Луганщина, на превеликий жаль, іноді стає місцем резонансних трагедій з великою кількістю людських жертв. Певною мірою це пов’язано з тим, що наша область промислова, тут розташовані підприємства з високим ступенем виробничого ризику.

Не кількість, а складність

Вугільна галузь не лідирує у хроніці надзвичайних ситуацій на виробництві. Понад те, кількість травм у гірничодобувній галузі з кожним роком знижується. Вимоги до охорони праці, техніки безпеки шахтарів значно підвищилися. А от ступінь складності й тяжкості отриманих травм залишається високим.

Усі травми шахтарів поділяються на кілька видів. Перший — це ізольовані, механічні травми. У лютому минулого року, наприклад, на ДП «Ровенькиантрацит» стався обрив каната піднімальної машини, у результаті чого одна людина загинула, десять було травмовано, четверо з них у важкому стані доправлено в реанімацію обласної лікарні. В одного з гірників медики діагностували розрив селезінки, у результаті чого миттєва втрата крові становила близько двох літрів. Протягом доби потерпілому перелили 2,5 літра крові, тобто половину тієї кількості, яку має людина. Для цього використали кров п’яти донорів. На щастя, шахтаря вдалося врятувати, усе скінчилося добре.

Ще одна травма, яка потребує великої кількості крові і її компонентів, це гостра комбінована травма, за якої шахтар може мати переломи кінцівок, черепно-мозкову травму, опіки шкіри, верхніх дихальних шляхів, бронхів і легенів, а, крім цього, ще й отруєння продуктами горіння. Термічні опіки, як правило, люди отримують у результаті вибуху метану, самозаймання вугільного пилу тощо. Це найважча травма, з якою доводиться мати справу медикам. За останній рік для таких потерпілих було використано понад 50 літрів плазми і більше 60 літрів такого компонента, як альбумін.

«Я врятував людині життя!»

— У нашій області ви ніде не побачите закликів здавати донорську кров, — переконує начальник департаменту охорони здоров’я Луганської облдержадміністрації Павло Малиш. — Колись давно — так, це було, а нині подібних текстів немає ні на рухомих рядках екранів телевізорів, ні на вуличних білбордах. Самосвідомість населення сьогодні така, що багато людей самі приходять, щоб здати кров. Це студенти, молодь, робітники вугільних підприємств. Хоча, маю зазначити, що останнім донорство дається складніше, ніж іншим. Відомо, що у гірників тяжка праця, велике фізичне навантаження. Після здачі крові людині необхідно відновити свої сили хоча б два дні. 

Але коли стаються трагічні випадки на шахтах, на станцію переливання крові гірники приходять групами, бригадами, а, буває, і родинами. 

У шахтарських селищах дуже переймаються людською трагедією, нещастям.

Павло Миколайович давно має ідею, щоб усім, хто хоча б один раз здав кров, в області вручали футболки з написом «Я врятував людині життя». По-перше, це велика моральна підтримка, по-друге, певний вплив на ставлення суспільства до таких вчинків. До речі, Павло Малиш сам не раз здавав кров, тому він добре знає стан людини, від якої залежить, власне кажучи, життя іншого.

Тягнемо ковдру на себе свідомо

Щоб забезпечити кров’ю і її препаратами усіх потерпілих, необхідно, щоб в області кров щорічно здавали 75—77 тис. донорів. Це досить багато, але служба крові області це завдання виконує вже протягом багатьох років. Пояснити це можна, по-перше, правильно організованою роботою, а по-друге, високою самосвідомістю населення, яке розуміє важливість донорства для регіону й у цілому для суспільства. Банк крові в Луганську має запас усіх груп, препаратів крові та її компонентів. Це дає змогу не лише забезпечувати свій регіон, а й допомагати іншим областям, якщо у цьому є необхідність.

На території регіону створено сім великих станцій переливання крові, які є комунальною власністю облради й фінансуються з бюджету області. Найбільша — у Свердловську. ЇЇ з самого початку, ще в радянські часи, планували як міжрегіональну, і вона мала у разі надзвичайних ситуацій обслуговувати Луганську та Ростовську області. У кожному населеному пункті, лікувальному закладі є банк зберігання крові та її препаратів. Не потрібно, скажімо, з Алчевська їхати в Луганськ, щоб взяти необхідний для життя людини препарат. Він завжди під рукою. В області за багато років не було випадків, коли людині не надали допомоги саме через відсутність крові чи її препаратів. Крім того, створено п’ять лабораторій, які тестують донорську кров протягом 24 годин на добу. У Луганську, до речі, одне із найпотужніших виробництв препаратів крові. Ще 2004 року керівництво області ухвалило рішення щодо будівництва лабораторно-виробничого комплексу, і його було побудовано, оснащено необхідним сучасним устаткуванням.

Фахівці кажуть, що на державному рівні давно настав час вирішити питання про централізацію виробництва препаратів крові. Таких виробництв має бути у країні два, максимум три. Сьогодні ж майже кожен регіон виготовляє три-п’ять найменувань препаратів крові з можливих дванадцяти, зареєстрованих у Міністерстві охорони здоров’я, і не завжди це робиться професійно і якісно. Луганчани опанували увесь спектр — всі дванадцять препаратів — і готові вдесятеро збільшити потужність свого виробництва, приймаючи плазму і сировину із сусідніх регіонів. Уже сьогодні з дев’яти тонн альбуміну, який випускається в країні, третину становить виробництво луганчан. Тому Луганщина пропонує один із центрів виробництва препаратів крові організувати у себе — база підготовлена. Але на таку пропозицію офіційний Київ відповідає, що «область тягне ковдру на себе».

— А я й не заперечую, — зізнається Павло Малиш. — Так, тягнемо, тому що маємо на це повне моральне право.

Фотоетюд Андрія НЕСТЕРЕНКА.

Цифра

В області щороку реєструють понад 120 тис. травм і отруєнь, за яких життя 3,5 тис. осіб, на жаль, урятувати не вдається, а 7,5 тис. потерпілих стають інвалідами. Причому здебільшого — це молодь, працездатні люди, яким ще жити і жити.

ДО РЕЧІ

На кожній великій станції переливання крові має бути не менше 20 літрів крові усіх груп.

ПОЯСНЕННЯ

Альбумін — основний білок плазми крові. Його частка становить близько 50% від загальної кількості білків плазми. Альбумін швидко відновлюється. Протягом доби синтезується та розпадається 10—16 г білка цієї фракції. Синтез альбуміну відбувається в печінці, залежить від доступу амінокислот, а отже, швидкість синтезу знижується в період білкової недостатності.