«Кожна дитина повинна виховуватися в сім’ї», — під таким гаслом у країні триває реформа інтернатних закладів. Частина з них уже змінила профіль. «Така тенденція зберігатиметься й надалі», — наголошує Уповноважений Президента з прав дитини Юрій Павленко. «Але хто забере з інтернатів дітей з розумовими вадами?» — резонно ставлять запитання у школі-інтернаті села Ситківці на Вінниччині. За словами директора цього закладу Михайла Гуцаленка, таких дітей не поспішають усиновлювати навіть закордонні прийомні батьки, не кажучи про наших співвітчизників. Бо вони потребують особливої опіки. Адже виховуються і навчаються за спеціальними програмами. Прийомним батькам таке завдання не під силу. У загальноосвітню школу цим дітям дорога закрита. Як їм без інтернату?

У кожного — відхилення у психіці

— Усі 86 наших вихованців, на жаль, мають певні відхилення у психіці, — продовжує директор. — На перший погляд, це звичайні діти. Але чого від них можна чекати, скажімо, у наступні п’ять хвилин, ніхто не може передбачити. Одне впадає в істерику, інше — виявляє агресію навіть у ставленні до вчителів...

Підтвердженням сказаного став жахливий вчинок 14-літнього вихованця інтернату. Він зґвалтував 9-річну сільську дівчинку, яку випадково зустрів на вулиці. Можливо, до цього його підштовхнули умови інтернатського життя? Не думаю. Умови в інтернаті непогані. У цьому автор переконався під час ознайомлення з роботою закладу. Причина прояву агресії в іншому — у вже згаданих відхиленнях психічного розвитку.

Як пояснили фахівці, які працюють у школі-інтернаті, такі захворювання не можна вилікувати. Завдання колективу в тому, щоб постійно здійснювати корекцію цих розладів, відповідно корегувати поведінку. А ще дітей тут навчають, як треба поводитися у суспільстві в стосунках з іншими людьми, а також дають певний багаж знань.

Шкільна наука таким дітям дається непросто. Зате вони із задоволенням виконують різні види робіт. Їх навчають швейної справи, нинішнього року випускники вперше отримають посвідчення швачок другого розряду. Опановують працю столяра, маляра, штукатура, застосовують деякі інші види трудової терапії. У приміщенні можна побачити багато вишивок, аплікацій, малюнків. Усе це зроблено руками вихованців інтернату. Один з колишніх випускників подарував директору вишиту ікону. Святий образ Георгія Побєдоносця нині прикрашає кабінет керівника інтернату.

Є в інтернаті сучасний стоматологічний кабінет і ванне відділення, директор планує обладнати соляну печеру і встановити гідромасаж. Михайло Дмитрович за 21 рік роботи на посаді керівника багато зробив насамперед для створення належних умов для колективу вчителів і вихователів, а також самих вихованців. Однак очевидно, що діти з такими вадами психіки більше потребують нагляду і лікування профільних лікарів. А це вже державна проблема. Директору її не вирішити. До речі, саме таке лікування нині проходить неповнолітній ґвалтівник. Після скоєного його помістили у лікарню імені Ющенка.

Зачаровував танцями

В особовій справі підлітка, що скоїв злочин, якого не знали в інтернаті за всю історію його існування, — низка грамот і дипломів. «Ми всі шоковані ще й тому, що до цього вихованця не було претензій, — каже директор. — Він зачаровував своїми танцями. В інтернаті діє студія бальних танців, в якій займаються, крім наших вихованців, також місцеві сільські діти. Цей хлопчина у студії — один з кращих. Ось його диплом за перше місце у відкритому чемпіонаті з бальних танців серед дітей і підлітків Черкаської області. Переміг він у парі з дівчинкою із загальноосвітньої школи нашого села. Було це торік. Так само минулого року виборов друге місце в Умані. Теж танцював у парі. Вже з іншою партнеркою, вона теж з нашого села, учениця загальноосвітньої школи. Він ще й спортсмен хороший. Брав участь у змаганнях з футболу, волейболу. Має грамоту за супербій, яку йому вручили у таборі відпочинку минулого літа. Там же нагороджений грамотою за активну участь у житті табору.

