Україна потребує сучасної вищої освіти, яка дасть кожному шанс на успіх, а країні забезпечить гідне місце серед провідних держав світу. У 2006 році нам вдалося створити систему зовнішнього незалежного тестування, щоб дати можливість кожній дитині вступити до вищого навчального закладу без хабарів. Сьогодні на порядку денному — побудова сучасної якісної вищої освіти. Це завдання вирішуватиме Верховна Рада нового скликання, приймаючи новий закон про вищу освіту.

Зараз в парламенті на розгляді — три законопроекти про вищу освіту. Розглядаючи їх, ми обиратимемо між руйнуванням і розвитком. Між освітою, яка є сферою отримання комерційного зиску, та освітою, яка є обов’язком держави стосовно своїх громадян. Це вибір між збагаченням чиновників і збагаченням країни.

Переконана, що прийняття проекту №1187 (автори — Г. Калетнік, С. Ківалов, М. Сорока) призведе до консервації нинішнього курсу на деградацію вищої освіти. Свідомо чи за помилкою, автори закріпляють васальну залежність вишів, ректорів, викладацького складу від чиновників Міносвіти. У результаті, ще більше процвітатиме торгівля посадами, зловживання у сфері ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів, хабарництво — під час вступу, навчання та випуску студентів.

На зіпсованому ґрунті нічого не росте. Законопроект №1187 унеможливить розвиток і рух уперед, гальмуватиме розкриття креативного потенціалу української нації і розвиток університетської науки. Не зможе створити умови для здорової мотивації викладачів та студентів. Не забезпечить виховання політичної та економічної еліти, яка здатна вести країну вперед. Це шлях у нікуди.

Натомість два інші законопроекти (№1187-1 — автори А. Яценюк, Л. Гриневич, Л. Оробець, В. Кличко, О. Тягнибок, Р. Павленко, 

П. Розенко, О. Тягнибок, І. Фаріон, О. Сич та №1187-2, внесений В. Балогою, розроблений групою під керівництвом М. Згуровського) дають підстави сподіватися на якісні зміни у вищій освіті. Я стверджую це не лише як автор одного із законопроектів (№1187-1), а як голова профільного парламентського комітету, фахівець і, зрештою, як мати і бабуся, яка бажає кращого майбутнього для дітей тут, в Україні.

Спробую аргументувати свою позицію.

Сім каменів спотикання

Під час обговорення законопроекту №1187-1 я особисто провела понад два десятки зустрічей з освітянами, студентами, українськими та міжнародними експертами. Громадські обговорення відбулися у 15 містах України. Законопроект №1187-2, розроблений під керівництвом М. Згуровського, це також продукт роботи найкращих представників освітянської спільноти. Провладний законопроект №1187 з’явився у надрах Міносвіти і відображає насамперед інтереси і погляди чиновництва. Можна виділити сім позицій, за якими маємо принципові розбіжності між провладним і альтернативними законопроектами.

Перше. Автономія навчальних закладів і децентралізація управління. Про це сьогодні говорять і в опозиції, і у владі. Насправді, університети перебувають у ручному керуванні влади. Внаслідок встановлення у системі вищої освіти жорсткої виконавської вертикалі, виші перетворилися на елементи колосального бюрократичного механізму з продукування і продажу дипломів.

Звісно, влада хоче зберегти цей стан речей. Не дивно, що у провладному законопроекті Калетніка — Ківалова передбачено 22 контрольні функції для центрального органу влади. У нашому законопроекті (№1187-1) — лише три. Законопроект №1187-2 (авторство робочої групи під керівництвом М. Згуровського) передбачає 11 контрольних функцій для Міносвіти.

Друге. Більше прозорості — менше корупції. Ми хочемо викорінити зловживання з системи освіти, а влада хоче зберегти і примножити корупційні схеми.

Сьогодні повноваження з ліцензування та акредитації вишів належать чиновникам Міносвіти. Це — цілковито непрозора сфера. Ми пропонуємо передати ліцензування та акредитацію спеціально для цього створеній незалежній Національній комісії регулювання освіти і науки. Влада пропонує залишити ці повноваження собі. Відомо чому.

Вважаю, що вкрай важливо — надати вищим навчальним закладам фінансову автономію. Для цього, ми пропонуємо передати їм землю, будинки та інше майно на їхній території. Маючи в розпорядженні реальні ресурси, які дозволять залучати інвестиції, виші матимуть справжні можливості для розвитку.

Ще одна пропозиція — змінити принцип розподілу держзамовлення. Нині надходження коштів в університети залежить винятково від доброї волі міністерства, яке у ручному режимі розподіляє держзамовлення. Ми пропонуємо залишити державне замовлення тільки на підготовку фахівців для роботи в державних установах відповідно до прогнозованих потреб. Розподілятиметься воно між вишами на конкурсних засадах. Жодного ручного керування, жодних зловживань. Решту коштів на навчання пропонуємо розподіляти за принципом «гроші за людиною» за механізмом державних грантів. Ці кошти потраплять у той вищий навчальний заклад, який обере абітурієнт. Це мотивує виші пропонувати якнайкращу якість освіти, щоб отримати ці кошти, і створить конкуренцію та прозорі правила гри на ринку вищої освіти.

