні, освітні програми. Однак роздержавлення телебачення — шлях набагато довший і складніший, бо живемо ми в бідній країні. Суспільство теоретично хоче суспільного мовлення без реклами, але не хоче за нього платити. Про це свідчать проведені соціологічні дослідження. На мою думку, для створення суспільного мовлення треба взяти за базу Перший Національний та обласні телерадіокомпанії. Наглядова рада має формуватися не лише Кабінетом Міністрів, а всіма фракціями Верховної Ради України та громадськістю. А на обласному рівні — територіальними громадами та представниками 

облради з різних фракцій. Але без економічної основи запровадити суспільне мовлення дуже складно.

— У минулому скликанні парламенту ви були одним із ініціаторів заборони реклами тютюну, алкоголю, витіснення її на телебаченні на вечірній час. У новому парламенті продовжуватимете цю роботу?

— Звісно. Бо це не лише моя позиція, а й більшості громадян. Ми забрали популярних осіб, зірок спорту з реклами алкоголю, зокрема, й пива. На жаль, рекламісти на ТБ нас обманули: через так зване «спонсорство» відновили рекламу алкоголю. На моє переконання, реклами горілки в денний, «дитячий», час взагалі не повинно бути. І треба зменшити тривалість рекламних блоків. Зараз вона становить 12 хвилин на годину, і переривання на рекламу — раз на 45 хвилин. Нині обговорюються пропозиції дозволити переривання раз на 30 хвилин, як у Росії чи Польщі, але щоб рекламні блоки не перевищували, скажімо, три хвилини. Шукатимемо компроміс із телевізійниками та рекламістами — зрозуміло, що телеканали живуть за рахунок реклами, і її не можна просто заборонити. Але, за великим рахунком, довгі рекламні блоки шкодять і рекламній галузі, бо люди тоді її дивляться менше. Реклама повинна враховувати настрої людей і суспільства.

Ще один блок питань — зовнішня реклама. За кількістю рекламних щитів на квадратний кілометр ми — одні з перших у світі. В центрі міст повинно бути мінімізовано кількість рекламної продукції, щити мають пріоритетно виділятися для соціальної реклами, довідкової інформації про місто тощо. Потрібно розвантажувати від реклами й наші дороги, щоб не відволікати водіїв. Реклама має бути консолідованішою.

Комітет також триматиме на контролі ситуацію з українським радіо. Як відомо, 5 лютого було відключено майже пів-України, де мовлять три формати національного радіо — УР-1, «Промінь» і УР-3 (радіо «Культура»). Після жорсткої реакції на це нашого комітету та громадськості уряд, треба віддати належне, достатньо оперативно відреагував на нашу вимогу повернути трансляцію цих радіостанцій. Але проблеми функціонування Національної радіокомпанії України, її фінансування, видачі ліцензій тощо лишаються актуальними. Тому наш комітет 21 лютого у Верховній Раді ініціює проведення круглого столу на тему: «Проблеми та перспективи розвитку Українського радіо».

— Чи продовжуватимете культурно-просвітницькі проекти, які започаткували, перебуваючи на посаді заступника Голови Верховної Ради, — «7 чудес України», «Український щорічник» та інші?

— Ці проекти були пов’язані не стільки з моїми посадами в парламенті, а з діяльністю Благодійного фонду «Рідна країна». Посади змінюються, а громадська діяльність вічна. В 2013 році хочемо випустити телевізійну версію проекту «7 історичних чудес України», вже виготовлено DVD із телеверсіями проекту «7 чудес України: замки, фортеці, палаци» — для викладання історії, «7 природних чудес» —для викладачів географії, які направили до всіх київських шкіл і поширюватимемо далі серед інших шкіл. Також плануємо випустити англійські версії проектів. Розпочато роботу над «Українським щорічником» на 2014 рік. Це рік 200-річчя від дня народження 

Т. Шевченка, тому «щорічник» буде присвячений Шевченку. Щодня — фрагмент твору Шевченка, його поезія або картина. До дня народження Тараса Шевченка презентуємо також так званий перший (за хронологією) альбом малюнків та замальовок Тараса Шевченка (1841—1843 рр.), який подаруємо університетам, бібліотекам, мистецьким закладам. Також плануємо цілу низку заходів, зокрема, радіомарафон на «Радіо Ера», де відомі особистості читатимуть в ефірі його твори. Триває реалізація проекту «Здоровим і спортивним бути модно» з метою пропаганди серед молоді здорового та активного способу життя.

— Відколи ви пішли з посади заступника Голови Верховної Ради, з’явилося більше вільного часу чи бракує повноважень?

— Посади для мене — умовності. Я не був «традиційно-канонічним» віце-спікером, котрий сидить у президії і вручає грамоти від імені Верховної Ради. Я активно виступав і діяв від імені фракції і як депутат, що займається активною законодавчою діяльністю. І сьогодні характер моєї роботи практично не змінився. І надалі планую цілу низку заходів, багато поїздок, законопроектів, законотворчої діяльності не лише в галузі медіа, а й у сферах культури, освіти, туризму, боротьби з корупцією тощо. Отож на новій посаді є багато позитивів, якими необхідно скористатися.

— А наскільки змінився парламент?

— Суттєво. В попередньому скликанні більше йшлося про форму, аніж про те, хто саме вніс законопроект. Нині вже більше йдеться про зміст — треба не змагатися у кількості законопроектів, а прагнути, щоб у парламенті з’явився гідний, самодостатній, добросовісний депутат. Наша вимога персонального голосування — один із важливих інструментів цього. Водночас очевидно — необхідно змінити також процедуру розгляду законопроектів. Моя пропозиція — ніякої скороченої процедури при розгляді резонансних і кадрових питань. Також можна впорядкувати роботу парламенту — приміром, у вівторок та четвер зранку обговорювати законопроекти, а голосувати з 16-ї до 18-ї години, в середу — робота в комітетах, а в п’ятницю — день уряду та оголошення депутатських запитів. Щоб і депутат розумів, за що він голосує, а не лише встигав натискати кнопки. Ми маємо шанс перетворити Верховну Раду на парламент. Минуле скликання — це була справді «Верховна Рада», де партійні та владні, групові інтереси домінували над інтересами депутата чи округу. Зараз перебуваємо на дуже важливому етапі історії: якщо вдасться спільними зусиллями зробити з Верховної Ради парламент, тоді сьоме скликання стане історичним та значущим.

Розмовляла Юліана ШЕВЧУК.