Того злощасного дня хлопець брав участь у турнірі «Малі Олімпійські ігри», що відбувалися в інтернаті. Виступив одним з перших. Приблизно о 17.30 підійшов до вихователя, попросив відпустити у магазин. Сказав, що має дві гривні й хоче купити на них жуйку. Інтернат не є закладом закритого типу. Дітей відпускають з дозволу вихователів. Назад повернувся збудженим. Вихователь це помітила. З’ясовувати причину почала тоді, коли хлопець похвалився, що в нього є ще сім гривень. Ці гроші, як стало відомо пізніше, він відібрав у зґвалтованої дівчини. Вона, як і він, у той час поверталася з магазину. Тільки з іншого. Їхні шляхи зійшлися. Далі йшли разом, бо до будинку дівчинки й до інтернату одна дорога. Директор каже, що вони так і не дізналися, що саме стало причиною прояву агресії у хлопця. Він невисокий на зріст, худої статури, але все одно сильніший за молодшу тендітну дівчинку, над якою познущався прямо на вулиці, застосувавши силу. У скоєному зізнався ще до того, як в інтернаті з’явилися батько й мати скривдженої дитини, а тоді приїхала міліція.

У Ситковецький інтернат хлопчина прийшов три роки тому з іншого такого ж закладу. Сталося це після того, як помер його батько. Маму позбавили батьківських прав. В інтернаті кажуть, що за всі три роки вона не тільки не була жодного разу у сина, а  й навіть по телефону не цікавилася ним. Рішення щодо подальшої долі хлопця правоохоронці прийматимуть після того, як свої висновки зроблять спеціалісти з лікарні імені Ющенка.

Після того жахливого випадку в інтернаті працювала комісія. Фахівці вивчали рівень прихованої агресії у вихованців. Як пояснив директор, є така методика Ілліна—Ковальова. Рівень агресії за згаданою методикою визначається за 20-бальною шкалою. У вихованців інтернату він становить 9 балів. Це середній показник. Найнижчий він у тих, до кого навідуються батьки, кого на вихідні чи канікули забирають додому. Серед таких є маленький хлопчик на ім’я Віталик.

Чоловікові сказала, що дитина померла

В інтернаті детально вивчають батьків своїх вихованців. Роблять це для того, щоб використати всі можливі способи забезпечити дітей фінансово. На 64 дітей відкрито у банках рахунки і на них перераховують кошти, які знадобляться після виходу з інтернату. Навіть позбавлення батьківських прав не є підставою не сплачувати аліменти на дитину. 13 дітей отримують аліменти, 35 — пенсію з втрати годувальника, 16 вихованців мають групу інвалідності і їм виплачують соціальну допомогу. Є діти-школярі, в яких на рахунках накопичилося по 50 тисяч гривень.

— Коли ми вивчали особову справу Віталика, то звернули увагу, що в нього батько на заробітках, — каже директор інтернату. — Маму хлопчика позбавили батьківських прав. З чоловіком вона розлучилася. Незважаючи на це, вирішили звернутися до батька з пропозицією підтримати сина матеріально, відкрити рахунок і переказувати на нього частину грошей. Ми й гадки не мали, що чоловік не знає, що в нього є син.

Про це пізніше він розповів директору і вихователям. Перед тим вони стали свідками хвилюючої сцени. «Бачили б ви, як він, дізнавшись, хто саме його син, схопив дитину на руки, міцно притис до грудей і, не відпускаючи, плакав», — каже Михайло Гуцаленко. З’ясувалося, колишня дружина його обманула. Сказала, що дитина померла. Тільки від нас він дізнався правду. В інтернат чоловік приїхав не сам. Разом з ним була дружина, він створив нову сім’ю, привезли ще дитину і навіть тещу. Спершу мали намір забрати хлопчика. Однак він не може навчатися у загальноосвітній школі. До того ж його мають оперувати. Домовилися, що на вихідні забиратимуть дитину до себе. І канікули він провів з батьком. Тато пообіцяв, що супроводжуватиме хлопчика в Київ на операцію.

