Ближче до неба

У неозорих таврійських степах з відстанями не жартують: щоб машиною Херсонщину з кінця в кінець перетнути, потрібно лише трохи менше часу, щоб з обласного центру до Києва дістатися. Тому в радянські роки авіація була для краю справжньою «виручалочкою»: літаки і пасажирів на курорти возили, і хворих із «глибинки» евакуювали, і посіви обробляли...

Однак після розвалу СРСР аеропорт «увійшов у круте піке»: для більшості жителів і гостей області квитки на літак стали занадто дорогим задоволенням. Кількість авіарейсів почала зменшуватися, і доходів від їхнього обслуговування вже не вистачало на утримання повітряних воріт Херсонщини. А місцева влада замість того, щоб підтримати, посилено займалася лише словоблудством. Тому в 2004 році аеропорт закрився, і мисливці за «дармовим» металом стали тягти звідси все, що було придатне для продажу на брухт. Комунальне підприємство «Аеропорт Херсон», яке господарювало на об’єкті, припинило діяльність. А його останній директор Ярослав Агафонов, котрий пройшов шлях від рядового авіатехніка до керівника комплексу, взагалі виїхав із міста. І всі ці роки працював директором і представником великих українських авіакомпаній у різних містах України, Європи та Азії, встигши взяти участь навіть у процесі відкриття українського неба для аеробуса А-320.

Коли торік вирішили таки не шукати сумнівних інвесторів, а самостійно взятися за відродження аеропорту, створивши для цього нове комунальне підприємство «Херсонські авіалінії», його директором знову запросили попрацювати саме Ярослава Агафонова. Той погодився, однак повернення «до джерел» подарувало не найприємніші враження.

— На аеропорт було фізично боляче дивитися. Дах будинку продірявився, як решето, на злітно-посадочній смузі виросла трава, комунікації не працювали. Розтягнути примудрилися навіть обладнання близьких і далекого «приводів» навігаційних систем, що забезпечують посадку літаків за приладами в умовах поганої видимості. А на самій ЗПП з-під землі «з м’ясом» видерли кабелі світлосигнальної системи, — згадує Ярослав Агафонов. — Але вже в грудні минулого року облрада перевела із бюджету два мільйони гривень на відновлення втраченого, і зробити вдалося чимало.

Сьогодні в аеропорту робота справді кипить. Упорядженим кабінетом директор КП «Херсонські авіалінії», щоправда, не обзавівся, оскільки вважає, що з цим і почекати можна. Натомість відновлено зовнішні і внутрішні мережі водо-проводу й каналізації, навігаційну систему посадки, трансформаторні підстанції й усі ключові вузли системи енергопостачання. Готові до роботи зали й апаратура для митного і прикордонного огляду, багажне відділення, частково відремонтована «злітка», а стики між бетонними смугами, що розтріскалися, забиті спеціальним бітумом. Готовий і пандус для обслуговування вантажних літаків, куди незвані гості вже не навідуються — охоронці із сертифікатами про проходження курсу авіаційної безпеки їх і «на гарматний постріл» не підпустять.

Про колишню розруху в аеропорту нагадує хіба що АН-26 якоїсь «прогорілої» приватної компанії, що приткнувся ближче до огорожі на спущених шинах. Та із загальної картини «будмайданчика» ще вибивається холодний і порожній VІP-зал на другому поверсі, з інтер’єрами брежнєвської епохи, котрий бачив всіх Президентів України без винятку. Щоправда, для наведення в ньому належного лиску місцева влада обіцяли підшукати спонсорів.

Після завершення ремонту самої будівлі аеровокзалу, підключення опалення й облаштування в ньому кафе це цілком можливо. Однак для того, щоб вести мову хоча б про самооплатність підприємства, двох мільйонів гривень буде вочевидь недостатньо. Програма обумовлює фінансування в розмірі 62 мільйонів гривень, з яких 30 мільйонів може коштувати придбання й монтаж системи новітнього навігаційного комплексу і світлосигнальної системи посадки на ЗПП замість знищеної. На Херсонщині розраховують, що цю частину коштів удасться отримати з державного бюджету, в рамках уже національної програми розвитку регіональних аеропортів. Попередній склад Кабінету Міністрів України таку можливість розглядав позитивно, але коли до цього питання повернеться новий уряд, ніхто не має ні найменшого уявлення.

Хоча скептики вже тепер запитують: а чи не стане відроджений Херсонський аеропорт збитковою «чорною дірою», в яку без сліду впаде чергова «порція» бюджетних мільйонів? Нинішня команда «реаніматорів» упевнена, що за ефективного управління, наявності необхідного стартового капіталу цілком реальний не лише вихід аеропорту на самооплатність, а й навіть його перетворення на прибуткову господарську структуру. Та й не тільки у грошах справа.

Звичайно, знижки та «євроремонт» — аж ніяк не запорука процвітання невеликого регіонального аеропорту на півдні України. Головне питання: чи стануть польоти з Херсона й до Херсона комерційно успішними, чи буде стійким попит на пасажирські повітряні перевезення в цьому регіоні? І саме з цим є підбадьорюючі міркування стосовно конкуренції. Після розвалу СРСР збіднілі любителі глянути на землю під крилом літака масово пересіли в поїзди, які були разів у десять дешевші й ходили часто. Однак останніми роками «Укрзалізниця» так сильно скоротила кількість пасажирських поїздів на південний схід, що квиток, скажімо, в купейний вагон такого поїзда, що прямує до Києва, часом неможливо купити й за місяць (не раз переконувався у цьому особисто). А поїздка до столиці на персональному або найманому автомобілі — це понад шістсот гривень на бензин і шість годин часу за кермом «в один кінець». Водночас орієнтовна вартість авіаперельоту Херсон—Київ—Херсон на 30—50-місному «Embraer-145» або «SААВ-340» (ходові моделі вітчизняних авіаперевізників) становитиме 900—1000 гривень в обидва боки й відніме якусь годину часу. А враховуючи «аховий» стан місцевих доріг, велику кількість любителів швидкої їзди і кримінального елементу, переліт повітрям нині здається навіть більш безпечним, ніж подорож на машині. Та й «борти», що прямують із Херсона в Стамбул і назад, теж без пасажирів не залишаться. Щорічно туди летять навіть не тисячі, а десятки тисяч жителів Херсонщини — туристи обирають столицю Туреччини як «опорну точку» для подальшого переміщення на курорти Анталії та Белека, а для моряків, що наймаються на іноземні судна, тамтешній аеропорт Ататюрк — транзитний. І якщо сьогодні вони спершу добираються до Києва або Одеси, щоб потім вилетіти до Стамбула, то з поверненням «у стрій» місцевого аеропорту поруч із домом напевно нададуть перевагу летіти звідти за ті самі гроші. 

Одне слово, майбутнє в Херсонського аеропорту є — аби тільки вороняччя, що кружляє над ним, чогось кепського не накаркало. Хоча авіатори звикли сподіватися на власні сили й у прикмети не дуже й вірять.

 

Херсон.