На початку тижня у ЗМІ спливла інформація, що буцімто віце-прем’єр-міністр Юрій Бойко вів у Москві переговори стосовно створення двостороннього газового консорціуму, без участі європейців, які представляють у даному разі кінцевого споживача. На сенсацію це, звісно, не потягнуло, але деякі пікантні подробиці (в обмін на більш дешевий газ тощо) посіяли неабиякі сумніви у її достовірності. Після того, як виявилися безрезультатними кількаденні спроби дістати коментар із цього приводу в Міністерстві енергетики та вугільної промисловості, сумніви тільки зміцніли, тому, природно, ми поцікавилися думкою експертів.
Експерт із енергетичних питань Валентин Землянський ( в ефірі «5 каналу») запевняв, що побудована за Радянського Союзу «труба» технічно в певних вузлах управляється «Газпромом». Прокачка — відповідно, тиск, перепади тиску на тому чи іншому напрямку, регулюються Москвою — технічно. Так було закладено спочатку, і поміняти тут, на жаль, нічого не можна. Тому, коли мова заходить про консорціум, це формалізація тієї ситуації, яка існує де-факто. Тобто це — спроба формалізувати плюс Україна отримує певні дивіденди...
При всьому тому, і це всі добре пам’ятають, на зламі 2008—2009 років, коли «Газпром» різко знизив тиск у трубі, НАК «Нафтогаз України» продемонструвала, що українська ГТС може працювати, як-то кажуть, автономно. І це неабияк вплинуло на капіталізацію головного активу країни. Зрештою, є і більш пікантні деталі, ніж ця. По-перше, активну фазу переговорів про консорціум могла спровокувати надумана, на мій погляд, «штрафна санкція» у 7 мільярдів доларів США, цікаво, що приблизно така сума фігурувала рік тому в російських оцінках вартості ГТС. І саме тоді окреслилися колосальні розбіжності в оцінках вартості української частини ГТС.
Тепер поміркуємо. До активів ГТС прицінювалися раніше неодноразово, але востаннє — на початку минулого року. Тоді за дорученням очільника Міненерговуглепрому Юрія Бойка проводять тендер, за результатами якого оцінити вартість ГТС береться міжнародна аудиторська компанія Baker Tіlly Ukraіne. Офіційно це обумовлювали виходом НАК «Нафтогаз України» на ринок міжнародних запозичень, але компанія того не потребувала, як заявляв один із ключових її кредиторів — ЄБРР. Насправді Україна мала адаптувати своє законодавство до стандартів ЄС, який збирався інвестувати в українську ГТС. Тим само, до речі, влада тоді обумовлювала потребу зняти законодавчу заборону на проведення реорганізації державних підприємств трубопровідного транспорту і вчинення будь-яких правочинів щодо основних фондів та акцій. Опозиція одразу побачила в тому спробу продати «трубу» з допомогою такої «реорганізації», інакше кажучи, через створення газового консорціуму — і парламентську трибуну було заблоковано.
Тим часом у серпні минулого року оцінник нібито підбив сальдо-бульдо, але результат так і не оприлюднив, йшлося лише про 4,8 мільярда доларів США, які вимагатиме модернізація ГТС. Проте відтоді урядовці оперували вже цифрою у понад 20 мільярдів доларів США. Не дивно — в кожного своя арифметика, бо методологія оцінки вартості ГТС включає силу-силенну нюансів. Від технічного стану — до прогнозних темпів і вартості оновлення основних фондів, від прогнозної вартості прокачування ресурсу — до майбутніх грошових потоків, які принесе транзит у європейські країни. Собівартість ГТС автоматично підвищує і водночас розмиває її стратегічне значення для економік обох країн. Тому дуже важко оцінити ГТС, але ще важче переконати сусіда в справедливості такої оцінки. Для прикладу згодиться транзит дорогоцінного для обох країн ресурсу. Україна може спиратися на 110 мільярдів кубометрів газу, тобто на контрактні зобов’язання «Газпрому», а росіяни — на фактичні обсяги прокачування, які торік різко знизилися, або не враховувати у своїх оцінках вартості технічного газу. Тож оцінки можуть різнитися на десятки мільярдів доларів, але не вірю, що одна сторона переконає іншу в справедливості результату. Через це на цьому дуже вигідно в слушний момент спекулювати обом сторонам переговорного процесу. Російській стороні, наприклад, слушним моментом може видатися піковий період погашення Україною державного боргу, коли потреба в грошах починає відбивати намір торгуватися. Українській стороні згадка про консорціум не зайва, скажімо, для того, щоб переконати місію МВФ у тому, що ще існують передумови для зниження ціни на російський газ до 280 доларів США за тисячу кубометрів.
При цьому, звісно, є окрема думка. Бізнесу, який історично став великим, завдяки операціям із природним газом, альтернативними йому та іншими енергоресурсами. Український бізнес не збирається ділитися з росіянами тим, що він виборов правдами і неправдами, — доступом до ГТС. І це ще одна причина, чому переговорний процес стосовно передачі в управління «Газпрому» української частини ГТС залишається безплідним.
Цитата
Директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Саприкін:
— Зізнаюсь, мало читав про зміст останніх переговорів Юрія Бойка в Москві, але що цікавість російської сторони до створення двостороннього газового консорціуму має місце, знаю з висловлювань російського посла Зурабова. Але самий факт таких переговорів переоцінювати не варто, оскільки вони тривають не перший рік і, прямо кажучи, суперечать вимогам Європейського енергетичного співтовариства. Напевно можна сказати, що в оцінках вартості ГТС на сьогодні існують такі розбіжності, масштаб яких унеможливлює результативний підсумок переговорів із цього приводу.