Не хочу до такої мами

Мамі однієї з інтернатівських дівчат нарахували кругленьку суму аліментів. Щоб їх не сплачувати, жінка вирішила поновити стосунки з дочкою. Дівчинка вже доросла, десятикласниця, гарна з себе і навчається добре. Та ще й майстриня, красиво вишиває і вміє шити одяг. Мама всіляко переконувала доньку, що покінчила з пиятикою й безпутнім способом життя. Дитина повірила. Дівчинка розуміла, що мамі потрібна підтримка і вона готова була повернутися до неньки. Тим паче що суд поновив у правах жінку. Одразу після того мама вирішила відсвяткувати таку подію. Тим самим жорстоко обдурила дитину. З’ясувалося, що вона не може без горілки.

— Дівчина повернулася до нас із сльозами на очах, — каже директор. — Розповіла все. Повідомила, що не зможе і не хоче жити в таких умовах, які їй нав’язує мама. Як не заспокоювали дитину, а вона слізно просила повернути її в колектив. Їй уже виповнилося 16 років, тому має право звертатися до суду. Суд задовольнив її заяву про відмову від мами. А ми забрали її назад. Цього року вона закінчує школу. Має намір йти далі навчатися в училище, хоче працювати швачкою.

Це ще не всі історії, які довелося почути в інтернаті. Один з недавніх випускників на ім’я Артем нині служить паламарем у церкві в Гайсинському районі. Райдержадміністрація придбала йому хату. На обійсті є гарний сад. Хлопець спеціально приїхав в інтернат, щоб пригостити яблуками нинішніх вихованців. Кожному з минулорічних випускників подарував іконки. Одна з дівчат, випускниць училища, коли виходила заміж, запросила на весілля всіх вчителів і вихователів інтернату разом з директором. До двох працівників звернулася з особливим проханням: «Ви ж знаєте, що у мене нема ні мами, ні тата, — казала дівчина. — Будьте мені за них хоча б на весіллі».

 

Вінницька область.

Фото автора.

Коментар 

Тетяна Лісогорська, керівник відділу шкіл-інтернатів Вінницького обласного управління освіти:

— Я погоджуюся з думкою працівників Ситковецької школи-інтернату, що їхні вихованці — це надзвичайно складна категорія дітей. Вони абсолютно непередбачувані у своїх діях. Так воно є насправді. Водночас кожна така дитина хотіла б мати батька й маму. Я бачила, як шестирічні першокласники по черзі горнуться до вчителя й вихователя, при цьому називають їх своєю мамою. Старші також говорять про бажання жити в сім’ї. Навіть ті, хто не висловлюється вголос, тримає це в думках. Наявність батьків — це передусім можливість самоствердитися у житті. Тоді вони впевненіше почуваються. Думаємо над тим, як поєднати можливості інтернату, його виховну й навчальну базу з сімейними цінностями. Залучаємо до цього науковців нашого педагогічного університету. Найкращий метод, звичайно, запровадження сімейних форм виховання. Саме у цьому напрямі напрацьовуємо пропозиції. Вірю, що спільними зусиллями вдасться вирішити проблему.

Пряма мова

— Наші предмети суттєво відрізняються від тих, що є у програмі загальноосвітніх шкіл, — каже завуч школи-інтернату Олеся Рябошапко. — У нас діти не вивчають алгебри, геометрії, фізики. Замість них маємо один предмет під загальною назвою — математика. Для декого з вихованців вивчення фізики може обмежуватися включенням електроприладу в розетку. Вірш дехто вчить протягом усього дня. Буває, й цього часу обмаль. Є діти, які бояться людей. Дві дівчинки, прийшовши до інтернату, на новорічному святі панічно жахалися Діда Мороза і Снігуроньки. Але минув час — і нині вони дивуються тому, понад те, самі виходять на сцену співати і танцювати. Тут є навіть кабінет з незвичною назвою — суспільно-побутового орієнтування. У ньому навчають користуватися електричними і газовими приладами, готувати їжу, інших побутових речей.

Факт

На жаль, 36 дітей не отримують жодних грошових виплат. Їхні батьки живі, але аліменти не мають з чого платити, бо шукають не роботу, а випивку.

Тетяна Лісогорська не скупилася на похвалу вихованцям інтернату за такі чудові роботи.

В обов’язки чергових на кухні входить справедливо розділити приготовлені страви.