Третє. Зовнішнє незалежне оцінювання навчальних досягнень вступників. Система зовнішнього незалежного тестування довела свою ефективність, знищивши тіньовий ринок «вступних» хабарів обсягом до 2 млрд. грн. щороку — це тільки за приблизними оцінками! Очевидно, чиновники від освіти хотіли б повернути собі цей ринок. Інакше, чим пояснити намагання зменшити вагу ЗНО у провладному законопроекті, а також дозволити взагалі без нього вступати на платне навчання? Ми ж пропонуємо законодавчо захистити вступ за результатами ЗНО (не виключаючи конкурс для творчих спеціальностей).

Четверте. Незалежне оцінювання якості вищої освіти. Влада пропонує залишити оцінювання результатів навчання лише вишам. Проте отримати реальну порівняльну оцінку якості освіти у різних закладах це не дає можливості. У світовій практиці така оцінка здійснюється також з боку суспільства через незалежні агенції та кваліфікаційні центри, які проводять іспити, зокрема, за суспільно значимими професіями, наприклад, такими, як лікар, учитель чи правник.

П’яте. Зв’язок освіти з сучасним ринком праці. Балачки про зв’язок між освітою та ринком праці ведуться роками. Влада вирішила покінчити з суперечками в оригінальний спосіб — Міносвіти й надалі формуватиме пропозиції і розміщуватиме державне замовлення на підготовку кадрів з вищою освітою та наукових і науково-педагогічних кадрів. Як такі параметри держзамовлення можуть відповідати ринку праці?

Ми пропонуємо кардинально змінити систему, включивши роботодавців на всіх етапах освітнього процесу. Вони матимуть змогу впливати на зміст освіти, встановлення кваліфікаційних вимог до професії, а також вимірювати рівень кваліфікації через кваліфікаційні комісії.

Таким чином, студенти справді отримуватимуть професію, яка визнаватиметься на ринку праці. Відпаде потреба доучуватися, щоб відповідати вимогам роботодавців. Це збільшує шанси отримати першу роботу і працювати за спеціальністю.

Шосте. Створення умов для роботи викладача. В якому становищі сьогодні викладач? Український викладач на території Європи має найбільше навантаження і найменшу зарплатню. Якщо ми хочемо, щоб талановиті люди йшли викладати — потрібно змінити ситуацію із соціальним статусом викладачів. Гарантувати гідну оплату праці, вивільнити час для заняття науковими дослідженнями. Ми передбачили норму навантаження від 150 до 600 годин, при нинішніх 900 годинах. Натомість законопроект 1187 жодних обмежень для встановлення обсягу роботи викладачів не містить. Що з цього може вийти — неважко припустити.

Сьоме. Можливість вибору. Збільшення мобільності студентів. У провладному проекті закону про вибір предметів студентами немає й згадки. В альтернативних, натомість, студенти можуть обирати 20-25% предметів. Крім того, іншою важливою ознакою долучення до європейського освітнього простору є забезпечення мобільності студентів: зовнішньої і внутрішньої. Нинішнє керівництво Міносвіти докладає чимало зусиль для розділу країни, розпалювання ворожнечі між Сходом і Заходом. Я ж переконана, що нова вища освіта може об’єднати Україну. Ми дамо можливість студентам під час навчання вчитися, проходити практику, стажуватися в інших вищих навчальних закладах країни. Луганчани зможуть на семестр чи рік поїхати до Львова, а іванофранківці — Харкова чи Одеси. Так само українські студенти зможуть їздити за програмами навчального та наукового обміну в Європу. А отримані там оцінки  визнаватимуться в Україні — як і українські — за кордоном. У нашому законопроекті передбачено таку можливість.

 Які наступні кроки?

Вища освіта — джерело надії. Надії кожного студента на те, що він або вона матиме роботу чи власний бізнес, буде успішним у житті. Надії українських батьків на те, що наступні покоління житимуть краще, ніж вони. Надії всіх громадян на те, що Україна займе своє місце серед провідних країн світу.

Нові законопроекти про вищу освіту слід обговорювати з думкою про майбутнє, усвідомлюючи відповідальність за добробут майбутніх поколінь. Це не «прохідний» закон, яких багато, а документ, який закладає параметри ключової інституції розвитку української держави, суспільства і економіки. По суті, це — проект фундаменту майбутнього України.

Звертаюся до народних депутатів, експертів, освітянської і студентської спільноти, представників усіх партій. Час стати над особистими симпатіями, корпоративними інтересами та політичними уподобаннями. Розвинена вища освіта, визнана у світі — привілей зрілих націй. Тож просимо вас гідно пройти цей тест на зрілість. Це означає провести дійсно незаангажоване громадське обговорення, добитися прийняття закону, який найбільшим чином відповідає інтересам розвитку України.

Лілія ГРИНЕВИЧ,  Голова Комітету з питань науки і освіти  Верховної Ради України.